Крим був і залишається головною проблемою в українсько-російських відносинах. Відразу після Революції Гідності керівництво Російської Федерації почало реалізовувати план окупації Криму.

27 лютого 2014 російський спецназ здійснив захоплення Верховної Ради автономної республіки Крим і почалося окупація російськими військами Кримського півострова. 16 березня 2014 р. в окупованому Криму було проведено «референдум» про від'єднання від України і 18 березня Крим з ініціативи російського президента Володимира Путіна було включено до складу Російської Федерації. Ані «референдум», ані «приєднання» Криму до Росії в світі не були визнані.

Судячи з тієї інформації, яку маємо на сьогоднішній день, у Путіна був план захопити значну територію України – Донбас, Слобожанщину й Північне Причорномор’я. Цей план, який можна назвати «проектом Новоросія», вирішував кілька стратегічних завдань. По-перше, під контролем Росії опинились би території з потужним промисловим потенціалом, зокрема з підприємствами, важливими для військово-промислового комплексу Росії. По-друге, створення «Новоросії» дозволило б Росії отримати вільний доступ до Придністров’я, де знаходяться російські війська. І, по-третє, окупований Крим міг лишитися «життєздатною територією», оскільки зберіг би можливості отримувати необхідні йому ресурси з української території.

«Проект Новоросія», в силу різних причин, так і не був реалізований. Але спроба реалізації цього проекту, зокрема широкомасштабна війна на Донбасі, відволікла увагу від кримської проблеми. Лише недавно на неї знову почали звертати увагу, коли в кінці вересня 2015 р. кримські активісти розпочали транспортну блокаду Кримського півострова з боку України.

Крим же й далі залишається в прискіпливому полі зору російського керівництва й пропаганди. Принаймні Володимир Путін часто згадує про Крим. То починає робити екскурси в історію, ніби в Криму є якісь витоки Русі-Росії, бо в Корсуні (Херсонесі) хрестився князь Володимир. Правда, питання, яке відношення мав цей князь до справжньої Росії, тобто Московії? Навіть у новорічному зверненні 2015 р. Путін не забувся згадати про «Крим наш»: мовляв, Севастополь та Крим «повернулися в рідний дім». Насправді ж, окупація Криму створила для Росії одні проблеми. По-перше, Крим був і є дотаційною територією. Окупувавши його, Росія посилила навантаження на свій бюджет. По-друге, окупація Криму призвела до введення санкцій з боку розвинутих країн щодо Росії, а це, зокрема, також вдарило по її економіці. По-третє, «приєднання» Криму стало ударом по репутації Росії на міжнародній арені. Незадоволення діями Росії висловлюють не лише країни Заходу, а й деякі країни ісламського світу, адже в Криму здійснюються переслідування кримських татар, які є мусульманами. Тобто виглядає так, що Росія, загарбавши Крим, більше втратила, аніж здобула.

Проте коли простежити за риторикою російських високопосадовців, створюється враження, що Крим для Російської держави якась «сакральна території», без якої Росія не є повноцінною. Насправді, Крим не раз відігравав ключову й водночас фатальну роль в історії Росії. Інша річ, що про це воліють мовчати російські історики. Аби не травмувати свідомість своїх співвітчизників.

Московія, чи Росія (так вона почала іменуватися за Петра І), формувалася передусім як провінція Золотої Орди. Московські князі були васалами правителів Золотої Орди – чингісідів. Саме від них вони отримували ярлик – право на владарювання. У XV столітті наступником Золотої Орди стало Кримське ханство. І московські князі перейшли в підданство до кримського хана. Офіційні відносини Криму й Москви встановилися в 1474 році. З того часу кримський хан Менглі Гірей починає контролювати свого нового васала, московського князя, регулярно відправляючи до Москви своїх представників. До речі, коли до Москви приїздило татарське посольство, то князь зустрічав його біля мурів, злізши з коня. Він навіть годував коней посланців вівсом зі своєї шапки. Такий принизливий звичай, який демонстрував васальну залежність московського князя, зберігався тривалий час.

У збережених грамотах московські князі іменували себе молодшими братами роду Гіреїв, а кримських ханів називали своїми царями. Наприклад, московський князь Іван ІІІ, котрого російська історіографія зображує як одного зі стовпів російської державності, приніс на Біблії присягу на вірність дому Гіреїв. Бувало, в московських храмах спочатку молилися за «єдиного царя» – кримського хана, а потім вже за московського князя. Навіть траплялося, що кримські хани іменували московських правителів своїми холопами.

