У грудні минулого року, коли в Києві вирував Майдан, Путін заявив, що не збирається забирати в України Крим. Як на мене, він говорив правду. Крим сам по собі без України (або хоча б її східної й південної частин) не так багато для нього важив. Дотаційний регіон, без розвинутої промисловості й сільського господарства, навіть без нормальної туристичної інфраструктури, яка б могла давати доходи. Цікавий Крим для Путіна, радше, в двох аспектах – як військова база Чорноморського флоту і як певний символ. Адже в свідомості росіян Кримський півострів часто асоціюється зі «славою російської зброї».

КРИМ ЯНУКОВИЧУ ПОТРІБЕН ЯК ПЛАЦДАРМ
Схоже, Путін справді не збирався анексувати Крим де-юре. Він йому був потрібен як плацдарм, звідки міг би початися парад «федеральних суверенітетів». Після того, як харківський з’їзд депутатів різних рівнів Півдня й Сходу не закликав до російської окупації України, очевидно, було вирішено почати цю окупацію з Криму, поширивши її на південні й східні області.
Чому саме Крим, це зрозуміло. По-перше, тут знаходиться у Севастополі база Російського Чорноморського флоту, яка займається не лише питаннями військовими, а й пропагандистськими. По-друге, в цьому регіоні, порівняно з іншими українськими регіонами, вищий відсоток людей, котрі ідентифікують себе як «російських» чи «совєтскіх» і практично не пов’язують себе з Українською державою. Українство в цьому регіоні, радше, є явищем маргінальним. По-третє, інформаційний простір півострова в основному контролюється Росією. Зрештою, і влада в Криму, і силові структури були тут переважно проросійськими.

СЦЕНАРІЙ, ВІДОМИЙ ЩЕ З АФГАНІСТАНУ
Росія використала стару, апробовану ще з часів СРСР тактику. Вона застосовувалася СРСР в Афганістані, деяких інших країнах «третього світу», які стали «соціалістичними». Якщо відкинути деталі, то вона виглядала приблизно так. Спочатку вводиться «обмежений контингент» військ без розпізнавальних знаків. Ці «нічийні» війська з допомогою спецслужб встановлюють «нову владу». Остання проводить необхідні зміни, а при потребі закликає війська СРСР або його союзників.
Цей сценарій був використаний і в Криму. Спочатку ввійшли російські війська без розпізнавальних знаків, які під виглядом «самооборони» захопили Верховну Раду Криму, Кабінет міністрів. Далі з’явився новий прем’єр Аксьонов. Щоб закріпити ситуацію, вводилися нові військові частини, які блокували українські війська в Криму.
Здавалося, все мало піти, «як по маслу». Адже Крим – «російський регіон», тут достатньо інфільтрованої російської агентури. Однак цей сценарій почав давати певні збої. По-перше, неочікувано різка реакція міжнародного співтовариства, особливо з боку США. Європейський союз, який мав би зайняти відносно нейтральну позицію в цьому питанні, теж вдався до різких заяв, а потім кроків. Навіть на теренах СНД, де Росія домінує, спостерігалося «тихе» засудження анексії Криму. І – що саме дивне – в самій Росії почалися акції проти «війни з Україною». По-друге, «бліцкригу» з радісною зустріччю кримчанами російських солдат теж не вийшло. Хоча «новій владі» з допомогою російської армії відносно безболісно вдалося взяти під контроль силові структури, однак з українськими військовими виникли проблеми. Ті відмовилися переходити на сторону росіян і чинили опір. Це при тому, що значна частина з них є російськомовними й походять з Криму. По-третє, корінне населення Криму, кримські татари, виступили проти кримської анексії. Хоча російська влада намагалася з ними домовитись. Зрештою, більшість кримчан, схоже, намагалися дотримуватися нейтралітету. І заяви лідерів кримських татар, що в псевдореферендумі 16 березня взяло участь лише близько 30%, видаються цілком імовірними. У цьому нічого дивного немає. І раніше кримчани демонстрували помітну аполітичність.
У перспективі російська анексія Криму могла б викликати зростаючий супротив з боку місцевого населення. Адже вона зірвала курортний сезон, який годує багатьох кримчан. Створювала анексія й інші соціальні та економічні проблеми. Очевидно, російські стратеги прорахували, що час не працює на них. Тому вирішили поспішати.
Пригадайте, «нова влада» спочатку планувала провести референдум, на якому мало бути поставлене питання про широку автономію Криму, 25 травня, коли в Україні відбудуться президентські вибори. Певно, це мало стати прикладом для інших областей Сходу й Півдня України. У цих областях з допомогою російської агентури почалася реалізація кримського сценарію. До кордонів України були підігнані російські війська. У східних та південних областях почалися проросійські мітинги, на яких ставилася вимога проводити свої «референдуми» і які в ряді випадків закінчувалися штурмами адміністрацій та захопленням адміністративних будівель. Проте місцева влада не пішла за сепаратистами. А центральна влада, при всій своїй безсилості, все таки змогла хоча б частково нормалізувати ситуацію в цих областях. Сепаратистські мітинги пішли на спад. Тобто реалізація на Сході й Півдні кримського сценарію почала давати серйозну пробуксовку.
У такій ситуації, очевидно, вирішено було прискорити ці процеси, поки сепаратистський рух не захлинувся. Референдум було перенесено на 30 березня. Події розвивалися не на користь Росії й сепаратистів. Стало зрозуміло, що кримський сценарій федералізації східної й південної України провалився. Треба було «рятувати» Крим. Тому референдум в терміновому порядку перенесли на 16 березня. До того ж питання референдуму було змінено. Тепер йшлося не про розширення автономних прав Криму, а входження його до складу Російської Федерації. Якщо хтось це сприймає як перемогу Росії, то це перемога піррова.

