До цікавих постатей української інтелектуальної історії належить Данило Братковський (? – 1702). З одного боку, це автор книги «Світ, розглянутий по частинах» – своєрідного філософського трактату, викладеного в поетичній формі. З іншого, борець за православну віру, який поклав свою голову за ідею.

Про Братковського залишилося мало документальних свідчень. Народився він приблизно в 40-их рр. ХVII ст. на теренах Південної Волині. Батьки його були шляхтичами й належали до Луцького Хрестовоздвиженського братства, яке стало важливим осередком православ’я в краї.

Данило отримав непогану освіту. Очевидно, спочатку навчався в школі Луцького братства, потім – у якомусь західному університеті. Це дозволило йому зробити непогану кар’єру в умовах Речі Посполитій. У 1667-1669 рр. Братковський служив секретарем у посольстві короля Яна-Казимира, відправленому до Москви. Збереглися його численні автографи, пов’язані з польсько-російським Андрусівським перемир’ям. Братковський обіймав посади брацлавського підстолія та венденського підчашого. Як депутат від православного шляхетства Волинського воєводства виступав 9 грудня 1679 р. на з’їзді у Любліні, скликаного польським королем для залагодження міжконфесійних проблем у Речі Посполитій. Високу оцінку Братковському дав козацький літописець Самійло Величко, охарактеризувавши його як вченого чоловіка, поета й «блюстителем благочестя», тобто православ’я.

Чималий життєвий досвід, знання шляхетського середовища Речі Посполитої – все це знайшло відображення в його поетичній книзі «Світ, розглянутий по частинах», опублікованій 1697 р. у краківській друкарні Цезаріїв. Відомий точний наклад книги – 4100 примірників. На той час тираж чималий. Це видання вартувало автору значних грошей і похитнуло фінансове становище Братковського.

Твір користувався популярністю. Окремі вірші Братковського переписувалися, деякі з них пізніше були перевидані Францішеком Богомольцем у збірнику під назвою «Розривки» (1768).

Відомо, що письменник підтримував зв’язки з гетьманом Іваном Мазепою. Очевидно, цих людей зближували освіченість та бажання підтримувати православну церкву. Укінці життя Братковський серед нечисленних українських шляхтичів Правобережної України прилучився до козацького повстання фастівського полковника Семена Палія. За дорученням військової ради у Фастові став автором письмової відозви до православних мешканців Речі Посполитої, закликаючи їх до боротьби. Перевдягнутого в просту селянську одежу Братковського з листами та відозвами повстанців затримали шляхтичі з ополчення волинського каштеляна Францішека Лєдуховського під Заславом (зараз Ізяслав Хмельницької області). Письменника дозволили судити військовим судом. Йому винесли смертний вирок і він був страчений на Ринковій площі у Луцьку в листопаді 1702 р.

Як зазначалося, Братковський є автором книги «Світ, розглянутий по частинах». Вона складається з численних польськомовних коротких віршів, які часто мають сатиричний характер. Характеризуючи цю книгу, Вячеслав Липинський, який присвятив Братковському спеціальну розвідку, зазначав, що цей твір є гострою сатирою в жартівливій формі на сучасне суспільство і що у віршах Братковського не лише зображене сучасне йому життя, а й чітко виявляється світогляд автора.

На перший погляд, може видатися, що книга Братковського (принаймні за формою) має далий стосунок до філософії. Однак для українців сміх – це своєрідна мудрість, любомудріє. Не кажучи уже про те, що свої філософські думки українці часто виражали в образній, поетичній формі. Враховуючи вказані моменти, а також зміст книги, де автор, викладаючи своє світосприйняття, звертається до філософських проблем і навіть апелює до класиків філософії, можемо твердити, що книга «Світ, розглянутий по частинах» має філософський характер.

Передусім промовистою є назва книги, в якій присутній філософський акцент. У час написання твору, в епоху бароко, у філософській думці з’явилося усвідомлення світу як єдиного цілого, який, однак, складається, наче велика загадкова іграшка, з безлічі несхожих, а часом і прямо протилежних чинників, що перебувають у динамічній рівновазі. У філософії це виявилося у створенні «всеохоплюючих» систем, а в літературі викликало спроби змалювати світ цілком, з’ясувати його устрій.

Поет-мислитель не раз і не два в своїх віршах намагається дати узагальнений образ світу, котрий постає як зіткнення протиріч, в якому добро перетікає у зло, розумність у абсурд і навпаки:

«Ей, світе, світе, в тобі що зріє?

