Упродовж останніх кількох тижнів Україна, як сказав відомий класик, ступила два кроки вперед, а потім один назад. Наша держава не перестає дивувати власною політикою не лише Європу, а й своїх громадян, оскільки проштовхнути у Верховній Раді закони, які були необхідні для наближення України до ЄС так і не вдалось.

Підписання Договору про асоціацію зовсім не означає входження України до ЄС. Це лише початок довгого та нелегкого процесу української євроінтеграції. Поки що ми в основному декларували те, що хочемо вступити до Євросоюзу. У разі майбутнього підписання договору наступний етап євроінтеграції триватиме мінімум 3-5 років. Потім упродовж ще кількох років ми будемо країною-кандидатом, потім ми отримаємо (якщо всі вимоги виконаємо) запрошення до вступу у ЄС. Це буде перший етап непростого та тернистого шляху, який може тривати 10 років і більше. Тут все залежатиме від рівня свідомості та організаційних можливостей консолідуватися заради майбутнього усієї нації та вітчизняної політичної еліти. Євроінтеграція змінить ментальність українців, надіюсь, що не в гіршу сторону. Щодо змін у національному чи релігійному плані, то тут питання залишаються. Проте це вже тільки від нас залежить, чи збережемо ми свою національну і духовну ідентичність. Тому Україна мусить довести, що не лише ЄС нам, а і ми потрібні Європейській спільноті, а свої внутрішньополітичні проблеми ми в змозі вирішити самі.

МИ Є СИРОВИННИМ ПРИДАТКОМ СИЛЬНИХ КРАЇН СВІТУ

В Україні після Помаранчевої революції виникла слабка демократія і така «дефектна демократія» не змогла мобілізуватись на об’єднання нації, уступивши інтересам кланово-територіальних олігархічних груп. Ми вже не маємо такої потужної, планової і розгалуженої державної економіки, як Білорусь. Не маємо енергетичних ресурсів, як у РФ. Не має вітчизняна влада такої масової підтримки широких верств населення, як у цих двох сусідніх країнах. Але маємо численні НДО, невдоволене суспільство, масовий протестний електорат, олігархів, територіальні клани, помітну політичну опозицію, розгалужені та не зовсім контрольовані ЗМІ. І все це дивиться (офіційно і неофіційно) в бік ЄС. Звичайно, для української влади ідеальним був би варіант підписання угоди без звільнення Тимошенко з ув’язнення, але для такого розвитку подій сьогодні здається є замало шансів. У разі підписання Угоди про асоціацію з ЄС зв’язок із Заходом посилиться, а потреба ратифікації ускладнить можливості використання організованих та масових фальсифікацій на президентських виборах 2015 року. Посилення зв’язків із Заходом є єдиним способом повернути Україну до демократичного шляху розвитку в коло братніх та зрозумілих європейських народів. Спрогнозуємо ситуацію на 2025 р.: матимемо конкурентоздатні, якісні товари, послуги та економіку. Зараз, на жаль, ми є сировинним придатком сильних країн світу та постачальником дешевої, але якісної та працелюбної робочої сили. Коли ми будемо рівні з рівними, юридично захищені, то українці, які нині нелегально працюють у Європі, будуть нормально заробляти, як і резиденти цих держав. ЄС спонукатиме нас багато і якісно працювати, а робота буде спрямована на результат, а не на процес, як звикли наші керманичі. Українці довго були під комуністичною владою і тому економіка зараз в нас спрямована на саме виробництво, а не на споживача. У нас і сьогодні роздуваються штати на державних підприємствах, щоб люди мали роботу, невелику зарплату і сяк-так виживали. Вступ до ЄС – це єдина наша можливість здолати корупцію та хабарництво, тому що самі ми не змогли здолати цю проблему впродовж усіх 22 років незалежності. Понад те – корупційні схеми сьогодні процвітають ще більше та вдосконалюються. Ми лише говоримо про ці проблеми, але вони від цього не зникають. Навпаки, проникають у всі сфери життя.

