Росія хотіла, щоб Україну визнали канонічною територією Московського патріархату. Константинополь на це не пішов»

Богослов-історик Антуан Аржаковський розповів про підсумки Всеправославного собору в інтерв'ю "Високому Замку".

Антуан Аржаковський (справа) разом із архієпископом Іваном Каріуполісом (Константинопольський патріархат) під час Всеправославного собору на грецькому острові Крит.

Нагадаємо, 16 червня Рада ухвалила звернення до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням надати автокефалію Православній церкві в Україні. У своєму зверненні депутати просять визнати недійсним акт 1686 року, згідно з яким, "з порушенням канонів", Київську митрополію приєднали до Московського патріархату. 22 червня Варфоломій отримав звернення українського парламенту.

Подією світового значення став Всеправославний собор, який з ініціативи Вселенського патріарха Варфоломія з 16 по 27 червня, після... сорокарічної підготовки, відбувався у місті Колімбарі на грецькому острові Крит. На думку релігієзнавців, цей Собор, хоча з його порядку денного і зняли чотири спірні питання, суттєво зміцнив вагу і роль православ’я у сучасних реаліях. 166 делегатів обговорили відносини Православної церкви з іншими християнськими спільнотами, церковну місію у сучасному світі загалом, способи проголошення автономії православних церков, опіку над православними у діаспорі, а також питання шлюбу, посту. Аналогічний за розмахом форум скликали ще понад сто років тому, а на думку деяких експертів — рівного йому не було понад тисячу років...

Із 14 запрошених глав православних церков у цьому зібранні взяли участь 10 ієрархів. За два тижні до Собору з політичних причин відмовилися приїхати на нього предстоя­телі Російської, Грузинської, Болгарської, Антиохійської (у сирійському Дамаску) православних церков. Українське православ’я на Криті теж представлене не було, оскільки УПЦ ще не отримала своєї автокефалії. Однак про Украї­ну та її проблеми у кулуарах та у підсумковому посланні Всеправославного собору згадувалося. Як зазначив архієпископ УПЦ Київського патріархату Євстратій, головним для наших співвітчизників підсумком Собору є те, що його учасники не створили жодних перешкод для подальшого визнання Вселенським патріархом автокефалії Помісної Православної церкви в Україні. А це, мовляв, дає підстави владиці Варфоломію “стати більш активним в українському питанні”.

Про підсумки Всеправославного собору у Koлімбарі кореспондент “Високого Замку” спілкувався з відомим французьким богословом, істориком Антуаном Аржаковським. Він був на цій події, добре знається і на темі українського православ’я, його складних відносин з Російською православною церквою. Книга цього науковця про підготовку до Всеправославного собору свого часу була видана українською мовою у двох томах в Українському католицькому університеті (безплатно це дослідження можна прочитати російською мовою за посиланням: http://arjakovsky.blogspot.fr/2016/06/blog-post.html).

- Я виділив би три головні, як на мене, рішення Всеправославного собору, - каже Антуан. - Перше – про єдність православних церков. Вона полягає не у їхній національній приналежності, а у загальному розумінні євхаристії, яка і формує Церкву. Це дуже важливо, бо дає альтернативу етнофлетизму (церковному націоналізму), про який багато йшлося на Соборі.

Інший ключовий пункт підсумкової резолюції - Православна церква визначає себе екуменічною. Ця позиція кардинально відрізняється від рішення собору, організованого у 1948 році Московським патріархатом, де було сказано, що екуменізм – єресь. Рішення, ухвалене Всеправославним собором на Криті, означає, що Православна церква сприймає інші церкви. Історичні православні церкви ідентифікуються з Єдиною Православною церквою, але вони розуміють, що містичне тіло Церкви ширше, ніж історичне, що є інші церкви, які усвідомлюють себе самодостатніми. Тому можна і потрібно вести діалог з ними, щоб втілити ідею Єдиної Соборної Православної церкви.

І третє рішення Собору, яке матиме важливе значення для майбутнього. Православна церква осуджує багато що у сучасному світі, оскільки вважає, що в ньому панує ультралібералізм, несправедливий капіталізм, який призводить до індивідуалізму, секуляризму, до війни, екологічних проблем. Але, з іншого боку, Православна церква не ставить хрест на всій сучасності. Вона бачить у ній позитивне. Вона каже: захист прав людини – це важливо, гідність людини – це важливо, справедливість правової держави – це важливо. Так, потрібно обов’язково розділити Церкву і державу. Але потрібна і їхня співпраця...

Цей Собор схожий на Другий Ватиканський собор, оскільки приймає краще від модерності, від теперішнього світу. А з іншого боку, вказує шляхи, як вийти із сучасних криз.

- Чим цей Собор важливий для Києва? Чи порушувалося на ньому питання самостійності Української православної церкви, надання їй автокефалії?

- У підсумковому документі йдеться про співчуття всім православним християнам, яких піддають гонінням, засуджуються війни, які призводять у тому числі до змін державних кордонів і захоплення територій. Іншими словами, Всеправославний собор засудив посягання на суверенність. Це важливо почути для України. У Посланні також сказано, що “православні єпископи моляться за мир і справедливість у стражденній Україні”.

А щодо автокефалії... Під час Собору я розмовляв із декількома єпископами. Вони сказали, що Патріарх Варфоломій читав звернення Верховної Ради України від 16 червня про необхідність видати томос (указ) щодо визнання недійсним акта 1686 року, яким Москва вивела Київський патріархат з-під юрисдикції Константинополя, і надання Українській православній церкві автономного статусу. Це питання взяли до уваги. Але його не включили до порядку денного, тому й не було дискусії з цього приводу. Однак коли під час інтерв’ю з Митрополитом Стефаносом (Естонія) я запитував, якою буде відповідь Вселенського патріарха на звернення українського парламенту, Митрополит відповів: «З боку Вселенського патріарха всі умови виконано для визнання Української православної церкви».

Головним для Собору було найперше відповісти на запитання, які уже стоять на порядку денному понад сорок років. Але всім також зрозуміло, що потрібно вирішувати тепер і геополітичні питання, першою чергою – українське.

- Як швидко може відбутися визнання Константинополем автокефалії українського православ’я?

- Все залежить від Патріарха Варфоломія. Але ще раз підкреслю: з боку Константинополя всі умови, щоби визнати автокефальність чи хоча би автономність Православної церкви в Україні, виконано.

Щодо УПЦ Московського патріархату, то її незалежність залежить не від Константинополя, а від православних мирян, єпископів і священиків Української православної церкви Московського патріархату. Це залежить також і від Москви.

- У чому причина саботажу Всеправославного собору з боку Російської православної церкви? Чи не сталося це через Україну?

- У Росії не раз заявляли: так, ми визнаємо, що Константинопольський патріарх – глава Православної церкви. Але Константинополь, своєю чергою, повинен погодитися з тим, що Україна - канонічна територія Московського патріархату. На таке Константинополь не пішов. Отож у Москві вирішили, що це надто небезпечно, - їхати на Крит і погоджуватися на главенство Константинопольського патріарха.

Фото з домашнього архіву А. Аржаковського