Чистий четвер. За традицією ще до сходу сонця люди починали прибирати в обійсті та довкола – хата, хлів, подвір’я, сад, город... Люди готувалися до свята, однак за наведенням порядку проглядалася певна метафізика. Спалюючи торішнє листя, бадилля бур’янів та інший різний непотріб, очищали землю від «зими, смерті і всякої нечистоти». Робилося це зі спеціальними закликаннями.

Хотів би я знати закликання та закляття, за допомогою яких вдалося б очистити Україну від усього того, що не просто заважає їй розвиватися, а принижує її, розтліває, спонукає до цілковитої деградації. Усі наші внутрішні проблеми привнесені ззовні. Партія регіонів та комуністи відверто служать Росії. А скільки ще латентних прислужників! Самостійних і креативних українських політиків надзвичайно мало. Зазвичай їх відтісняють на периферію. Проте одіозних фігур дівати нема куди. Не встигли ми збутися одного Януковича, як на зміну йому (влада з опозицію швиденько, помінявшись місцями переформатувалися) прийшов колективний Янукович. Саме він здав росіянам Крим і, складається враження, готується здати схід України.

Треба визнати, що наша залежність від Росії майже цілковита, аж до катастрофічності. Не говоритиму про політичну чи економічну залежність. Про це часто згадують. Рідше заходить мова про культурну залежність. Кінематограф український відсутній повністю. У декого складається враження, що й література. Щоб закралася подібна думка, варто навідатися до найближчої книгарні. Відсоток україномовних книг мізерний, у декотрих книжкових крамницях української книги взагалі не знайдете. Не чіпатиму проблем української літератури, поговоримо про справи українського читача. А справи його кепські. Мало того, що він комплексує через карликовість рідної української літератури, то ще й із світовою літературою ознайомлюється за посередництвом російської мови.

Можна бойкотувати будь-які російські товари. (На мій погляд, після того, як Росія оголосила Україні війну, ми зобов’язані це робити, хоча протест цей більше демонстраційний, ніж впливовий). Навіть газ та нафту. Поставимо в квартирах буржуйки, повиводимо у вікна комини та й будемо палити дровами. Як це якийсь час було у Грузії. Дискомфорт великий, але заради принципів та свободи можна перетерпіти. Принаймні ми позбавили б Росію одного із основних важелів шантажу і тиску на Україну.

Світова література в перекладах на українську мову, в порівнянні із напрацюваннями російських перекладачів настільки нікчемно мала, що кожного разу з цього приводу огортає гнітюча печаль. Там, де в Росії класики світової літератури представлені багатотомними зібраннями, то у нас, у кращому випадку, томиком вибраного, у гіршому – окремим твором, а зазвичай згадками у періодиці із посиланнями або ж без них на ті ж таки російськомовні видання. Ще критичніша ситуація із перекладами сучасних авторів. Йдеться не лише про художню літературу, але й філософію, літературознавство і т. д. Зрозуміло, що ситуація таким чином склалася невипадково, а в результаті імперської політики Москви і тупої постколоніальної бездіяльності нашого рідного Києва.

Щоб надолужити втрачене нам навіть за сприятливих обставин, а на такі поки що нема підстав розраховувати, доведеться потратити багато й багато років. Якщо ж ми відмовимося від посередництва російськомовних перекладів, то дуже скоро скотимося до печерного рівня. Це тільки собі на шкоду. Однак і погоджуватися з подібним станом речей також неприпустимо. Якийсь відсоток (переконаний, він буде неухильно збільшуватися) молоді уже володіє англійською, але поки що це не рятує ситуації. Гадаю, повноцінну альтернативу українцям могла б надати сусідня Польща. Ось вона, поруч. І позиція її стосовно підтримки України у протистоянні з Росією найбільш принципова, послідовна і щира. Я пропоную українцям вчити польську мову. Пропозиція аж ніяк не оригінальна. Я знав людей із центральної та східної України, котрі за радянської влади зумисне вивчали польську мову, аби мати змогу читати окремі польські видання, які передплачували або ж пантрували на них у кіосках. У порівнянні із патологічно брехливою радянською пресою польські видання були бодай невеличкою віддушиною. У нас же, на західній Україні, чимало старших людей володіли польською мовою.

Отже, підсумовую, нам потрібне альтернативне російськомовному джерело інформації, через яке ми мали б змогу підтримувати зв’язок із культурним світом, допоки українська мова не стане основним і повноцінним руслом доступу до культурних напрацювань світу. Найпершою нам у пригоді може стати польська мова. Якщо ми усвідомимо цю потребу, то вималюється і її практичне вирішення. Пропоную налагоджувати контакти із польськими товариствами, вони, либонь, існують у кожному обласному центрі, а вже через них зв’язуватися із консульствами, наприклад, задля питання організації курсів вивчення польської мови. До речі, у Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки існує кафедра польської мови, а отже – і спеціалісти, котрі також можуть зіграти не останню роль і цій принциповій справі. А щоб далеко не ходити і довго не затягувати, розпочати можна із польського радіо. В Інтернеті знайти його не проблема. Як і книжкові інтернеткрамниці, котрі готові надсилати книги до України.

Цього року православні та католики святкують Пасху в один день. Але не обов’язково шукати речі, які нас об’єднують. Ми можемо бути цікавими одні для одних і тим, чим є відмінні. Стосунки між нашими народами складалися непросто, проте наразі вони є дружніми і цивілізованими.

Я не наполягаю ні на чому з того, що сказав. Цебто не накидаю вам своїх думок. Проте свій вибір я вже зробив. Таким був мій чистий четвер.

За кілька днів – український Великдень і польська Wielkanoc.

Отож, вітаю зі святом усе вельмишановне панство!