Під час парламентських слухань «Про стан суспільної моралі в Україні», що відбулись у стінах Верховної Ради України 9 листопада, Волинську обласну раду представляли двоє депутатів, обоє – з фракції ВО «Свобода». Як учасник тих слухань, хотів би поділитися своїми враженнями від поїздки.

Що не так?

Інформаційно-аналітичні матеріали, підготовлені урядом, та проект рекомендацій парламентських слухань ми з колегою-депутатом Олександром Пирожиком одержали безпосередньо перед засіданням, тож змушені були обирати: читати або слухати промовців. Вирішили слухати, а документи опрацювати потім. Тим більше, що організатори відхилили завчасно подану мною заявку на виступ.
Доповіді про стан суспільної моралі представників парламентського комітету з питань культури і духовності Володимира Яворівського (голови), Вікторії Дем’янчук (секретаря), міністра культури України Михайла Кулиняка не відкрили чогось нового. Конструктивних пропозицій висловлювалося небагато, мабуть, тому, що виступали переважно провладні або ж лояльні до влади учасники слухань. А після виступу представника Президента у Верховній Раді Юрія Мірошниченка, в якій багато йшлося про особливу місію Церкви (усіх конфесій чи тільки Московського Патріархату – так і не зрозумів), не покидала тривожна думка: щось тут не так...
Удома, коли емоції вляглися, став заново все обмірковувати, переглядати документи. Читаю в матеріалах уряду: «На даний час в Україні діє ефективне та наближене до європейських стандартів законодавство про захист суспільної моралі, яке складається з Конституції України, Законів... Зазначені норми також містять акти ... ратифіковані Україною міжнародні конвенції». Далі на 34-х сторінках – про те, як працюють у цьому напрямку міністерства, державні агентства, комітети, служби та інші установи. І якщо не зважати на певні проблеми, виглядає нібито все гаразд.
Однак наприкінці документа урядовці зізнаються, що «в Україні стан суспільної моралі викликає серйозне занепокоєння». Адже, за даними міжнародних організацій, наша країна є першою у світі за рівнем дитячого алкоголізму, першою в Європі за поширенням ВІЛ, п’ятою в світі за кількістю вжитого алкоголю на душу населення, п’ятою в Європі за рівнем насильства серед молоді і т. д.
Виявляється, проблем настільки багато й вони настільки складні, задавнені, глибоко вкорінені, що Кабінет Міністрів на десяти сторінках підготував пропозиції щодо покращення ситуації – більше, ніж у проекті рекомендацій парламентських слухань, запропонованому Комітетом із питань культури і духовності. Виявляється, «ефективне» законодавство не спрацьовує...
Тоді цікаво: чому депутати, урядовці раптом так стурбувалися народною мораллю? Посилюють норми чинного Закону «Про захист суспільної моралі», проголосувавши за відповідні зміни у першому читанні, проводять слухання. Ще ж недавно Президент доручав вирішити питання про ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі...

Під маскою добра

Шукаю відповідь і знаходжу коментарі експертів, які пояснюють такий потяг до духовності. Кажуть, що влада, використовуючи позитивні бажання людей щодо морального очищення суспільства, хоче встановити дуже потужний інструмент цензури, свавілля та обмежень, які можна трактувати цілком довільно при відсутності чітких критеріїв та визначень.
Директор Інституту медіа-права Тарас Шевченко змальовує ситуацію, яка, наприклад, стане реальністю після ухвалення нового закону. Для прикладу, на одному з сайтів з’являється критична публікація про діяльність Прем’єр-міністра. Нижче, в коментарях, читач вживає «брутальні слова» (таке визначення є в проекті закону, але які саме слова точно є брутальними – юристи не знають). Потім вживає ще і ще. Сьогодні, завтра. А післязавтра – відповідне рішення суду, й веб-ресурс закривають.
Хіба погано, що інформаційний простір очищатимуть від усілякої нечисті? Дуже добре! Але ви уявляєте, яким це буде «очищення» при нашій владі, вибірковому судочинстві та своєрідному розумінні демократії?
Отож, враження від парламентських слухань виходять змішані. З одного боку – політикум нібито й переймається станом суспільної моралі, шукає способи поліпшити плачевні показники негативних явищ. А з другого – під час засідання не покидало відчуття, що перебуваєш в епіцентрі фарисейства й лицемірства...
Критикувати й викривати, звичайно, легко. Що ж, власне, я пропоную, що мало б увійти до рекомендацій парламентських слухань?

