Тотальний наступ на все українське, зумовлений приходом до влади в нашій державі неукраїнських сил, які діють на догоду Кремлю, схоже, збуджує апетити шовіністів та українофобів і з інших сусідніх із нами країн. Вони теж активізують експансію на наші землі, намагаючись створити на них хоч трохи своїх «кресів»…

Дивуватися цьому не доводиться, бо так було в усі історичні періоди: із занепаду чи послаблення держави неодмінно намагалися скористатися її сусіди – по всі сторони її кордонів. Те ж саме спостерігаємо й сьогодні, коли наша влада готова торгувати всім, у тому числі й державним суверенітетом. Тому сьогодні можна говорити не лише про експансію Росії, але й Румунії та Угорщини, а в наших волинських реаліях – Польщі і навіть Білорусі…

І якщо справа захисту нашого краю від експансії зі сходу, за існуючих реалій, практично не зустрічає опору через невиправдано «прозорі» східні та північні кордони, то на Заході кордони для цього – не такі вже й прозорі. Просто треба трохи розуму й гонору, аби цього не допустити. І Волинь, будучи своєрідним форпостом Української держави від експансії із Заходу, просто зобов'язана стати на заваді подібним спробам.

На півночі ці загрози для нас куди менші, хоча теж присутні. Досить згадати хоча б інформаційну експансію, яку зазнають наші північні прикордонні території зі сторони білоруських мас-медіа. Деякі аксакали волинської теле- та радіожурналістики вже давно б'ють на сполох, що в окремих селах Волинського Полісся наші земляки слухають і дивляться не наше, українське радіо чи телебачення, а білоруське. Навіть анекдоти-бувальщини з цього приводу розповідають. Мовляв, запитують у поліщуків, за кого ж вони збираються голосувати на президентських виборах? І чують у відповідь: «Як за кого? За бацьку Лукашенка!..» Бо про наших політиків, на наше щастя чи біду, вони чують куди менше…

Але якщо до такої експансії ще можна поставитись із посмішкою на обличчі, то чи варто недооцінювати те, що намагаються робити на наших землях поляки? Чи варто робити вигляд, ніби нічого не відбувається, коли під прикриттям створення Молодіжного центру українсько-польської співпраці поляки правдами-неправдами викуповують у місцевої громади приміщення старої школи і беруть в оренду на 49 років (!) гектар української землі?!

Як уже повідомляла волинська преса, такий неординарний випадок трапився в селі Костюхнівка Маневицького району, причому таке «земельне» рішення сільради – порівняно «свіже», датоване листопадом минулого року. Щоправда, це рішення згодом було скасоване як таке, що не відповідає чинному законодавству, але ж хіба це не ганебний для нас, українців, факт? Чи дозволили б таке поляки на своїх землях?

Відповідь на це питання очевидна. Польська сторона не особливо сприяє навіть у справі впорядкування занедбаних православних кладовищ на своїх територіях, з неохотою допускає українців до участі в подібних акціях. Не кажучи вже про відкриття якихось символічних пам'ятників, тим більше – продажу чи оренди приміщень або землі. Поляки зробили все, аби відкриття та освячення пам'ятника українцям, які загинули у польському селі Сагринь, на найвищому міждержавному рівні, за участю президентів обох країн, так і не відбулося. Тож про якусь рівноправність чи бажання поляків іти на співмірну співпрацю в цих питаннях говорити не доводиться. Подібні проекти викликають зацікавленість у поляків, лише коли йдеться про їх втілення на українських територіях.

Хіба не зрозуміло, чому в останні роки в нас помітно збільшилася кількість різноманітних польсько-українських центрів, особливо в місцях, пов'язаних із історичною та національною спадщиною поляків? Бо в Польщі всіляко, в тому числі й фінансово, стимулюється створення громадських, молодіжних, неурядових організацій, завдання яких - зміцнення польської присутності в сусідніх країнах, і в першу чергу – в Україні. Тож ці утворення намагаються максимально використати сприятливий момент для освоєння «грантових» грошей та своєї експансії в Україну!

А в намірах поляків на Волині, як свідчать документи, – «продовження ремонтно-будівельних робіт у м.Ковель, а також впорядкування у селах Озерне, Черськ, Троянівка і Польська Гора біля меморіалів слави у с.Прибраж. Хотіли б відбудувати елементи споруджень т.зв. землянок і частину солдатських окопів...». Тоді «молодь ще більше зацікавиться цією винятковою сторінкою історії…».

