Більшість із нас, як співає Олег Газманов, «зроблені в СРСР», це не може не позначатися на особливостях нашого сприйняття свята Різдва Христового. Ми народилися в країні, з якої вигнали Бога. За тодішніми звичаями, відмовили йому в прописці. Нас же робили за одним стандартним копіром – атеїстами. Однак, попри всю цю імперську комуністичну уніфікацію, на щастя, вирощували нас не в пробірках, і мешкали ми не в казармах. Люди жили не тільки страхом перед кровожерною владою, але й традицією... Хоча і традиція під тиском обставин має властивість зводитися і занепадати.


Традиція Різдва Христового побутувала загалом у селі. У західноукраїнському селі. У місті вже губилася, оскільки належала до народної культури, а місто виражало себе цивілізаційними цінностями. Щодо Сходу України, то там народні традиції зводили надзвичайно простим і ефективним способом, винищуючи самих носіїв. Неможливо навіть помислити, як люди, котрі пережили голодомор 32-33 років з усіма його жахіттями, аж до канібалізму, могли зберегти віру в народження Спасителя і приймати таїнство причастя, споживаючи під виглядом хліба й вина, саме Тіло і Кров Ісуса Христа. Надто не зіставні символічність таїнства Євхаристії із буквальністю людожерства.


Коли ж нам повернули Бога... Чи, може, ми самі це зробили? Насправді це дуже суттєве питання. Кожен із нас мав би відповісти на нього самому собі максимально щиро. Якщо ми вернули Бога самі – значить він нам потрібний. Якщо це відбулося з чужої волі, то присутність Бога може бути так само непомітною, як і його відсутність. Тоді свято зводиться до заставленого наїдками столу. Своєрідний жертовник, поставлений на честь черева – офіра бісам. Пригадайте рекламу: «Хто з нас не любить смачно поїсти?» Начебто, це так природно. Особисто я солідарний із сільським дідом, котрий сказав: «Їдло – діло свиняче». За Євангелієм людина міцна духом, а не тілом. Головне питання буття – це питання вибору. Апостол Павло писав: «Не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського».


Ми святкуємо як діти, не вникаючи у суть. А суть така, що Ісус Христос народився для того, щоб принести себе у жертву за наші гріхи. Від Різдва Христового розпочалася «наша ера». За Григоріанським календарем це ідентичні поняття. «Бо коли через переступ одного, - писав апостол Павло (він мав на увазі Адама), - смерть царювала, завдяки чинові цього одного, то тим більш ті, що одержують щедро ласку і дар оправдання, царюватимуть у житті через одного Ісуса Христа».


Свято Різдва Христового – світле свято. Світле світлом зорі, що зійшла на Сході, звістивши про народження «царя юдейського». Світле мудрістю мудреців, що прийшли поклонитися дитяткові. Світле чином самого сповитого дитятка, якому не знайшлося місця, як тільки у хліві в яслах.


Проте не варто забувати про царя Ірода, котрий лише із одного страху конкуренції, звелів вбити у Вифлеємі та по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше ніж два роки. Для нас це ціна нашого спасіння. Для царя Ірода – либонь, ціна влади.
Ми живемо у світі, де той, хто не збирає – розкидає.