Містові з величезною історією завжди є що згадати. Бо були на його шляхах різні люди, які коїли всілякі вчинки, що якими б вони не були, з того часу ставали невід'ємною частинкою міської давності. Зазвичай ми, покоління їхнього майбутнього, оцінюємо те все з точки зору моральної, часової чи культурної якості. З останнього можна виділити таке явище, як писемність. Бо з того часу, як люди почали жити в купі, утворюючи різні політичні, соціальні структури, без писемного вираження цих форм обійтися стало важко.

Ми – цивілізація писемної культури, тож намагаємося розшифрувати навіть украй малозрозумілі гачки на стінах древніх народів. Ми все записуємо! Як величні твори, так і нудну документацію, інструкції і т.д. А за останні півтора століття навчилися записувати не тільки слова, а й звук і світло, причому в різних хвильових діапазонах. І продовжуємо робити успіхи в цьому напрямі. Це дійсно неймовірно! Тож віддаючи шану пані Писемності, увазі пропонується підбірка записів з історії Луцька - це цитати, які відображають якусь значну подію чи явище в нашій історії, характеризують певну відому постать, або цілий відтинок луцької, і далеко не тільки, старовини.

Затемнення Сонця. В середині ХІІ століття велика раніше держава розпадалася. На Волині було дуже неспокійно: постійні війни, зради, підступності, політичні лабіринти. Луцьк як одне з найбільших міст регіону піддавався частим нападам і облогам. На початку 1150 року військо вчергове рушило на Луцьк. Нападав Андрій Боголюбський зі своїми синами та їх союзниками. Однак на підході до міста раптом сталося затемнення Сонця. В таборі зчинився "пополох". Хтось відступив назад, Андрій же перечекав затемнення і рушив далі, хоча його застерігали, що це не на добро. Облога міста тривала 6 тижнів, але ворожі війська не змогли нічого зробити і змушені були відступити. Випадок описаний у Радзивіллівському літописі з ілюстрацією:

"...бысть в ночи пополох злыи, яко и половцем бежати назадъ со своимъ воеводою Жырославом. Сущу Андрѣеви напреди, а брату его Ростиславу за ним стоя, глаголюще и вабячи брата своего к собѣ. Андрѣи же не послуша, но стерпѣ злыи тои пополох. Андрѣева дружина приѣздяче, жаловаху, глаголюще: "Что твориши, княже? Поѣдь прочь, добудем сорома". Андрѣеви же не послушавшу их, но возложишю надежю на бога, прежда до света. "



Ганза. Вже з середини XIV століття Волинь жила в коаліції з Литвою. Саме в цьому столітті відбувся дуже потужний поштовх у розвитку Луцька - торгівля, ремесла, будівництво, економіка. У 1341 році князь литовський Кейстут видав привілей торунським купцям торгувати з Луцьком. Цей момент відображає один із вагомих напрямів торгівлі міста. Торунь - місто, яке було членом Ганзійського союзу. Так, Луцьк підтримував торговельні відносини з Ганзою. І далеко не тільки через Торунь. Серед археологічних знахідок трапляються приклади «рейнського кам'яного товару» з ганзійських міст, рідкісних у Східній Європі. Також про торгівлю з Ганзою свідчать шахові фігурки, знайдені на дитинці. Дослідники знайшли один цікавий момент, який пов'язує Луцьк і Торунь - Микола Коперник, а точніше, його далекий прародич. Він був купцем за лінією матері Миколи із роду Ватценроде. У 1386 році, приїхавши в Луцьк у справах, помер з якоїсь причини. Мабуть, тут і був похований.

Кейстут:
"От князя, от Кестутя, и от князя от Либорта у Торунь к мистичем што июсте просили нас, абыхом вас пустили до Лучьска торговать через Берестиє абы вам не закажали. Мы хочем, радить, учинити вам не блюдится ничего, поидите, а коли которыи торговець поидеть торговать и с Торуня через Берестиє до Лучьска, без печали будте, а кто поидеть с сею грамотою через Дорогочин, чес Мельник и черес Берестиє до Лучьска торговать ис Торуня, язь князь Кестути, не велю их займати."



Він. В тому ж столітті в Луцьку поселилася постать, надто відома, щоб називати її ім'я. І з нею пов'язано багато знакових подій, яких годі описувати. Але справа не тільки в ній. З тих славних часів минуло 500 з гаком років і в Білорусі сформувався один вельми цікавий гурт. Вони займаються реставрацією середньовічної і ренесансної культури нашого великого тодішнього краю: інструменти, музика, танці, тексти. Вони те все привозили в Луцьк і виступали в замку вночі. Вони - "Стары Ольса"! Гурту вдалося відкопати старовинний текст XV століття про цю особу й адаптувати на сучасну білоруську мову. Отже, цитата середньовічного тексту присвячується не тільки відомій особі, а й заслугам білорусів.

