За політичною тріскотнею останніх місяців доля простої маленької людини ніби десь губиться, відходить на задній план. Тим приємніше, що поруч трудяться люди, які про такі речі ніколи не забувають. Висловлюю персональну вдячність своєму заступнику по департаменту Олені Закрижевській за терпіння і наполегливість у справі пошуку місця поховання та організації належного вшанування одного з героїв Першої Світової, котрий знайшов свій вічний спочинок у нас, на Волині.

Онук знайшов могилу діда майже через століття після його загибелію
Лише сам ставши дідом, саратовець Альберт Фатєєв дізнався про місце поховання свого діда – підхорунжого армії генерала Брусилова Олександра Фатєєва, котрий знайшов вічний спочинок у братській могилі поблизу села Дерно Ківерцівського району Волині. Днями він побував на його могилі, віддавши данину пам’яті загиблому родичу.

Із Луцьком Альберта Фатєєва повязують спогади його армійської юності. У 1964-66 роках він служив у тодішній ракетній дивізії №43195, що дислокувалась у Луцьку. Пройшов школу молодшого командного складу, в якій готували електриків борту стратегічної ракети №Л-64. Жив у колишніх австрійських казармах, збудованих ще за часів Першої Світової, у 1915-му. Це – за якийсь рік до Брусиловського прориву під Луцьком, під час якого загинув його дід, підхорунжий армії генерала Брусилова Олександр Тимофійович Фатєєв…

Але тоді Альберт Фатєєв про це не знав. Він і гадки не мав, що за якихось 30 кілометрів від місця його служби у братській могилі покоїться прах його героїчного діда. Мати й бабуся боялися йому про це сказати, бо ж дід був офіцером ненависної більшовицькому режиму Царської армії, це могло коштувати саратовцю кар’єри. Лише помираючи, на передсмертному одрі матір розповіла Альберту, що його дід загинув і захоронений десь під тим самим Луцьком, у якому тому випало служити.

Онук узявся розшукувати могилу діда, направив запит до Луцького міськвиконкому. Чимало клопіткої праці довелось потратити теперішньому заступнику директора департаменту інформаційної політики, начальнику відділу організаційної роботи міської ради Олені Закрижевській, аби розшукати сліди Олександра Фатєєва і встановити місце його поховання. Через деякий час із Луцька прийшла відповідь, що його дід похований у братській могилі воїнів армії генерала Брусилова, які загинули у червні 1916 року під час Луцького прориву в роки Першої світової війни. Могила знаходиться в урочищі поблизу села Дерно Ківерцівського району.

Проте нагоди відвідати могилу свого діда Альберту Олександровичу довелося чекати ще довгі 7 років. І лише в ці квітневі дні 2010-го доля подарувала йому можливість знову, через багато років після армійської служби, побувати на волинській землі. Отримавши запрошення на наукову конференцію до Тернополя, теперішній радник ректора, а в минулому багаторічний проректор Саратовського соціально-економічного університету зібрався в далеку дорогу. Але першим ділом, звісно ж, – не до Тернополя, а до Луцька…

Альберт Фатєєв прибув на Волинь разом зі своїм університетським колегою, деканом обліково-економічного факультету Миколою Бортніком, котрий родом – із Новограда-Волинського. В Луцькій міськраді гостей із Саратова зустріли тепло, пояснили, як без зайвих затрат часу здійснити задумане, погодились супроводити. За сприяння Луцького спецкомбінату на братській могилі героїв-«брусилівців» біля села Дерно встановили дубовий хрест. На ньому – табличка з прізвищем загиблого: Фатєєв Олександр Тимофійович. А ще – привезена з далекого Саратова іконка святої великомучениці Пелагеї, чиє ім’я носила дружина загиблого.

– Тепер їхні душі з’єднались у вічності, – зронив на могилі…

До підніжжя хреста саратовчани поклали кошик квітів. Пом’янули загиблих за прадавнім слов’янським звичаєм, пригубили чарчину. Альберт Фатєєв повідав про свого діда, що походив зі славного роду хоперських козаків, що були відгалуженням донських. Родина Фатєєвих спромоглася вибитися в купецтво, увійшла в купцівську гільдію, тож Олександр Тимофійович отримав на той час добру освіту й виховання. Навчався торговельній справі у Москві, став першим випускником Московського комерційного інституту (нині Економічна академія імені Плєханова). Коли розпочалася Перша Світова війна, добровольцем пішов на фронт. Воював у 88-му полку 22-ї дивізії армії генерала Брусилова. Загинув у червні 1916 року під час Брусилівського прориву під Луцьком. Тож онук уперше потрапив на могилу свого діда вже в літньому віці, майже через століття після його загибелі.

– Я вважав своїм святим обов’язком приїхати на могилу діда, – зізнався Альберт Фатєєв. – Справа честі кожного – пам’ятати про своє коріння, вшановувати предків. Якщо ми цього не робитимемо, про нас теж колись ніхто не згадає…

Розповів і про себе, свою родину. Непрості випробування випали на його долю, бо то були важкі повоєнні роки. Альберт був третьою дитиною в сім’ї, матір за станом здоров’я не могла утримувати трьох, тому його вирішили віддати на виховання в дитбудинок. Аби порятували найменшу дитину від дитбудинку, хлопця всиновила його рідна бабуся Пелагея, вдова загиблого діда. Фактично ж бабуся стала йому за матір…

Охоче ділячись спогадами, Альберт Олександрович зізнався, що в житті всякого хліба довелося скуштувати. Починаючи з простого робітника, доріс до заступника директора Саратовського заводу залізобетонних конструкцій, згодом пішов у науку. Скуштував і журналістського хліба, був юнкором саратовських газет, декілька років вів передачу «Технічна творчість молоді» на місцевому телебаченні. Його дружина Валентина – взагалі фаховий журналіст, тривалий час очолювала в Саратові дитяче видавництво.

Наостанок гість із Саратова подякував луцькій владі за добру організацію роботи з пошуку загиблого родича та вшанування його пам’яті. Запевнив, що невдовзі обов’язково приїде на Волинь знову, разом із сином Максимом та онукою Марією. За велінням долі, він став дідом саме того року, коли дізнався про місце поховання свого діда. Каже: син із онукою теж обов’язково мусять побувати на могилі їхнього прадіда та прапрадіда.