Приїзд Московського Патріарха Кирила в Україну, як і прогнозували, став візитом розчарування. Але в результаті – Київський Патріархат став лише міцнішим
Непростий процес об’єднання у єдину Помісну Українську Православну Церкву знову намагаються загальмувати. Предстоятель РПЦ, прибувши в нашу країну з десятиденним «пастирським» візитом, робив для цього все можливе. У Київському ж Патріархаті ілюзій не плекали відпочатку: ця поїздка – черговий політичний проект Кремля, реалізація новітніх імперських амбіцій, прихованих під маскою Православ’я. Слава Богу, в Україні вже чимало свідомих православних, справжніх українців, тож російський Першоієрарх, сам того не бажаючи, викликав зворотню реакцію. Внаслідок візиту наша, незалежна від Москви Помісна Церква стала кріпшою.
 
Очікування
Літо 2009 року в Україні запам’ятається пристрастями, пов’язаними з візитом у нашу країну Московського Патріарха Кирила. Незліченна кількість новинної інформації, аналітичних матеріалів, звернень, заяв, інтерв’ю, рекламно-агітаційних продуктів... Усе це ятрило передчуттям чогось нового. Чи давно приспаного старого.
Прихильники Російської Церкви тішилися можливістю зустрітися зі своїм Першоієрархом, гаряче переконуючи всіх нас у винятковій благотворності візиту. Але хто добре знає історію російсько-українських стосунків, орієнтується у відносинах держави і Церкви в Росії, хто слідкував за риторикою московських політиків, ієрархів, той розуміє, що візит Предстоятеля РПЦ є саме політичним проектом. Мета поїздки Патріарха Кирила – втілювати ідею «русского мира», шоб українці вільно чи невільно залишалися складовою Російської Церкви, а в перспективі – щоб опинилися в єдиній державі.
23 липня прес-служба єпархії поширила заяву, в якій виклала ставлення архієпископа Луцького і Волинського Михаїла, духовної консисторії до візиту в Україну Предстоятеля РПЦ. У документі, повний текст якого – на офіційному сайті єпархії Pravoslavja.lutsk.ua, наголошено, що на антиукраїнські, антидержавні ідеї Кирила має бути відповідна суспільна реакція. Люди мають право і повинні публічно висловлювати свою позицію. Бо якщо ми мовчатимемо, це сприймуть у Росії як перемогу, вважаючи, що діють правильно і треба посилювати вплив.
Разом із тим – зазначено в заяві – владика Михаїл вважає: «У РПЦ і в УПЦ МП зокрема не просто чекають негативної реакції волинян, а, як не парадоксально, прагнуть її. Причому в найбільш радикальних проявах. Чому? Тому що їм вигідно подати себе мучениками на нашій землі, гонимими, страждальцями, яких треба жаліти. Адже тоді буде логічним обґрунтування необхідності в матеріальній та політичній підтримці Москви».
 
Наше слово
«Невелика група маргіналів, яка існує тільки тому, що її підтримує місцева влада і ЗМІ». Таку думку про Київський Патріархат має багато хто в Росії, зокрема й Московський Патріарх Кирил. Та після 28 липня, коли наша Церква відзначила у Києві свята Рівноапостольного князя Володимира Великого та Хрещення Руси-України, Предстоятелю РПЦ доведеться змінити хибну думку.
Того дня відбувся велелюдний хресний хід від Патріаршого собору до Володимирської гірки, де височить пам’ятник хрестителю нашого народу. На чолі з Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом урочиста хода усіх єпископів, близько 1500 священиків, дияконів і понад 15 тисяч мирян Української Церкви (дані сайта Cerkva.info) пройшла бульваром Шевченка, вулицею Володимирською, повз стіни Софії Київської та Золотоверхої Михайлівської обителі. Протяжністю, кількістю учасників хресний хід перевершив усі попередні церковні заходи в столиці, в тому числі й присвячені приїзду Кирила.
У цьому торжестві волиняни як завжди проявили себе досить активно. Крім архієпископа Михаїла, до Києва прибули канцлер єпархії протоієрей Микола Цап, обласний декан протоієрей Іван Семенюк, ректор Волинської духовної семінарії протоієрей Ігор Швець, декан кафедрального собору Святої Трійці протоієрей Микола Нецкар, старший капелан єпархії протоієрей Олександр Безкоровайний, усі декани. Всього в хресному ході київськими вулицями взяло участь близько 250 наших священнослужителів та понад 1 300 вірних.
 
Проти політики Кирила
Перебування російського Патріарха в Україні, його висловлювання щодо українських політичних та релігійних процесів, цивілізаційні рецепти майбутнього викликали хвилі протестів. Наша Церква їх не організовувала, але чимало вірних Київського Патріархату, обурених підступністю московської політики, брали участь у мирних акціях спротиву, які скликало громадське об’єднання «Свобода» та інші політичні сили.
Без сумніву, перебування на території Волинської єпархії – у Луцьку, Зимному, Володимирі – Кирил запам’ятає надовго. Бо, на відміну від прийому на сході й півдні України, де навколо можна було споглядати лише люб’язну яничарську послужливість, на Волині в усіх місцях Богослужінь, зустрічей і навіть на трасах йому довелось чути вигуки учасників протестних акцій, читати їхні плакати з написами: «Незалежна держава – незалежна Церква!», «Кіріл + КГБ = ФСБ», «Українські святині – українцям!», «Наш Патріарх – Філарет!», «Україна – не Росія!» «Кіріл – окупант!» тощо.
Організаторам візиту московського гостя, який так хотів би почувати себе в Україні господарем, довелося ретельно оберігати його від людського обурення. Зокрема, до луцького храму Всіх святих землі волинської УПЦ МП Патріарх був змушений заїжджати задньою вузькою вуличкою Ветеранів замість широкого проспекту Соборності. Оточувала Кирила величезна кількість охоронців, було задіяно багато працівників спецслужб, міліції, яка, до речі, інколи перешкоджала учасникам протестів мирно висловлювати свою позицію. Так, представники правоохоронних органів затримали членів «Національного альянсу», які розмістили інформаційну розтяжку на даху житлового будинку навпроти місця перебування очільника РПЦ. Сайт цієї організації Nation.org.ua повідомив, що до них невиправдано застосували силу: «працівники міліції не представились активістам, одягнули їм наручники, не пред’явивши звинувачень та не аргументувавши свої дії».
 
* * *
Боляче дивитись на поділ між нашими людьми. Дивно й соромно бачити українців – священнослужителів, мирян, які досі є фанатичними прихильниками Російської Церкви й запопадливо зустрічають Московського Патріарха. Слухаючи їхні хвалебні вітання, вигуки, співи, думаєш: це ж як треба імперській пропаганді працювати над людиною, її світоглядом, психікою, щоб вона не бажала бачити очевидного, не хотіла бути господарем в українському православному домі, не остерігалася лжепророків, які приходять «в одежі овечій, а всередині – вовки хижі»...