Не з того слід починати

У верхах досить чітко оцінюють стан суспільної моралі. Та й пропозиції депутатів і урядовців цілком можна поділяти людині, яка сповідує християнські цінності. Але, на мою думку, представники влади від найвищого рівня не розуміють найважливішого: рівень моралі в суспільстві напряму залежить від їхньої особистої моралі!
Як можна навести лад у домі, привчити своїх дітей до чистоти, коли сам по вуха у бруді? Як казати «не кради» – і красти, «не чини перелюбу» – і показувати всім коханку, «не пий», якщо п’яниця, «думай більше про душу», коли їздиш на розкішному лімузині? Як можна спонукати співгромадян плекати вищі ідеали, коли вони бачать твій аморальний спосіб життя, втілення далеко не духовних цінностей?..
Не так давно журнал «Кореспондент» з’ясовував, у скільки нам обходиться Президент. Виявилося, що сума витрат Німеччини й Чехії на їх очільників менша, ніж та, яку потрібно українцям на утримання свого першопосадовця. А скільки політиків прагнуть не відставати від нього, збагачуватися за рахунок зубожілих співвітчизників... То про яку мораль можна вести мову?
Якщо наші лідери бажають досконалішого суспільства, їм потрібно подбати насамперед про свою безсмертну душу, духовність, мораль, показати достойний приклад людям. Результат цих зусиль має стати випередженням і відображенням інших кроків, зокрема, безумовно, потрібних і виважених законів.
Тож моя перша пропозиція: у прагненні кращого життя ми, українська спільнота, маємо не соромитись усувати аморальних політиків (моральним, звісно, способом). Усувати тих, які не бажають змінюватися. Якщо наша нація прагне бути високодуховною – знайдуться й керманичі, гідні її.

Все інше – після цього

А далі – і це друга пропозиція – потрібно повсюдно і всеохоплююче пропагувати християнське благочестя та здоровий спосіб життя. Як ефективно рекламувати, можуть навчити бізнесмени, які роками вбивали у свідомість наших людей потребу пити, курити, чинити перелюб (тільки щоб він був «безпечним») і т. д. Навчилися грати на людських пристрастях? Досить! Треба переключатися на те, що допомагає людям бути здоровішими духовно й тілесно.
Багато говориться про великі сподівання на підростаюче покоління, яке виведе Україну на якісно кращий рівень. Можливо. Тільки чи буде це покоління моральнішим? Спостерігаючи за поведінкою юнацтва, виникають великі сумніви. Один із найважливіших кроків, аби їх розвіяти (це третя пропозиція), – запровадження викладання основ християнської етики як обов’язкового предмету в усіх класах загальноосвітньої школи. Поки що цей предмет є факультативним, а його викладання залежить від активності батьків і бажання директора. Тож викладається, як зазначено в матеріалах уряду, лише в кожній п’ятій школі, й то далеко не в кожному класі.
Цього категорично недостатньо. Основи християнської етики мають бути обов’язковим предметом, хоч і з можливістю звільнення від нього учнів, чиї батьки подали директорові заяву. Звісно, перед таким нововведенням потрібно забезпечити якісно іншу підготовку вчителів цієї дисципліни. Це мають бути не тільки професійні педагоги, але й високоморальні практикуючі християни, терпимі щодо інших конфесій. Тобто вимоги до цих учителів мають бути вищими, ніж до інших.

І ще раз про утопії

А щодо однієї з найбільших бід нашого суспільства – пияцтва, то я мрію про той час, коли в Україні алкогольні та тютюнові вироби зникнуть із вуличної торгівлі і супермаркетів. Знайти горілку, пиво, цигарки можна буде лише в спеціалізованих крамницях, яких залишиться в місті одна-дві, а черг там не буде. Не буде тому, що спрацює всеохоплююче пропагування здорового способу життя. Утопія? Але в містах Канади, Норвегії саме так усе й виглядає. Значить, не така вже й утопія...
Більше того, я переконаний: якщо лише ці три пропозиції послідовно втілювати в життя, а вже після них – й інші слушні рекомендації парламентських слухань, – окрім пияцтва, можна значно зменшити насильство й жорстокість, злодійство й корупцію, наркоманію й тютюнопаління, позашлюбні статеві стосунки та всілякі збочення, багато інших негативних явищ, які ведуть до виродження української нації.
То будемо моральним суспільством чи деградуємо?