Апологети теперішнього антиукраїнського політичного режиму роблять усе можливе, аби вкотре одурити людей, перекрутити історичну правду, вселити в їхні мізки думку, що питання героїки Степана Бандери – не те питання, про яке сьогодні треба вести мову…

Насправді ж питання українських героїв, нашої історичної правди сьогодні – якраз і є тим визначальним стрижнем, що не дає можливості українофобам перетворити нас на безлику біомасу людей без роду, без племені. А саме такими вони нас, українців, і хочуть бачити. Тому й намагаються позбавити нас нашої мови, культури, наших героїв.
На моє глибоке переконання, саме історична постать Степана Бандери якраз і здатна об’єднати всіх свідомих українців, як об’єднала їх у боротьбі за незалежну Українську державу в минулому столітті. Просто треба позбутися зашореності власного світобачення, відійти від політичних міфів, які десятиліттями нав’язували нам ідеологи російсько-імперського більшовизму.
Сьогодні українофоби продовжують продукувати брехню, сіючи сумніви в головах простих українців. У районних газетах з’являються публікації депутатів від Партії регіонів, які ще й сьогодні дозволяють собі шельмувати Степана Бандеру, називаючи його «колишнім терористом» і «людиною, яка співпрацювала з нацистами»…
Гадаю, їх поява – не випадкова, і спричинена не незнанням історичної правди їх авторами, а панічною боязню україноненависників, що народ таки прозріє і повстане проти цього режиму. Бо історична правда – інша, ніж подається в цих статтях.
Розсекречені архіви про події тих буремних років дають можливість встановити істину. Загальновідомо, що через кілька днів після нападу нацистської Німеччини на СРСР, 30 червня 1941 року, українські націоналісти проголосили у Львові Акт проголошення відновлення незалежності України, який був ініційований Степаном Бандерою.
Дізнавшись про це, Гітлер негайно видав наказ знищити цей рух, цитую документ: «Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхкомісаріаті (Україна), мета якого – створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно заарештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як розбійники».
Інший документ нацистської Німеччини – «Звіт SD про події в Україні» (таємний), який досі знаходиться в німецьких архівах за номером BA R 58222, – подає повідомлення ч.26 від 23.10.1942 року: «Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіма засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійної України».
Самого Степана Бандеру та його братів нацисти негайно заарештували. З початку липня 1941-го до жовтня 1944 року Степан Бандера був в'язнем гітлерівського концтабору «Заксенгаузен». Його братів ув’язнили в концтаборі «Аушвіц». Гітлерівці силкувалися зламати їх волю і використати це для придушення збройної боротьби ОУН-УПА до відновлення самостійної України. Проте зламати українських націоналістів виявилося неможливо…
Тоді нацисти взялися їх знищувати. 21 липня 1942 року в концтаборі «Аушвіц» від тортур загинув брат Степана Бандери Василь Бандера. 25 липня, після триденних тортур, у концтаборі «Аушвіц» загинув інший брат Степана Бандери, Олександр Бандера. Це – історичні факти.
Але Степан Бандера не зламався навіть під тягарем звісток про смерть своїх рідних братів. Він боровся за ідею самостійності Української Нації та Української Держави до кінця. Як і належить справжньому Герою. Герою Держави, яку ми нині маємо і в якій живемо.
То скажіть, хіба міг Степан Бандера бути «терористом», якщо він практично з перших днів війни і аж до свого звільнення просидів у нацистському концтаборі? І як він міг «співпрацювати» з нацистами, які гнобили його у своїх казематах та замордували його рідних братів?!
Ось відповіді на ряд запитань, які досі виникають у головах тих, хто піддався посиленому пресу радянської ідеологічної машини. Не змігши здолати ідеї Бандери силою переконання, радянські ідеологи вирішили цинічно й нахабно оббрехати його. І зараз, як бачимо, є політичні сили, яким вигідно продукувати цинічну брехню про Бандеру і бандерівців. Аби втриматися при владі, режим Януковича ставить на високі державні пости таких україноненависників, як Дмитро Табачнік і Вадим Колєсніченко, силкуючись вихолостити нашу самосвідомість, культуру, мову.
