Роками роздумував над тим, чому вовк, потрапляючи в капкан і не в змозі з нього вирватися, відгризає собі лапу… Що це – звичайний інстинкт самозбереження? Але чому тоді на це не здатні інші хижаки?
 
Хай вибачить мене читач, але я ніколи не вів щоденників. А тут думки не дають спокою, слова самі просяться вилити їх на папір. І раптом зринає думка, що насправді в мене таки є щоденник. Точніше, інтернет-щоденник, люб’язно наданий «Волинськими новинами». І сьогодні він, як ніколи, стане мені в нагоді. Сюди й писатиму, може, комусь вдасться мене зрозуміти…
 
Я тривалий час не міг збагнути, чому такий гордий хижак, як вовк, потрапляючи в неволю, прирікає себе на животіння перед очікуванням близької погибелі? Він не обирає життя, бо вже ніколи не відчує себе тим хижаком, яким був досі. Не наздожене крупної тварини, щоб перегризти артерію і напитись життєдайної гарячої крові з пульсуючого струменя. Буде до кінця віку свого задовольнятися переважно дрібними гризунами, а інколи перебиватись навіть падаллю. Він стає одинаком, бо на його шляху до вовчиці завжди постане сильніший, у кого він, самоскалічений, навряд чи виграє сутичку...
 
Мабуть, відповідь на це одна: Свобода! Перед лицем швидкої погибелі вовк обирає свободу, яка для нього дорожча від ситого життя. Ліпше до кінця своїх днів відчувати себе на свободі, ніж загинути невільником, або ж дати мисливцю-переможцю насміхатись, а то й наругатися над тобою в останні хвилини твого існування.
 
Либонь, жадоба відчуття свободи дорожча від інстинкту самозбереження. І впевнений: саме вона в різні епохи у всіх народів рухала тими воями, які воліли полягти на полі бою вільними, але не скореними, ніж потрапити в полон і приректи себе на юшку подарованої переможцями баланди…
 
З такими, може, для когось дивними, роздумами підходжу до свого чергового, 38-го за ліком, дня народження. Мимохіть згадую слова відомої всім пісні про те, що «день рожденья – грустный праздник»…
 
Це не всім дано зрозуміти, але життя іноді готує нам такі несподіванки, такі «капкани» і «пастки», які не могли наснитись навіть у найгіршому сні. Та все, що відбувається, – за волею Господа. Бог посилає нам рівно стільки випробувань, скільки ми спроможні пройти, не зламавшись. Цим самим він готує нас до чогось вищого. Маємо бути йому за це вдячні.
 
Досі жодному з моїх супротивників не вдавалося здолати мене в чесному принциповому поєдинку, зламати чи підкорити, а значить – перемогти. І вони, я впевнений, це чудово розуміють. Нехай вони бояться…
 
Тому йду по життю далі. Нескореною людиною, яка збагнула ціну Свободи. З високо піднятою головою, бо мені нема від кого ховати погляду.