Цей навіжений, а другий шаліє.

Хто ж навіженим назветься у світі?

Хто поміж панства бува у лахмітті.

Кого шаленим повсюдно поносять?

Що правду й кривду від себе голосять.

Павич горлає, коли нема пави

Людині в горі немає поправи».

У збірці, до речі, є чимало віршів під назвою «Світ», де автор намагається дати характеристику різних аспектів реальності, що його оточує. Важливим моментом в осмисленні світу Братковським є ідея циклічності, коловороту. Як відомо, ця ідея була притаманна деяким українським мислителям, зокрема Герасиму Смотрицькому. У поета є навіть вірш, який називається «Світ – коло», де викладаються наступні міркування:

«Світ – коло, кажуть, колом обертає,

Набуде доста, раптом утрачає.

Усього збувшись, знову набуть може,

Фортуни коло з рук твоїх, о Боже!».

Тобто в мислителя ідея коловороту поєднується з фаталізмом. Мовляв, не треба особливо перейматися проблемами земними – адже твоя доля в божих руках. З особливою силою ця ідея звучить у вірші «До того, що залишається в клопоті»:

«Не чини собі клопотів –

Завтра голий, хто при злоті.

Як багато їх на світі,

Небезпечний кожен при тім.

Хай ніхто не тріумфує,

Ніхто щастя не купує.

Смуток часто радість родить,

В переміну завше ходить».

Братковський, незважаючи на хаотичність, постійну змінюваність, навіть абсурдність світу, прагнув його «раціоналізувати». У цьому він, певно, бачив дидактичну мету книги. У одному з перших, «програмових» віршів поет-мислитель демонструє своєрідний «раціоналізм». Він пише: «Розуму більше – більше доброї ради». Світ, де панує розум, – то ідеал для автора.

При цьому він ставить питання про співвідношення розуму й волі-вільності. Для нього однозначно розум має стояти над волею:

«Дав Пан-Бог вільність в Польщі шляхтичові,

Волю віддав тим в руки розумові.

Вільно чинити зле, розум те закаже,

Зла то є свавільність, покарна – укаже».

Поет засуджує ту «безмежну» вільність, яку мала шляхта Речі Посполитої і з якою йому доводилося часто зустрічатися. Вважав, що така вільність може мети трагічні наслідки. В одному з віршів під назвою «Сейм» поет стає пророком гибелі Польщі (власне, що й сталося менш ніж через сто літ):

«Вільність – зривати сейм в злій годині,

Більшу неволю собі, Польщо, чиниш.

Легше направить, що треба, у мирі,

Вільність загине в кривавому вирі.

Війни – змагальні, і ворог - суворий,

Згоди ж немає, впаде клейнот скоро».

Письменник закликав обмежувати свободу розумом, був прихильником «розумної вільності». Його можна вважати носієм просвітницької ідеології, яка на перше місце ставила раціональність, прагнула сотворити царство розуму.

Однак не лише тема співвідношення розуму й волі-свободи цікавить Братковського. Не менш гостро в нього постає питання співвідношення розумності й меркантильності, або – просто розуму й грошей. Варто мати на увазі, що поет жив у час активного розвитку товарно-грошових відносин. Причому ці відносини в умовах Речі Посполитої часто набирали потворних форм. Гроші, незалежно від того, як були добуті, ставали чи не єдиним мірилом у всіх сферах людських відносин. Братковський, як і багато інших авторів того часу, не сприймав цього. Тому часто в своїй книзі критикував подібний стан речей.

Наприклад, вважав ненормальним, коли багата людина в грубій формі нав’язує свою думку мудрій людині («Диспут з паном убогого»), або коли розумними вважають людей, які спроможні дати гроші («І мудрі дурні, якщо нужденні»). Особливо акцентує увагу Братковський на тому, що підкуп, гроші панують у сфері політичній. За гроші обирають депутатів на сеймики й сейми, за гроші ті віддають свої голоси, гроші чи не найголовніший чинник в справі призначення на посади. Ось як це звучить у вірші «Сеймик»:

«Вернувся хлопець із сеймика свого,

Питає пан про новини у нього.

«Про кого, хлопче, найбільше розмовляли?»

«Калитку, пане, усі вихваляли».

«Хто добре мовив?» – «Калитка», – він каже.

