Сумно і прикро, що на 18-му році незалежності України на священній землі, де зродилась УПА, в славному західноукраїнському місті Луцьку ще й досі знаходяться деструктивні сили, які намагаються повернути назад «колесо історії», вимагаючи від міської влади відмінити рішення про присвоєння нашим вулицям імен українських патріотів…
 
Особливо активно нині «розігрується карта» з перейменуванням вулиці Суворова на Степана Бандери. Влітку, коли відбувалося громадське обговорення цього питання за участю багатьох інституцій (громадський оргкомітет із відзначення 100-річчя з дня народження Степана Бандери, Творча комісія з перейменування вулиць, Громадська рада Луцька при міському голові, Луцький прес-клуб реформ, спеціальна комісії міської ради з упорядкування назв вулиць тощо) теперішні критики чомусь мовчали. А через місяць-півтора після перейменування немов із ланцюга зірвалися, продукуючи «ядучі» скарги та вкладаючи в них усю свою лють і ненависть…
 
Хотілося б нагадати, що відповідне рішення прийняте міською радою з метою належного відзначення столітнього ювілею від дня народження Головного провідника Організації Українських Націоналістів, визначного діяча українського національно-визвольного руху Степана Бандери, на виконання Указу Президента України від 14 жовтня 2006 року №879/2006 «Про всебічне вивчення та об’єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення», відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і Статуту територіальної громади міста Луцька, тобто в цілковитій відповідності до існуючих законів.
 
Додам також, що, відповідно до статті 144 Конституції України, рішення, прийняті органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, є обов’язковим до виконання на відповідній території.
 
Проте, на жаль, у нас досі знаходяться люди, які демонструють зневагу і до указів Глави Держави, і до рішень місцевих органів влади… Хто зна, може, й мають рацію ті, хто каже, що на цій вулиці колись селили номенклатурників, сексотів, «кагебістів» та всіляких україноненависників. Мовляв, оце вони й підняли голови...
 
Однак не хочеться вірити, що на цій вулиці живуть якісь антидержавники. Упевнений, прості люди просто піддаються методичним «идеологическим обработкам» (колишніх «кегебешників» ретельно вчили, як це робити!). Наочним доказом цього є результати вибіркового опитування, які свого часу проводили волонтери на прохання Громадської ради Луцька. В опитуванні, зокрема, є прізвища людей, які спершу не заперечували проти перейменування, а потім (мабуть, після відповідної «промивки мізків») їхні підписи вже стоять під вимогою повернути попередню назву вулиці…
 
Залишається ще й морально-етичний аспект. Адже істерія навколо цього питання наростає з наближенням 100-річчя від дня народження від дня народження Степана Бандери, яке ми відзначатимемо 1 січня 2009 року. Дехто й досі намагається всіляко підігрівати втовкмачений у суспільну свідомість залояжений комуно-радянський міф про те, що «бандерівці» – це те ж саме, що й бандити. І нам спільно, всією громадою, належить іще чимало зробити, щоб цей міф розвіяти. Лишень тоді ми почнемо належно вшановувати своїх героїв, коли слово «бандерівський» для нас перестане асоціюватися зі словом «бандитський», а почне пов’язуватися зі словом «патріотичний».
 
Відрадно, що все більше людей, особливо серед підростаючого покоління, вже мають таке уявлення. З’являється все більше свідомих земляків, які розуміють, що Степан Бандера – це людина, ім’ям якої названо цілий визвольний рух. Рух за ту державу, в якій ми сьогодні живемо. І ми, громадяни незалежної України, маємо віддавати шану уваги, поваги та пам’яті всім, хто за цю незалежність боровся, не шкодуючи здоров’я і навіть життя.
 
На моє глибоке переконання, у переддень 100-річчя з дня народження Степана Бандери маємо підвести в своєму місті, на своїй землі своєрідний світоглядний підсумок, аби АБСОЛЮТНА БІЛЬШІСТЬ наших громадян зрозуміли, що «бандерівський» – це звучить гордо. І що Луцьк таки буде бандерівським містом – у найкращому розумінні цього слова.
 
На мій погляд, у цій справі стали б у нагоді різноманітні культурно-просвітницькій заходи, зокрема тематичні виховні години, відкриті уроки в школах, загальноміські патріотичні конкурси тощо. Кажу так, бо переконався, що виважена, послідовна роз’яснювальна робота таки дає свій результат. Для прикладу, у департамент інформаційної політики міської ради зверталися й лучани, які були проти перейменування вулиці Клари Цеткін на вулицю Уласа Самчука. Але після відповідного роз’яснення, коли люди усвідомили велич історичної постаті Уласа Самчука, скарги припинилися.