По добрій традиції у першу неділю лютого відбулась зустріч однокласників. Минуло десять років після останнього дзвоника.

Колишній шибайголова Володька приїхав на власному авто. Розповів, що працює в іноземній компанії, часто їздить у Європу. Говірлива Ніна показувала фотографії двох донечок. Гордо говорила, що вони навчаються балету у приватній школі. Однокласниця Тетяна майже весь час мовчала. За неї промовляло її шикарне плаття, помічене дорогою лейбою. Діма одружився вдруге, будує власний котедж за містом.

І лише колишня Юлька почувала себе ніяково, не у своїй тарілці. Навіть у Єгипті не була, відпочиває на Світязі, працює бухгалтером, знімає помешкання.

Після зустрічі кожен повернувся додому у власних роздумах.

Колишній шибайголова Володька по-доброму заздрив Юлі, що вона має «час для себе». Ніна подумала, що вийшла б заміж пізніше. Можливо реалізувала б себе не тільки вдома. А Тетяні захотілось простоти. Без макіяжу. Без надмірних претензій.

Тільки Юлька, огорнена почуттям провини за «марно прожиті роки», лягла спати. В голові крутилась тисяча думок. Невже прожила десять років неправильно? Марно використала час? Можливо потрібно було краще планувати? Більше відкладати грошей? Вийти заміж за сусіда Степана? Як правильно жити далі?

Ми прагнемо бути «відмінниками»

Як не крути, але зустріч із однокласниками – це ніби екзамен. Зі шкільної парти ми вчимось нехтувати істиною про те, що ідеалів не існує. За підтримки вчителів формуємо уявлення про те, якою повинна бути ідеальна дружина, чоловік, сім’я або робота.

Вже в реальному житті самі ж собі ставимо двійки, якщо поведінка не така, як нам хотілось би, звинувачуємо себе, пригадуючи ситуацію у деталях. Особливо перед сном. ...Попри те, що за столиком сидять дорослі «дядечки» і «тітоньки», вони швидко «включаються» у гру. Розповідають тільки найкраще, аби лишень отримати оцінку «відмінно».

Ми «караємо себе» почуттям провини

Почуття провини – це спосіб покарати себе за недосконалу поведінку. Ми відчуваємо себе винними, коли ще не вийшли заміж. Звинувачуємо себе за те, що у нас неідеальна фігура. Хвилюємось, що неправильно виховуємо дітей. Коримо себе у марнотратстві, коли купуємо дороге плаття. Довго «кипимо» всередині, поки наважимось покинути престижну посаду головного бухгалтера і кардинально змінити професію.

Постійне відчуття провини стає звичкою і навіть незначні помилки призводять до глибоких переживань. Ми відчуваємо себе винними, тому що гучно виразили свої емоції. Ми критикуємо себе за звичку спізнюватися.

Почуття провини родом із дитинства

Не всім батькам вистачає терпіння спокійно доносити дітям цінності їх дитинства і так звані правила поведінки, пропонувати можливі альтернативи. Власне, вперше відчуття провини за «негідну поведінку» виникає саме перед батьками.

Насправді тиск на відчуття провини – найлегший спосіб маніпуляції дитиною, чим, на жаль, активно користуються батьки.

Утім дитина не розуміє. Вона грається і не хоче робити шкоди. Чому мама чи тато засмучені через її поведінку? Як не крути, але навіть найвпертіший малюк хоче бути слухняним, тому виконує прохання батьків. В результаті дитя вчиться підлаштовувати свою поведінку до очікувань інших людей, оточення або висловленої батьками норми. Утім страждає самостійність, подальше формування власної точки зору. Якщо очікування не співпадають, дитина відчуває себе винною в усьому на світі.

У чому ж ми справді винні?

Як «двійки» у щоденнику, ми приховуємо від інших та від себе власні недоліки. Боїмося, що хтось їх побачить. З нами лишився страх покарання за свою недосконалість. Ми боїмось, що нас не зрозуміють, відштовхнуть, не приймуть. Звинувачуємо себе за негативні емоції, коли гніваємось, злимось або сумуємо. Нас навчили бути хорошими для усіх. Та в першу чергу ми винні у тому, що не дозволяємо собі реалізувати власні бажання і бути собою.

Щоб позбутися почуття провини.

Перш за все потрібно наважатися бути чесним з собою. А для цього варто:

Прислухатися до себе і встановити власні пріоритети. Вирішити – що б вам хотілось зробити, якби не потрібно було бути ідеальним? На що б вам хотілось витратити кошти? Що б ви вивчили? Якого спілкування стало б у вашому житті більше чи менше? Можливо ви б змінили роботу? Наважтесь стати собою і не очікувати схвалення інших.

Дозволити втілювати власні бажання. Коли визначені ваші власні пріоритети, то у вас з’являється впевненість і рішучість діяти. В цей момент потрібно не піддатися спокусі повернення у «правильне життя». Можливо ваше рішення буде не зовсім зрозуміле близьким, але ви здивуєте себе та інших кінцевим результатом.

Дати собі право бути недосконалим. Варто просити себе за справжні або вигадані погрішності. Ми не ідеальні. Світ навколо також не є ідеальним. Поглянувши на помилку без почуття провини, можна зрозуміти, що це тільки досвід.

Після кожної «двійки» існує перездача.

Проаналізувати, яка саме поведінка (чи висловлювання) «вмикає» ваше почуття провини. Не дозволяти іншим маніпулювати своєю поведінкою, коли хтось натискає на вашу «клавішу провини»;

Навчитися говорити про свої емоції. Не відчувайте провину за те, що у вас з’явилися негативні емоції. Висловлюйте їх, говоріть і домовляйтеся. Це дозволить налагоджувати стосунки і ви зможете назавжди позбутися почуття провини.