Хто ж керує Волинською обласною лікарняною касою?

Читачі вже знайомі з публікацією «Пліснява на волинській охороні здоров’я» («Волинська газета», 29 січня 2016 р.), де під «чуйним» керівництвом голови правління і виконавчого директора в особі Дмитра Глазунова йшлося про трансформацію Волинської обласної лікарняної каси (ВОЛК) в кишеньковий «фонд» чи сімейний «бізнес» Дмитра і його сестри Катерини Глазунової. Журналістське розслідування автора публікації вивело на нові цікаві факти і зловживання, щоправда, цього разу – з заступником голови правління ВОЛК Віктором Корміним.

Аби ближче познайомитися з новим персонажем місцевого «благодійництва», для початку – деякі епізоди його бурхливого життя-буття. Освіта в нашого нового «благодійника» – диплом колишнього Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки (фах – українська мова і література), і київської Вищої партійної школи (ВПШ) ЦК ПУ, тому наш «герой» – «і швець, і жнець, і на дуді грець». В усякому разі – він так вважає.

З головою поринувши в бізнес, 14 листопада 1997 р. він реєструє ТзОВ «Кредитна спілка «Ощадно-кредитовий кооператив (м. Луцьк, вул. Пушкіна, 2-а)». В цій хитромудрій назві читач, очевидно, вловлює, що така спілка бере на себе зобов’язання і заощаджувати кошти, і акумулювати їх на своїх рахунках за рахунок кооперації членів, і кредитувати населення. Тим паче, під обіцяні тоді «високі відсотки».

Сьогодні, враховуючи двадцятирічну відстань від тих подій, важко гадати, яку кількість «кооператорів» було залучено Корміним у цей місцевий «МММ», скількох членів і на які суми він «кредитував», скільки кому «заощадив». Загалом, скільки людей ошукав? А у 2004 р. нинішній творець місцевої «страхової медицини» пропав, як ніби впав в унітаз і змив за собою воду, спливши лише у 2010-му. В усякому разі, такий «розклАд» справ відомий автору цих рядків. Час стирає сліди, але… куди ж дівся Кормін? Що це був за «тайм-аут»?

Переді мною копія вироків двох судів в різних регіонах держави Україна:

«Кормін Віктор Петрович, 27. 05. 1954 р. н., с. Великі Межиричі Корецького району Рівненської області, (номер і серія паспорта), зареєстрований у с. Олександрівка Рожищенського району.

Ст. 367 ч. 2 (Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб (з тяжкими наслідками).

Стаття 364 ч. 2 (Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (з тяжкими наслідками).

Стаття 366 (Службове підроблення. Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів).

8 жовтня 2003 р. Луцький міськрайонний суд, вирок за ст. 367 ч. 2 КК України: 2 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займати відповідні посади строком на 3 роки, штраф 2000 грн (застосована амністія);

28 жовтня 2004 р. Рівненський міськрайонний суд: вирок за ст. 364 ч. 2; ст. 366 КК України – обмеження волі строком на 2 роки (реальний термін відсидки) з позбавленням права займати відповідні посади впродовж трьох років.

Здавалось би, чи не варто було б після таких важких моральних і матеріальних потрясінь у віці 50 років осісти на хуторі Олександрівка, що в мальовничому місці неподалік Луцька, вирощувати смачну полуницю, завести ферму домашніх перепелів чи равликів, насолоджуючись життям не з вікна, закріпленого решіткою, а з альтанки, обвитої виноградною лозою? Але, як кажуть, що не людина, то характер: любов до таємничого шелесту федеральних резервних білетів США номіналом $100 із зображенням одного з «батьків-засновників США» Бенджаміна Франкліна перемогла.

Прийнято вважати, що люди таких професій, як Дмитро Глазунов, набирають у найближче оточення собі подібних. Важко сказати, коли Віктор Кормін став у нього «сателітом» чи прислужником (як завжди, таємниця в таких «детективах» покрита мороком). Але справжні таланти розцвітають в будь-яких умовах. Тим паче, якщо за ними не доглядають правоохоронні органи. І Віктор Кормін, ледве оправившись після чечевичної тюремної баланди, вкотре оцінює свою менеджерську чарівність: у липні 2010 р. (згідно з повідомленням Волинського обласного управління юстиції №141), місцевий «Мавроді» легалізує Волинський обласний осередок ВГО «Громада і закон».

На Волині з такою назвою зареєстровані обласна і Луцька міська організації. Віктор Кормін реєструє над ними паразитичну надбудову і називає її… «Волинський обласний відокремлений підрозділ» (???). Такий собі «презерватив» разового користування. Від кого і чого відокремлений? Які його функції, статут, цілі діяльності? Хто туди входить, крім самого Корміна і, можливо, його тещі? Скільки «багнетів» він може виставити на захист «законності»? Цього ніхто не знає і ніколи не взнає. Тому що не можна щось взнати про те, чого не існує.

Проте автору таки пощастило дещо взнати: ця фікція як яскравий приклад повної розумової самокастрації, була зареєстрована під Віктора Корміна і Дмитра Глазунова. Ось уже впродовж кількох місяців на фірмових бланках «відокремленого підрозділу» наш герой від порога до порога розносить по ЗМІ і місцевих органах влади звичайні кліше, схожі одне на одного як штамповані сувеніри – брудні пасквілі на працівників медичних закладів обласного центру з вимогами «закрити…», «покарати…», «подолати безкарність…», «провести об’єктивне розслідування шахрайських дій…», «не зволікати…», «долучитися до контролю за перебігом подій…». Тобто, базарні «факти», насичені власними інсинуаціями, від яких аж несе Жмеринкою часів Ільфа і Петрова.

Кінцевий результат цих наперстників – підгребти під себе інші благодійні фонди міста, пов’язані з охороною здоров’я. За ці «послуги» холоп не сіє, не жне, а їсть із руки свого благодійника. Оця місцева «Жмеринка» зі своїми остапами бендерами – яскравий приклад, як у XXI ст. маленький прошарок пройдисвітів намагається створити «страхову медицину», і який хоче, аби український народ за власний рахунок створив їм хороше життя.

Цих, із добре розвинутими хапальними рефлексами «благодійників», нам із вами треба утримувати зі своєї кишені. Це узаконений бандитизм, це зловживання марними спробами держави покращити медичне обслуговування зубожілого населення.

Разом із тим, виникає запитання до влади: чому вона бездіяльна, чому потакає таким фальшивим, двічі судимим «захисникам громадських інтересів»?

Чому подібні злочинці з кримінальним минулим мають доступ до грошових ресурсів, призначення яких – лікування людей?

Чому дозволяють дискредитувати в очах усього світу справжнє громадянське суспільство в Україні?

Можливо, тому, що справжнє громадянське суспільство – міцне, яке може відстояти свої права – їй просто не потрібне?

Петро ЧЕЧЕЛЮК.

На фото з кінофільму «Золоте теля»: головний герой Остап Бендер – відпочиває...