Мабуть, нікого наші вороги стільки не оббріхували і не оббріхують, як Степана Бандеру. Людину, яка не зробила жодного пострілу, але за ідеї якої ішли на вірну смерть сотні тисяч кращих синів і дочок України…
Розсекречені архіви КДБ відкрили «залізну завісу» й над іншими історичними таємницями. Стало відомо, що за вказівкою сталінських спецслужб на західноукраїнських землях масово створювалися спецзагони «енкаведистів», які вдавали з себе повстанців-бандерівців. Їх озброювали та оснащували відповідно до амуніції повстанців та вчили вдавати з себе бандерівців. Перед такими спецзагонами ставили одне завдання – скомпрометувати в очах місцевого населення УПА, посіяти серед українців страх і ненависть до «хлопців з лісу».
«Орудували» такі загони «перевертнів» і в нас на Волині, особливо в поліських районах. Вдаючи з себе бандерівців, вони по-звірячому, жорстоко мордували українців, провокуючи в людей недовіру до справжніх патріотів. Розсекречені архіви розповідають про десятки таких фактів.
З Бандерою воювали за його життя, воюють і після смерті. Та не здолали його ідеї тоді – не здолають і тепер. І ми, українці, маємо чітко дати їм це зрозуміти. Рішення продажних судів про позбавлення Бандери звання Героя України, на догоду московським холуям, – це глузливий плювок у душу українського народу. І наш обов’язок перед нашими предками – показати, що ми цього не допустимо, що в нас є своя національна гідність і гордість.
Найсвідоміші українці це демонструють. На захист Бандери відразу ж стали Львівська обласна, міська і районні ради, Тернопільська обласна, міська і районні ради, Івано-Франківська обласна, міська і районні ради. Аналогічний протест висловила Луцька міська рада, Старовижівська і Ковельська районні, Ковельська міська ради… Так повелися депутати інших рад, які пам’ятають, що Волинь – батьківщина УПА, і ми маємо бути гідні нашої славної історії.
Прикро, що своєї позиції з цього питання досі не спромоглася сказати Волинська обласна рада. Зі зрозумілих причин, аби не потрапити в немилість до теперішньої влади, більшість депутатів обласної ради просто не з’явилися на позачергову сесію з розгляду цього питання, скликану з ініціативи фракції ВО «Свобода». Cоромно було дивитись, як голови облдержадміністрації та облради, прикриваючись відсутністю кворуму, покидають сесійну залу. Зі сторони це скидалося на втечу. Хоча, як слушно зауважив голова обласної «Свободи» Анатолій Вітів, можна втекти від голосування, але не можна втекти від свого народу та своєї совісті…
Втім, у обласних депутатів іще є шанс реабілітуватися, показати, з ким вони насправді – чи з українським народом, нашими національними героями, чи з «табачніками-колєсніченками» та їм подібними. Бо, за наполяганням опозиційних депутатів, це питання таки розглядатиме чергова сесія обласної ради 15 лютого.
І не треба тут лукавити, що є, мовляв, важливіші питання економічного чи соціального характеру. Хіба питання нашої національної ідентичності, культури, традицій, мови – другорядні? Якщо ми не будемо шанувати самі себе, то марно сподіватися, що хтось у світі шануватиме нас. Люди, які послідовно боролися за ту державу, яку ми нині маємо, за її традиції, землю і мову, які поклали за ці цінності власне життя, – вони і є Герої цієї країни.
Окрилені ідеями Бандери, справжні патріоти України свого часу залишали власні домівки, господарки, сім’ї та родини, і йшли на боротьбу за ідею, яка їх об’єднала. Задаймося питанням, чи зміг би кожен із нас добровільно, задля великої мети змінити свою затишну оселю на лісові хащі та небезпеку? Мабуть, далеко не кожен. Бо задля цього перш за все потрібне розуміння суті цієї високої ідеї, яка спроможна об’єднати людей, та справжній лідер нації, в якого готовий повірить народ. Таким лідером нації був і навіки залишиться в історії України Степан Бандера.
Степан Бандера загинув у боротьбі за незалежну Українську державу. Тому він – Герой України, незалежно від рішень якихось судів. Для українців він – не просто історична постать, це символ нашої незламності, символ усієї нашої національно-визвольної боротьби.
І ми повинні про це не тільки знати і пам’ятати, а й доносити до інших історичну правду вже зараз. Аби не трапилося так, що за декілька років нашим дітям стане байдуже, якою мовою розмовляти, чи носити вишиванку, чи є в нас Герої і для чого вони нам…

Олександр ПИРОЖИК,
депутат обласної ради від ВО «Свобода»