Сьогодні ми часто, елементарно йдучи вулицею, бачимо на кожному кроці непрофесіоналізм і недбальство. Хтось займає посаду за кумівським протекторатом, абсолютно не придатний до тієї роботи. Інший до виконання роботи ставиться абияк, тільки би "спихнути". Ми бачимо навколо себе, у транспорті, в магазині, театрі неосвічених, вульгарних, безкультурних людей. Третій не захоплений своєю справою - він тільки хоче заробляти гроші, бо не отримав освіту - він "її" елементарно купив. Ще хтось захлинаючись власною самозакоханістю в зародку вбиває великі справи інших людей...

Але не завжди було так. А ще краще - завжди було не так! Був час, коли нашим містом ходили ті, які вважали своїм обов'язком найвищу тілесну і духовну досконалість; ті, які були настільки освічені, що в них відпадала потреба розмовляти; люди, що вершили інтелектуальні подвиги. Це розповідь про лучан, які стояли на передньому краї розвитку суспільства.

Ми добре знаємо, що в нашому місті є лише 2 університети, що мають хоч якусь історію, традиції. Але їхнє коріння не сягає аж так глибоко - у радянський період. Проте таке враження здається наслідком того, що в цей же радянський час було прийнято забувати, замовчувати, не досліджувати ті відтинки історії, які вважалися чужими з певних ідеологічних причин. Саме тому дуже багато з нас навіть не відають, що в Луцьку колись були заклади, які прирівнювалися до університетів та академій. І мова йде аж ніяк не за ХХ століття...

Laudare, Benedicere, Praedicare



Саме ці слова є девізом ордену домініканців, який закріпився в Луцьку у 1370-х роках. Вони означають: хвалити, благословляти, проповідувати. Але хіба може цю місію нести якийсь неук? Аж ніяк! Орден проповідників, яким себе називали домініканці, ставили високий рівень освіченості й інтелектуальної здатності за необхідну умову для членства в ордені. Буквально з перших десятиліть функціонування осідку в Луцьку, відкривається конвентуальна школа. Правда, це була середина XV століття, тільки початки. У школі в той час викладали не так багато предметів, загалом граматичних, богословських та філософію. У католицькому погляді на філософію в той час ще панували залишки середньовічної схоластики, які особливо в домініканській традиції виражалися через томізм. До речі, Фома Аквінський був членом саме домініканського ордену. У бібліотеці монастиря були його твори. А крім того, учні вивчали Платона, Езопа.

Як відомо, не всі книги проходили цензуру. В Нідерландах у 1529 році був виданий перший так званий індекс заборонених книг. Але тим більш солодкими ставали пункти цього списку. В 1611 році під час меси стався кумедний випадок, пов'язаний із забороненою літературою. Сталося так, що на 1603 рік усі твори Еразма Ротердамського були заборонені, проте луцькі домініканці придбали собі 2 його книжки. Слідкувати за вилученням заборонених книг із бібліотеки мав пріор. Тоді ним був Гаспар Варетіус. Однак він був уже старий, тому фактично, за бібліотекою та каталогом слідкував Криспін. Під час святкової меси, коли Криспін проходив центральною навою, у нього випала книга Ротердамського. Не відомо, чи монах отримав якесь покарання, але точно відомо, що книг Ротердамського з бібліотеки так і не вилучили. Сторінка з його книги:



Але це ще квіточки! Активне пожвавлення домініканського шкільництва в Луцьку починається із середини XVII століття. У монастирі зароджується студіум вищого рівня. З'являються нові предмети, викладають відомі лектори і магістри. Ось цікава деталь: в 1687 році в луцьку викладали 2 магістрів - і це поряд з тим, що в усій провінції (а на той час це такі міста, як Краків, Варшава, Познань, Вроцлав, Гданськ та інші) було не більше 8 магістрів. Це свідчить про вагомість луцького домініканського студіуму.

Ще одним кроком вперед став рік 1694, коли луцьку домініканську школу підвищили до рівня Формальної - школа університетського рівня без права надавати наукові ступені. Це, по-перше, розширило коло предметів, які викладалися, а по-друге, поглибило якість навчання. Не гребували монахи як таємними книгами, так і просто тими популярними виданнями, що з певних причин не увійшли до бібліотеки. Свої власні книги вони зберігали у келіях. Що ж могли читати луцькі домініканці на ніч у мерехтінні свічки? На кінець XVII століття інтелектуальна Європа вже давно знала постулати Коперніка та закони Кеплера. Не так давно побачила світ Ньютонівська Philosophiæ Naturalis Principia Mathematica. Медицейські планети й сонячні плями Галілея вже нікого не дивували. Раціоналізм та емпіризм, такі класичні теми в теперішній історії філософії, тоді вважалися писком моди. Філософський курс в Луцьку був особливо сильним. Наприклад, одним із лекторів філософії був Гіацинт Любоведзький. Пізніше краківський монастир капуцинів придбав рукопис Гіацинта Любоведзького, за яким він читав лекції в Луцьку. Ще один примірник поїхав до Вільна.