1571 р. 40-тисячне кримське військо захопило і спалило Москву. цар Іван ІV «Грозний» втік зі своєї столиці і зобов'язався сплачувати данину Криму, яка була відмінена лише за Петра І. Тоді й була припинена васальна залежність Московії від Кримського ханства була припинена. Петро І вирішив будувати свою імперію, яка мала би охопити балто-чорноморський простір. Для нього важливим було утвердитися не лише на Балтиці, а й у Північному Причорномор’ї, витіснивши звідси турків і кримських татар.

Для того, щоб відбулася «повноцінна» Російська імперія, треба було ліквідувати Кримське ханство. Адже володіння останнього охоплювали не лише Крим, а й терени нинішньої південної України, Кубань, доходили аж до Північного Кавказу (фактично це були території, які зараз російська пропаганда іменує Новоросією). Зазначена мета була досягнута за часів правління Катерини ІІ, коли розгорнулася непроста боротьба за Кримське ханство з наступною його окупацією. У 1783-1784 роках землі цієї держави остаточно були інкорпоровані до складу Російської імперії.

Катерина ІІ надавала великого значення цій події. Тема окупації Криму обговорювалася нею в листах до французьких філософів-просвітників, зокрема Вольтера й Дідро. Це подавалося як важливий крок у «цивілізуванні» Східної Європи. У 1787 році Катерина ІІ навіть здійснила спеціальну подорож по новонабутих теренах, які раніше контролювалися Кримським ханством.

Однак анексія ханства була непростою. Крим став на довгий час для Росії проблемою. Треба було залюднювати ці території «своїм» населенням, що було не так то й просто. Також треба було щось робити з кримськими татарами, які не відчували любові до «нової батьківщини». Чимало татар ще за часів Російської імперії змушені були покинути свою рідну землю.

Великою проблемою для Росії стала Кримська війна 1853-1856 років, коли країни Західної Європи (Англія, Франція та Сардинське королівство) разом з Туреччиною нанесли нищівну поразку Російській імперії. Головна база російського Чорноморського флоту, Севастополь, який зараз у свідомості росіян сприймається як «місто російської слави», був оточений. Росіяни, не маючи можливості обороняти це місто, затопили військові кораблі біля Севастополя й вивели звідси війська. Росія капітулювала. Війна закінчилася Паризьким миром 1856 року, який позбавив її права мати військовий флот на Чорному морі, фортеці й прибережні арсенали. Російська імперія відмовилася від претензій на Молдавію, Валахію та південну Бессарабію. Російського царя позбавили покровительства над християнами Османської імперії. План розширення впливу Росії на південь безславно провалився. Сама ж Кримська війна продемонструвала гнилість Російської імперії. Події цієї війни ніби стали для Росії «чорною міткою».

Варто також згадати, що Крим непросто дався радянській Росії. Тут знаходилася одна з головних баз білогвардійської контрреволюції. Намаганням радянської Росії остаточно вирішити «кримську проблему» стала депортація кримських татар у 1944 році.

Однак поставити Крим на ноги, коли він був «звільнений» від значної частини корінного населення, було непросто. Довелося залучати Україну. Чи не тому в 1954 році, «враховуючи історичні, економічні зв’язки, географічне розташування» (так це тоді формулювалося), Президія Верховної Ради СРСР ухвалила рішення про передачу Кримської області зі складу Російської РФСР до складу Української РСР?

Розглядаючи історію Криму, його непрості стосунки з Росією, видно, що Крим був і є великою проблемою російської «геополітики» та російської свідомості. Кримське ханство довгий час вважалося господарем Росії-Московії. З Кримом пов’язана одна з найбільших поразок Російської імперії – Кримська війна 1853-1856 років. За часів СРСР росіяни так і не змогли самостійно освоїти Крим. Чи не всі ці вказані чинники визначають кримський комплекс неповноцінності російських шовіністів, їхні намагання творити міфи про «російський Крим», про «місто російської слави» Севастополь і таке інше? Чи не є ці міфи втечею від реальності? Адже реальність така: Крим ніколи для росіян не був набутком, а, радше, створював для них проблеми.

Петро КРАЛЮК