ВСТУП ДО ЄС ЗМУСИТЬ НАС БОРОТИСЯ З ХАБАРНИЦТВОМ І КОРУПЦІЄЮ

Вступ до ЄС змусить нас боротися з хабарництвом і корупцією реально, а не декларативно, адже ця біда вже глибоко вкоренилась у нашій свідомості. У нас діятимуть європейські стандарти в екології, харчуванні, медицині, захисту прав та свобод громадян. Підписавши з нами угоду, ЄС буде юридично зобов’язаний використати весь спектр засобів для підготовки України щодо повноцінного членства. Але ЄС не може виконати за нас той величезний обсяг роботи, який ми мусимо зробити самі. Євроінтеграція має плюси і мінуси для України, але плюсів набагато більше. Від майбутнього вступу в ЄС програють неконкурентноздатні підприємства, дрібні фермерські господарства, неякісні послуги, в тому числі й освітні та медичні, постачальники та виробники товарів низької якості. Проте в кінцевому результаті виграє український споживач. А ще програє РФ. Грубий і цинічний тиск Кремля щодо вступу Києва до Митного союзу, «терористична» цінова політика на російський газ для України, традиційне зверхнє ставлення Москви до «малоросів» на Банковій до минулого тижня, здавалось, надовго відштовхнули вітчизняний політикум від «турбот» про наше майбутнє «старшого» кремлівського брата. Вірилося, що саме тому Віктор Янукович на нещодавній ялтинській зустрічі «YES» офіційно заявив, що Угода про асоціацію з ЄС є для України безальтернативною. Втрата України для ЄС на користь РФ стане для євроспільноти серйозною репутаційною та геополітичною поразкою, яка б поставила під сумнів усю політику Східного партнерства.

НАС БАГАТО, МИ ОСВІЧЕНІ, МИ ХОЧЕМО І МОЖЕМО ПРАЦЮВАТИ

Причиною прихованого страху Старої Європи щодо європейських прагнень України є економічний, демографічний, освітній і науковий потенціал нашої держави, який в рази потужніший від будь-якого нового члена ЄС із Східної та Центральної Європи. Ми не є маленькою країною на кшталт Естонії, Литви чи Словенії. Нас 45 мільйонів (п’ята країна Європи за чисельністю населення і перша за площею), наше населення має дуже високий рівень освіти, оскільки всі мають середню або вищу освіту і ми займаємо одне з перших місць у світі за кількістю людей з вищою освітою на 1000 мешканців в державі. Тобто нас багато, ми освіченні, ми хочемо і можемо працювати. Отже, ми конкурентноздатні. Якщо, наприклад, хірург у Франції отримує 10-15 тисяч євро на місяць, то наш хірург запросто погодиться на 4-5 тисяч євро зарплати і, відповідно, французький залишиться без роботи. Аналогічна ситуація з усіма іншими професіями і виробничими сферами, а тому ми для ЄС є конкурентною загрозою – згадаймо, хоча б вже класичну аналогію про польського сантехніка, який в Лондоні місцевих сантехніків зробив безробітними. Заради об’єктивності слід сказати, що у нас є серйозні організовані кримінальні угрупування, люмпен-пролетаріат, соціальне дно і коли це все піде в Європу, як було після входження в ЄС Румунії та Болгарії (а ми набагато численніші), то це також становитиме проблему для ситої європейської публіки.

Ми традиційно маємо проблеми із сільським господарством, але варто пам’ятати, що 25% усього чорнозему в світі знаходиться в Україні. Навіть сьогодні Україна займає перші позиції у світі з експорту зернових, цукру, олії та меду. А якщо ми отримаємо такі довгоочікувані інвестиції, якщо використаємо німецьку чи голландську техніку і технології, якщо в українців з’явиться мотивація працювати в сільському господарстві, то ми зможемо перетворити українське село з соціально-економічної проблеми в основне джерело наповнення державного бюджету. Правда, на початку 90-х років я, як і багато інших, наївно очікували, що незалежна Україна «завалить» весь світ продукцією сільського господарства... Така думка була романтичною, бо базувалась на хибному уявленні про економічний потенціал та геополітичну вагу України у протистоянні Заходу та Росії. Ми, як відносно молода країна, схильні перебільшувати власну вагу у світовому геополітичному процесі. Європейці, хоч і долучили Україну до Європейської політики сусідства у 2004 році, але не дали їй чітких перспектив повноцінного членства в ЄС, як це було у випадку із вступом Хорватії, Словенії, Болгарії чи Румунії. У випадку з Україною європейська політика висунення умов в обмін на потенційні переваги від підписання Угоди про асоціацію не спрацювала, про що свідчить проблема із звільненням Юлії Тимошенко. Тому Україна й надалі залишається для ЄС у «сірій зоні», а «відчуття втоми від України», яке накопичилось на Заході протягом останніх років, закінчилось політичним роздратуванням через невиконання Києвом численних обіцянок. ЄС захищає власні економічні і політичні інтереси і розглядає європейське майбутнє України в контексті власних інтересів. З огляду на це, Україна мусить розвіяти не словом, а ділом страх ЄС перед нашим можливим майбутнім членством. Ми надто великі, щоб розраховувати на масштабну модернізацію вітчизняної економіки лише коштом ЄС.

У разі підписання договору з ЄС виграли б конкурентноздатні вітчизняні підприємства, які були б прибутковими. Той виробник, який виживе, буде змушений дотримуватися високої якості євростандартів. Адже саме конкуренція спонукає виробників до покращення якості товарів та послуг. Економічна та політична доцільність легко долає будь-які копенгагенські критерії. Проте сьогодні нами уже втомились дивуватись і перестають пробувати зрозуміти...