Монахи, які робили успіхи на шляху досягнення завдань ордену, посилалися за кордон на навчання. Це була поширена практика. З Луцька найчастіше їздили до Падуї, Неаполя, Перуджі, Риму. Там люди надихалися останніми віяннями інтелектуального та культурного життя й поверталися назад. У 1700 році після 5-річного навчання в луцький домініканський пріорат повернувся Стефан Сусчевич. Якось його застукали в келії за тим, що він розглядав світло, розкладене призмою Ньютона. Очевидно, призму він привіз з навчання в Італії. Стефан отримав незначне покарання. Але не через саму призму і філософські роздуми, індуковані кольоровим спектром, а за те, що запізнився на месу.



Але не може бути справжнього інтелектуального життя без власної творчості. Луцькі домініканці видавали власні твори, значення яких розповсюджувалося на загальні справи та методи ордену. Одним із таких був твір «Остання твердиня вільновірців…», написаний у 1796 році. Це був антимасонський твір, виданий в Луцьку у контексті полемічної боротьби домініканців із масонами в Речі Посполитій.

Яке ж може бути інтелектуальне життя і без видавництва? Ще в XVI столітті домініканці відкрили першу на Волині папірню! А наприкінці XVIII століття у власній друкарні видавалося багато книг. Правда, друкарня діяла не дуже довго, за 20 років видано трохи більше 100 позицій. Домініканці також мали свою музичну капелу на 38 осіб. Музичну освіту здобуло багато світських осіб.

Папірники. Гравюра XVI століття:



Але навіть усе це не було найбільшими досягненнями. На зламі XVIII-XIX століть Луцьк перетворився зі значного домініканського інтелектуального центру на столицю однієї із домініканських провінцій. Ситуація була така, що в той час Річ Посполиту поділили. Волинь відійшла до Російської імперії. Переділилися кордони домініканських провінцій. Луцький монастир став столицею Руської провінції (раніше таким був Львів). Отже, саме в нас була утворена школа найвищого рівня - Генеральний Студіум (Studium Generale). Вся інтелектуальна еліта провінції (а це була вся Російська імперія) була стягнена саме сюди. Але час був критичним. З 1830-х років російська влада зробила тотальний наступ на католицизм. Працювати в таких умовах було важко. У 1847 році попри свій статус луцький монастир разом зі Студіумом був скасований, багато монахів роз'їхалися. Та все це, звісно, не могло нівелювати того важливого ментального внеску, який зробили домініканці у довколишнє суспільство протягом століть.

З домініканськими осідками є одна хитра особливість - ви не могли долучитися до орденського навчання, якщо не були католиком. І хоча іноді відкривалися й публічні школи, але загалом весь рівень підготовки в ордені стосувався саме членів ордену. Ну що ж, якщо ви жили в давньому Луцьку і хотіли мати висококласну освіту, не виїжджаючи на довго з рідного міста, але не хотіли чи не могли стати домініканцем, у вас таки був вихід.

Ad maiorem Dei Gloriam!



Це означає - Усе на славу Божу! І здавалося б, а що тут такого наукового? Але далеко не все так просто, коли мова йде... за єзуїтів!

Уявіть себе на місці керівника Церкви на початку епохи Відродження. Що відбувається навколо? Середньовічна усталеність життя європейського суспільства починає розпадатися. Нові економічні умови витворюють новий психологічний тип людини - ремісника, що зажатий власними страхами через можливість розорення. Велика конкуренція з'їдає економічну впевненість у завтрашньому прибутку. Виникає потреба відокремлюватися, звільнятися від колишніх форм прив'язаності до способів виробництва і життя, винаходячи щось нове. Здобута таким чином свобода дає відчуття вільності, полегшення, але разом із тим самотності та ізоляції, невпевненості та страху перед новими умовами. Ринок, конкуренція, монополія, капіталізм призводять до розшарування суспільства на багатих і бідних, до нової заздрості та агресії. Все це стає до неможливості нестерпним. Людям треба нова форма відносин зі світом і з суспільством, яка б захистила від ізольованості. І тоді європейська спільнота робить компенсацію та рефлексію тривоги в абсолютно нове явище - протестантизм.



І от, ви як керівник церкви бачите, що з'явився дуже потужний конкурент. І це вже не просто особа, чи група людей, що їх можна ліквідувати фізично - це результат розвитку Європи за останні століття. Треба щось кардинально змінювати. Ви робите масу заходів, розпочинаєте Контрреформацію. І от, однією з потужних опор контрруху стає орден єзуїтів. Цілком очевидно, що єзуїт не може бути вже колишнім монахом. Це має бути абсолютно сучасна людина, здатна фізично, духовно та інтелектуально протистояти протестантам, які вже відвоювали у вас пів-Європи. Ставка робиться на всі аспекти виховання членів ордену і - УВАГА! - світських осіб!