«На чому ж стали?» – «Калитка покаже».

«Хто річ розумну та мудру порадив?»

«Калитка, пане, найліпше провадив».

Читаючи книгу, видається, що автор надмірно акцентує увагу на «продажності» світу. Гроші не лише роблять із дурнів розумних, не тільки грають першу скрипку в політиці, вони домінують у сімейних, навіть інтимних відносинах. Наприклад, поет пише про нерівні шлюби, коли багаті старики одружуються на молодих незаможних дівчатах. Однак у такій ситуації молода дружина часто прагне смерті свого мужа, щоб потім на свій смак скористатися його багатством.

У збірці Братковського часто розглядаються питання суспільні й побутові. Вони ніби лежать на поверхні тексту. Відповідно, зміст віршів доступний та зрозумілий. Однак у часи бароко твори часто писалися таким чином, щоб існували широкі можливості для різних його тлумачень. Тому приховані підтексти часто зустрічаються в багатьох віршах Братковського. Нерідко до пошуку глибинного змісту творів наштовхують читача несподівані кінцівки, котрі відзначаються філософічністю.

Побутовою проблемою, про яку часто ведеться мова в книзі «Світ, розглянутий по частинах», є пияцтво. Чи не найбільш об’ємним твором, де мова йде про це явище, його прояви та наслідки, можна вважати вірш «Хміль те чинить». Починається він такими словами:

«Віват!» – гука Хміль. Настане охота,

А при охоті є Хмелю робота:

З когось глумиться, комусь підхлібує,

Одного хвалить, а цього ницує.

З новими нову Хміль прихильність заводить

І до фантазій людину призводить».

Хміль постає як суто ірраціональне начало, завдяки якому людина спотворено, ілюзорно сприймає світ. Він часто штовхає людину на нерозумні, шкідливі вчинки.

Чимало уваги поет-мислитель приділяє проблемі людини. Для нього вона є піщинкою у Всесвіті. Її життя – скороминуще. Нерідко в своїх віршах поет звертається до теми смерті. У них вона безжальна й непідкупна:

«Гей, смерте, смерте, тягнеш нас до себе,

Хотів би кожен вирватись од тебе.

Багаті світу віддали б мільйони,

Щоб у підземні не іти схорони».

Часто в поета звучить мотив неминучості й невідворотності смерті, її «постійності». Смерть може чекати на людину в будь-який момент: мовляв, «у кожній миті смерті є тривога».

Водночас письменник намагався створити узагальнений образ людини того часу. Людина в багатьох його віршах постає розколотою і роздвоєною – подібно до світу. Вона є відображенням світової недосконалості. На кожного з нас чигає небезпека опинитися в полоні ілюзорних цінностей, підмінити праведне життя гріховним, за яке рано чи пізно має наступити розплата.

Роздвоєність людини поет-мислитель майстерно зобразив у вірші «Людина-пава». Людина-пава тут постає уособленням протилежних начал – прекрасного та потворного: вона пихато «розпускає крила», дивиться на свій «багатий хвіст»; однак досить «глянути під ноги» і тоді побачиш ницість, від якої заболить серце.

Ще один мотив, який звучить у поезіях Братковського, – співчуття до знедолених людей. Поет намагається відстоювати соціальну справедливість, міркує над тим, як зробити так, аби не було великої відмінності між багатими та бідними. Він ніби випереджає час – подібні ідеї набувають поширення в Європі десь через сто років після смерті поета.

Цікаво відзначити, що письменник не лише декларував ідею соціальної справедливості, а й намагався в міру своїх сил втілити її в життя. У своєму заповіті, написаному перед смертю, він згадує про якогось селянина, котрого свого часу скривдив, і заповідає зі своїх статків дати йому або його дітям грошей. Зрештою, й те, що вкінці свого життя шляхтич Братковський приєднався до козаків-повстанців під проводом Палія, багато про що говорить. Він на ділі прагнув утверджувати соціальну справедливість.

Братковський був типовим представником епохи бароко, а його поетична творчість відобразила духовні пошуки того часу й увібрала її найкращі риси: нахил до універсальності, заглиблення в об’єкт зображення, складність світосприйняття, пошуки сенсу людського існування тощо. Звісно, його не можна вважати типовим «козацьким філософом». Адже належав він до стану шляхетського. Але Братковський виявляв прихильність до козацтва і до плебейських верств. А це не могло не знайти відображення в його творчості.

Петро Кралюк