Осінню 2013 року відбувся останній призив до армії. Щороку кількість призовників на строкову службу зменшувалася. Автору цієї публікації кілька років тому вдалося скуштувати армійської каші, а точніше кажучи – макаронів по-флотськи. Яка вона, служба у військово-морських силах?

Хочеш до піхоти? Заплати кому слід


Під час проходження різноманітних комісій районний комісар запевняв, що термін служби у ВМС для осіб з вищою освітою становитиме п'ятнадцять місяців, а не півтора року. Тоді, як в сухопутних частинах університетський диплом гарантує лишень дев’ять місяців. Однак тих зайвих декілька місяців не лякали, адже неабияк вабила сніжно-біла морська форма, «гатільник», безкозирка. Забігаючи наперед, зазначу, що комісар помилився – термін служби для випускників університетів складає теж дев'ять місяців. Пройшовши декілька медичних обстежень, отримавши від усіх лікарів діагноз «здоровий», вранці 18 жовтня майбутнє поповнення зібралося в одному із волинських районних військкоматів. Після вручення призовникам військових квитків, юнаки ще довго прощалися з батьками, рідними, друзями. Приблизно об 11 годині автобус з безвусими захисниками Вітчизни вирушив до обласного військкомату. В Луцьку вони пробули дві доби, щоранку прибираючи плац, навколишню територію від опалого листя, а вдень очікували на «покупців». Того осіннього призову поповнити лави ВМС мало троє волинян, однак батьки одного з потенційних моряків, домовившись з обласним командуванням, посприяли аби їхній син потрапив до піхоти. На його ж місце взяли хлопчину, який повинен був проходити службу в сухопутних військах.

Армійська перукарня і видача обмундирування

І ось, 20 жовтня, з далекого південного Миколаєва за «товаром» прибув молодий капітан. Ввечері нас, юних волинян, посадили у потяг сполученням «Ковель — Одеса». Наступного дня майбутні бійці були вже у Південній Пальмірі. Далі - пересадка на маршрутку до Миколаєва. Післяобідньої пори волинські призовники прибули до міста кораблів. Миколаїв зустрів по-справжньому осіннім теплом. В той момент не вірилося, що тут, в нарядах, караулах, на плацу, в казармі, ми проведемо декілька місяців свого життя. Думалося, що ми, вчорашні студенти, школярі приїхали просто сюди погостювати. Коли ж пройшли через КПП військової частини А 0831, про яку розповім трішки згодом, серце стисла туга за домівкою. Відразу всіх новобранців повели до місцевої перукарні, де нас підстригли під «нуль». Далі була баня та видача обмундирування. Кожному матросу-курсанту вручили зимову форму: чорну шерстяну фланку, такі ж брюки, зимову куртку («дешка»), черевики, літню та зимову «гатільники», синю робу, гюйс-комір, зимову шапку, дві пари шкарпеток, ремінь, тонкий пасок-тренчик, бляху, рукавиці, шеврони, реч-мішок. Якщо декому з хлопців розмір взуття чи одягу не підходив, то ніхто не поспішав шукати заміну. Як відомо, вигляд солдата повинен наганяти страх на ворога.

«Вхопив щітку, мило – в гальюн»

Далі всіх повели до казарми, де вишикували на центральному вході (ЦВ) казарми. Через декілька хвилин прийшов молодший сержант та криками дав зрозуміти новобранцям, хто в роті головний командир. Після цього всього ми декілька діб підшивали одяг, підганяли форму під себе, пришивали погони. Дні минали згідно з розпорядком: підйом о шостій ранку на зарядку. Після пробіжки і силових вправ матроси голилися, підшивалися, заправляли ліжка. Щодня стежили, аби були натерті кремом черевики, і обов’язково — в матроса завжди були поголені обличчя та шия. В іншому випадку можна отримати і по неголеній шиї від сержанта. Потім - ранкове шикування на плацу. На цю подію виходить навіть вище командування частини. Після дружнього вигуку «Бажаємо здоров’я, товаришу полковник!» та підняття прапору, всі п’ять рот частини під барабанний дріб стройовим кроком проходили довкола плацу. Після цього «карасі» та «слони» (сухопутні вояки), окрім наряду, йшли на навчання. Заняття з бойової підготовки тривали до 16-17 годин. Практикувалися курсанти на старому обладнанні, яке рахувалося секретним. Хоча фактично це був нікому непотрібний металобрухт. О 22 годині, після вечірньої перевірки, нас чекав довгоочікуваний відбій. В середу, в так званий гумовий день, вся частина тримала при собі протигази. В п’ятницю на матросів очікувала загальна баня. Неділя - вихідний. В неділю хлопці спали до сьомої години, не було зарядки та нудного шикування на плацу. Як правило, у цей день ми дивилися телевізор, телефонували до рідних, писали додому листи. Окрім вищезгаданого розпорядку дня, були ще і наряди, караули, патрулі... Нічний наряд взимку в патрулі — явище не із приємних. Особливо дошкуляє вітер із Південного Бугу. Осінню з ранку прибирали листя, взимку — сніг. В армії діє закон «Всі за одного - один за всіх». Якщо «залітав» один, то потерпали практично всі. Траплялося, що годинами безперервно топтали стройовим кроком плац. З порушниками режиму в нашого сержанта розмова була коротка: «Щітка, мило – на «дючку» (тобто прибирати в гальйоні»).

Холодно? Спи у зимовому одязі!

Тепер декілька слів про навчальну частину. Вона була представлена кількома чималими двохповерховими спальними приміщеннями, двома навчальними приміщеннями, складом із старою апаратурою, їдальнею, медичною частиною, лазаретом, спортзалом, гаражем, штабом, стадіоном, банно-пральним приміщенням, плацом. Будівлі частини зводилися приблизно на початку ХХ століття. Військова частина тут розпочала функціонувати з 1944 року, хоча в 1937-ому в Севастополі було утворено школу зв’язку навчального загону Чорноморського флоту. Після звільнення Миколаєва від німців, частина перебралася на береги Південного Бугу. Раніше, за часів Союзу, всі роти частини були виключно морські. Тепер же морською ротою з п’яти залишилася єдина — третя. Решта рот є сухопутними. Причому дві були контрактними. Окрім того, в нашій казармі стояла койка Героя Радянського Союзу Костянтина Ольшанського, прізвище якого навіки закріплено в списках частини. На початку вечірньої перевірки зачитувалося прізвище командира морпіхів, що поліг в боях за звільнення Миколаєва. В учебці ми пробули до кінця березня. Перед «випуском» декілька днів робили в приміщеннях ремонт, тому вікна у казарму кілька ночей були відчинені. Холод пробирав до костей, тому лягали спати в повному зимовому обмундируванні. Прохолодного березневого вечора вчорашніх курсантів повели до миколаївського залізничного вокзалу, звідки ми вирушили до морського Севастополя, аби нести службу в бойових частинах.