Ці наміри – анітрохи не перебільшення. Наведена цитата – з минулорічного листа коменданта загону Польського товариства Малгожати Горецької на ім'я голови Волинської облдержадміністрації. Можливо, подібні листи вже направлені й новому керівництву ОДА? Переконаний, що з приходом до влади в Україні неукраїнських сил поляки від подібних намірів не відмовляться, і спроби їх зреалізувати можуть робитися ними, у тому числі й цього літа…

Ці питання набувають іще більшої актуальності, зважаючи на результати позачергових президентських виборів у Польщі. Як не парадоксально, але після загадкової загибелі в авіакатастрофі під російським Смоленськом польського Президента Леха Качинського та цвіту польської політичної і військової еліти наш західний сусід може цілком «лягти» під геополітичний вплив Росії. Новообраний президент Польщі Броніслав Коморовський, найімовірніше, сповідуватиме ліберальну політику загравання з Москвою, тож розраховувати на роль якогось «адвоката» в особі Польщі Україні вже не доводиться. Схоже, в геополітичному плані ми тепер узагалі можемо опинитися «поміж двох вогнів»…

Чи не час Волинській обласній раді, поки ще не пізно, вжити в цьому плані хоч якихось превентивних кроків, запобіжних заходів? Для прикладу, створити тимчасову контрольну комісію, яка б вивчила всі подібні факти і дала їм належну оцінку. Відповідний досвід є: 20 жовтня 2009 року рішенням №1030 таку комісію створила Львівська обласна рада. Провівши декілька виїзних засідань, за короткий час ця ТКК виявила на території сусідньої області близько півтора десятка фактів, які свідчать про цілий шлейф «символіко-мовних» порушень із боку польської сторони. Серед них – ряд самовільних реконструкцій і навіть споруджень меморіалів і кладовищ, встановлення несанкціонованих пам'ятників, у т. ч. й мілітарного символу польської звитяги «меч-щербець», викарбування написів із найменуванням наших територій як «східних кресів» тощо.

Дуже сумнівно, що в поляків не було чи немає спокуси залишити щось подібне і в нас на Волині, зі зрозумілих причин. То, можливо, обласній раді варто зробити хоча б перший крок? Скажімо, прийняти рішення: «доручити обласній державній адміністрації здійснити на території області облік знаків, що містять мілітарний або антиукраїнський зміст». А «за результатами інвентаризації звернутися до органів місцевого самоврядування, на території яких будуть виявлені такі знаки, здійснити їх демонтаж, згідно з чинним законодавством».

Наведені цитати – знову таки, не вигадка, а фрагменти з відповідного рішення Львівської обласної ради №922 від 23 червня 2009 року. То невже наша Волинь далі від польських кордонів, ніж Львівщина? Чи ми до таких речей просто байдужі? З боку обранців обласної громади це було б великою помилкою, бо справжній управлінець за думами про хліб щоденний для народу ніколи не повинен забувати про речі стратегічні, про те, що може дістатися від нас у спадок нашим дітям і внукам. Якою тоді «винятковою сторінкою історії» зацікавиться наша, українська молодь? Чи не стане нас проклинати: що ж це ми допустити на своїй, Богом даній землі?!

Я нікого не підбурюю робити політику на могилах і пам'ятниках чи воювати з ними, швидше – навпаки: застерігаю не дати робити це тим, у кого – інша батьківщина, інші герої, інша свята рідна земля. Це однаковою мірою стосується як наших східних, так і західних та північних сусідів. Бо це – наша земля, наш життєвий простір, а «в своїй хаті», як повчав наш Великий Пророк Тарас Шевченко, – «своя правда, і слава, і воля…»

А зі своїми східними загрозами волиняни, я впевнений, рано чи пізно теж розберуться. Принаймні, інформаційної експансії на Волині ми вже не допустимо. Бо зі створенням потужного повноцінного волинського Інтернет-медіа-простору задушити правдиве слово вже нікому не під силу, ми своїх завоювань тепер не віддамо ніяких чужинцям і поневолювачам – ні зі сходу, ні з заходу. Наших волелюбних предків вороги не зламали століттями й тисячоліттями – не зігнуть їхніх нащадків і тепер!