ЧИ ВИГРАЛА РОСІЯ ВІД ПРИЄДНАННЯ КРИМУ?
Так, Росія приєднала Крим. Але що реально дало росіянам це приєднання? До Росії ввійшла депресивна територія, яку треба буде дотувати. Й дотувати серйозно, аби зберегти російській владі обличчя. До того ж депресивність цієї території найближчим часом збільшуватиметься. Адже туристичний бізнес, за рахунок якого виживали кримчани, різко піде на спад. Адже дві третини туристів у Криму були з континентальної України. Чи багато тепер українців захоче їхати сюди відпочивати? Також розрив зв’язків з Україною боляче вдарить по кримській економіці. Адже в 1954 р. Хрущов «віддав» Крим Україні зовсім не з любові до останньої, а тому, що так було економічно доцільніше – півострів багатьма економічними зв’язками уже тоді був пов’язаний з континентальною Україною. А що вже говорити про день сьогоднішній.
Анексувавши Крим, Росія отримала кримсько-татарську проблему. Звісно, якась частина татар покине півострів. Але ж основна маса лишиться. Що робити з нею? Доведеться з татарами, які аж ніяк не мають почуття любові до Росії, домовлятися, задобрювати їх. Але це «здобрення» потребуватиме грошових вливань – і немалих.
Також анексія Криму призвела й далі буде вести до дистанціювання України від Росії. Ця подія нарешті розвіяла в Україні міф про «братню слов’янську державу», яка сприйматиметься тепер у нас як агресор. Нарешті, ми отримали шанс розірвати радянську пуповину, яка пов’язувала нас із Росією. Так, нам від цього буде боляче. Але й болітиме «старшому брату».
Нарешті, анексія Криму призвела до міжнародної ізоляції Росії. Про це яскраво свідчить голосування Генеральної асамблеї ООН щодо цілісності України, різкі заяви НАТО. Фактично Захід розпочав проти Російської Федерації нову холодну війну, яка вестиметься на фронтах політичному, воєнному, економічному. Пригадаймо, чим в кінцевому рахунку закінчилась холодна війна для СРСР. А тепер поміркуймо, чим вона може закінчитись для Росії.
Правда, Росія, точніше її президент, у зв’язку із анексією Криму отримали деякі плюси. Тепер Російська Федерація матиме можливість у Криму розгорнути свою військову присутність, посилити базу Чорноморського флоту в Севастополі. Інше питання, чи великою для Росії є вартість цього флоту, закритого в чорноморській акваторії. Ще один плюс – чисто символічний. У свідомості росіян Крим – це «їхня земля», Севастополь – «місто російської слави» і т.д. Словом, з Кримом пов’язаний певний сегмент російської міфології. Тому, закономірно, приєднання Криму до Росії стало «бальзамом на душу» шовіністично налаштованих росіян. Через це виріс рейтинг Путіна. Питання, правда, в тому, як довго цей рейтинг зберігатиметься. Як і в тому, чи варті вказані плюси тих проблем, з якими зіштовхнулися росіяни і з якими їм ще доведеться зіштовхуватися. Але це їхні проблеми.

ЩО ВТРАТИЛА УКРАЇНА
Поговоримо краще про проблеми наші, українські. Так, безперечно, анексія Криму – великий удар для українців та нової української влади. Окупант порушив територіальну цілісність нашої держави. Але давайте спробуємо відійти від патріотично-символічної риторики й реально подивитися на ситуацію.
Можливо, це комусь не сподобається, але для нас анексія Криму – це шанс-виклик, відповівши на який, ми зможемо суттєво оздоровити ситуацію в Україні. Траплялося, що поразки мобілізовували народи й вели до того, що ці народи, які мали здорове начало, потім досягали великих успіхів. Таких прикладів у історії є достатньо. Зараз історія з Кримом дала нам шанс, яким необхідно скористатися.
По-перше, завдяки анексії Криму ми, без перебільшення, опинилися в центрі уваги світової спільноти. І загалом симпатії на нашому боці, а не на боці Росії. Питання лише в тому, щоб ми вміло скористалися цими симпатіями і відповідним чином їх «конвертували».
По-друге, анексія Криму значною мірою зруйнувала в нас проросійські ілюзії. Все більше українців починають усвідомлювати, що нашим ворогом №1 є не «гнилий» Захід, НАТО, а Росія. Нарешті наші війська із Заходу перекинуті на Схід і стоять на кордоні з Росією. Наша СБУ почала ловити російських шпигунів, а не «героїчно шукати» шпигунів із Заходу. Нарешті в наших кабельних мережах почали відключати російські телеканали, які займаються відвертою антиукраїнською пропагандою. Так, це лише перші кроки. Необхідно зробити наступні, адже наше протистояння з Росією найближчим часом не завершиться.
По-третє, кримська окупація, пов’язана із загостренням стосунків з Росією, змусить нашу економіку переорієнтуватися. Підприємці так чи інакше покидатимуть «дикий» і корумпований російський ринок і шукатимуть нові ринки, зокрема на Заході. Це створює певні можливості для «цивілізування» нашої економіки.
Нарешті, по-четверте. Втративши Крим, ми втратили проблемний для нас регіон – і в плані економічному, і політичному, і криміногенному, та і в інших аспектах. Це, зрештою, теж може посприяти оздоровленню ситуації.
Словом, українцям треба зробити адекватні висновки з «кримської війни», не концентруватися на негативі, а максимально використати позитиви, які дала нам ця «війна».