В перші роки 1600-х років орден єзуїтів з'являється в Луцьку. Чи не першою їх справою стає заснування колегіуму. Звичайно, в перші роки, поки налагоджувалися багато питань, колегіум працював слабо, але дуже скоро, після 1646 року, був збудований триповерховий великий колегіум, який зараз можна споглядати на вулиці Кафедральній. Виховання людини в єзуїтському ордені було поставлено дуже серйозно. Програма навчань базувалася на новому гуманістичному світогляді, який проголосив цінність та здатність людини до розвитку, свободи. Виховання було всебічним: фізичним, культурним, інтелектуальним.



Вже з самих початків луцькі ісусівці (єзуїти - Товариство Ісуса, тому ісусівці) навчали 150 учнів. Згодом кількість зросла до 300. Навчатися у колегіумі могли люди не залежно від віровизнання та національності. Більше того, студії були безкоштовними! До Луцька приїжджали вчитися зі Львова, Острога та Києва. Курс виховання зачіпав багато напрямів. Курси моральної та догматичної теологій давали хороші виправи у богослов'ї. Мови, граматика, поезія розвивали лінгвістичну сторону особистості. Фізика, математика знайомили як із класичними основами світобудови, так і модерними відкриттями. Фехтування, танці розвивали фізичне тіло учнів. Театр та бібліотека задовільняли потреби лучан і приїжджих у пізнанні широкого кола питань. Бібліотека була особливо багатою. Містила цінні видання. На жаль, детальніше про неї поки сказати неможливо.

Як видно, навчаючись в луцькому (в принципі, як і в будь-якому іншому у значному місті) колегіумі єзуїтів людина дійсно розвивалася всебічно. Зрозуміло, що існування таких великих інтелектуальних та освітніх центрів поруч (колегіум та домініканці) створювало конкуренцію. Хоча ордени мали протилежні ідеологічні погляди, проте насправді луцькі єзуїти і домініканці часто проводили спільні бесіди, бігаючи один до одного в келії, або збираючись у пивницях на Ринку. Відомо про одного луцького вірмена, який навчався у колегіумі. Його неодноразово бачили у супроводі його друга-домініканця, як вони дивними інструментами махали у повітрі, прицілюючись до кафедрального костелу. Той вірмен любив математику і був у складі студентського колегіумного зібрання, в якому поза заняттями велися бесіди на різні наукові питання. Це, очевидно, був такий собі клуб зацікавлених однодумців. А з інструментами він виходив на вулицю, щоб пізнати математичні гармонії в архітектурі.



Хоча домініканці та єзуїти були ідеологічними суперниками, але вони вивчали один одного. В домініканський бібліотеці на книжці одного з авторів-єзуїтів хтось дописав слово "єретик". А одного четверга 1655 року, саме коли почалися щотижневі торги на майдані Ринок, лектор теології та філософії з домініканського монастиря Тома Гротовський почав публічну проповідь проти єзуїтів. За це він отримав покарання 3-річного карцера, бо публічні виступи проти єзуїтів були заборонені внутрішніми домініканськими правилами.

Бували й інші конфлікти. Особливо у цьому відзначалися студенти колегіуму. Упродовж 1620-1630 років вони дуже воювали проти учнів православної братської школи. Зустрівшись на вулиці, обидва табори починали бійку. Бували й напади на братський монастир. Одного разу жебрака Лук'яна Пінського, який жив у братському монастирі, студенти колегіуму забили на смерть.

Однак це був короткий епізод. Загалом луцький колегіум єзуїтів славився далеко за межі регіону і виховував людей високого ґатунку, що могли вважатися гідними просвітниками сучасності. У 1773 році орден був скасований, колегіум припинив існування. Але нічого не було втрачено. Спочатку, як це було з деякими іншими колегіумами, луцький хотіли перетворити на академію, навіть будували вже для цього корпуси. Проте держава розпадалася й академії створено не було. Одначе викладачі не поїхали з міста, вони залишилися викладати в інших закладах Луцька, наприклад, у вищій школі, яка була реорганізована з колегіуму.



Освіта давнього Луцька на тому не завершується. Кожна національна громада міста мала власні школи, але з цілком зрозумілих причин це були класи заради елементарної (або вищої релігійної) освіти. Вони не розвинулися в те, що міг дати колегіум, або домініканці. Отже, тепер ми знаємо, який потенціал мав Луцьк інтелектуальний.

P.S. "Ну, яка може бути філософія, яка латина й університет? Які неординарні речі можуть бути в Луцьку?" Ми звикли так думати. "Невже це все було сказано про нас?" І я дуже добре розумію такі заперечення. Але хочу повторити головну ідею цього (й усіх) епізоду: це не "не про нас", це просто ми не знаємо власної історії, яка приховує ще ох як багато не менш цікавих таємниць. Її знання допоможе краще зрозуміти й тлумачити себе в навколишньому світі на глобальній історичній арені. І це сказано без найменшої краплі моралізаторства - голі факти...

Bon Appétit!