Доки політики всіх мастей запекло сперечаються, чи потрібні Україні чергові позачергові вибори (такими їх можна назвати вперше!), насмілюся висловити свою особисту, суб’єктивну думку: не просто потрібні, а конче необхідні! Не політикам, а народу...
 
Можна й далі продовжувати сперечатися – чи правильно зробив Президент, видавши «на-гора» черговий Указ про розпуск парламенту, чи врахував він усі «плюси» та «мінуси» з огляду на реалії нашого сьогодення, чи не є це спробою узурпувати владу?..
 
Проте давайте чітко відділимо «мухи від котлет»: дивлячись, із якої дзвіниці на це дивитися! Якщо з точки зору політиків – це одне. Якщо ж із позицій народу – зовсім інше. Звісно, такий указ зачіпає «за живе» інтереси тих політиків, які комфортно вмостились у парламентських кріслах. Для багатьох із них позачергові вибори – це «шанс» несподівано втратити тепле місце. Вони з таких позицій переважно й коментуватимуть те, що відбувається.
 
Але скільки б політики не галасували, що вони представляють інтереси виборця, вони насамперед керуються своїми власними. Бо власні інтереси – цілком конкретні, а так звані народні – суцільна абстракція. І саме на цьому грунті й виникають конфлікти між владою і народом, через це люди й розчаровуються в політиках і більше за них не голосують.
 
Перефразовуючи першого Президента Української держави в часі УНР Михайла Грушевського, зауважу: в усякому конфлікті між владою і народом вину слід шукати саме у владі. Бо якщо влада – дійсно народна, вона близька простому люду і керується його інтересами, то й конфліктів не виникатиме. Але ж досі наші «власть імущі» переважно, – як ті декабристи, – «как далеки они от народа!»…
 
То що, зрештою, поганого в тому, що народ знову скаже свою думку? Хіба не в нашій Конституції записано, що єдиним носієм влади в Україні є народ? І час для цього цілком підходящий – грудень (у східняків – декабрь), коли ні на дачах, ні на городах людям уже робити нічого… Може, нових парламентарів через це навіть хтось назве новими «декабристами». Хотілося б, лишень, щоб вони вже не були такими далекими від народу…
 
Як на мене, істинна причина переляку багатьох теперішніх політиків – у тому, що вони просто виявилися не готовими до таких виборів. У їхньому, звісно ж, розумінні. Немає часу на підготовку масованої «пропагандистської атаки», не буде змоги словесно торпедувати, зомбувати виборців.. Немає стільки, як на попередніх виборах, грошей на агітпродукцію, трансляцію телевізійних роликів, оплату політтехнологів тощо. Але, скажіть, поклавши руку на серце, ЧИ ПОТРІБНЕ ВСЕ ЦЕ ПРОСТИМ СМЕРТНИМ?
 
Відсутність грошей на «агітаційну макулатуру» і політтехнологів, як на мене, – це тільки на благо! Бо люд просто не встигнуть одурити, охмурити всілякими піар-технологіями, запустити «катюші-гаубиці» так званого «маніпулювання свідомістю». І народ піде до виборчих скриньок не в стані зомбі, а при світлій пам’яті. І, дай Боже, саме ці, чергові позачергові вибори стануть нарешті такими, на яких обдурити народ уже не вдасться…
 
А те, що люди не підуть на вибори, – аж надто слабкий аргумент. Пригадую, так само говорили й перед минулими позачерговими. Але народ виявився свідомішим, аніж політики, які намагалися до цього апелювати. І на чергові позачергові люди прийдуть, хоча, може, й не так масово. Прийдуть найсвідоміші. Аби привести в парламент якісь нові сили, нових політиків, які потіснять «непримиренних стариків». І це засвідчить подальший розвиток як вітчизняного політикуму, так і української політичної нації…