Посполиті Великого князівства Литовського:
"Едзе Вітаўт па вуліцы
За ім нясуць дзве шабліцы
Слаўны князь Вітаўт
Гаспадар на Літве

Шаблі літы, злотам біты
У яшчар-скуру апавіты

Адна шабля для спадара
Друга шабля на татара

Стануў Вітаўт прад кашовым
Бліснуў ў сонцы шабляй новай

Стукнуў-грукнуў у падковы
Гэй шыхтуйся пан кашовы

Гэй шыхтуйся збройна, жвава
Дзе йдзе бітвы слаўна справа

Гукнуў кош ды з самапалаў
З сямі/пятых ад запалаў

Крыкнуў: "Слава слаўны княжа,
Вораг ў полі косцю ляжа",
Слаўся князь Вітаўт,
Гаспадар на Літве. "



Хто переможе? Всі знають, що вкінці вулиці Данила Галицького стоїть старожитна синагога, але не так багато з нас ще пам'ятають один кумедний випадок, який стався, коли вона починала будувалася - 1626 рік. З точки зору тодішнього права, нічого смішного не було, але зараз ми можемо усміхнутися з наївності тих поколінь. Отже, тоді в нашому королівстві синагоги ділилися на 2 типи - extra muros та intra muros (зовні та всередині мурів). Луцька ж будувалася посередині - вона була оборонним вузлом системи укріплень, тобто in muros. Проте монахи домініканського пріорату, який розташовувався поруч, захотіли трактувати її як intra muros, щоб застосувати костельне право: висота синагоги не повинна була перевищувати висоти костелу. Домініканці зчинили лемент і написали скаргу самому королю. А той послав комісію. Будівництво зупинилося десь на 2 роки. Але зрештою, король відповів, що все ОК, і синагогу добудували. :)

Сигізмунд ІІІ Ваза:
"Зигмунд ІІІ і т.д. Як ми вже дали були Року Божого 1626 дня 5 місяця травня привілей наш на вільне змурування божниці, де раніше стояла стара школа, євреям з нашого Луцька, так і тепер у прихильності до того нашого привілею, отримали певні відомості, що названа божниця костелові отців Домінікан на такій віддалі не перешкоджає і для оборони міста потрібна, дозволяємо її до кінця мурувати, однак тим способом, ... щоб протидіяла татарській навалі і костелів тамтешніх висотою не перевищувала."



Неординарний канонік. У 1620-1630-х роках в Луцьку жив один чоловік, Балтазар Тишка, який відзначився справами, що вийшли за рамки тогочасних типових уявлень. Його посада не вельми значна - канонік капітули. Одначе протягом багатьох років він концентрував можливості, які потім реалізував на різні проекти. Завідуючи господарським життям кафедри, він назбирав велику купу грошей, завів багато знайомств серед магнатів та волинських шляхтичів, зосередив контроль над певною кількістю земельних ресурсів, але ні копійки з того не використав на власну персону. Наприкінці 1630-х років його діяльність розпочалася. Спочатку він засновує в Луцьку шпиталь, який приймав хворих не залежно від їх віровизнання та національності. Це поряд з тим, що в місті окремо були шпиталі для католиків, окремо для православних, окремо для руських і для вірмен, інший для євреїв. А в шпиталь Тишки приймали людей всіх релігій і національностей. Наступним кроком стало заснування в Луцьку ще одного католицького осідку - монастир і костел ордену боніфратів був збудований за кошти Тишки на розі теперішніх Драгоманова та Кафедральної. Основна мета ордену - догляд за хворими та доброчинна діяльність. Третім кроком він заснував братство милосердя при луцьких єзуїтах, які також опікувалися шпиталем.
Хоча дослідники знають точне число коштів, витрачених на ці справи, але важко їх перерахувати на сучасний еквівалент. Якщо врахувати вартість шпиталю, монастиря й костелу, пристосування до роботи, а також ресурси на їх утримання, на оплату праці протягом певного часу, то можна припустити, що на сьогоднішні гроші це далеко не обійдеться одним мільйоном гривень. І все це заради інших людей!

Балтазар Тишка:
"Здавна хотів і прагнув зробити якийсь милосердний вчинок для людей нещасних, гідних християнського співчуття у місті Луцьку, де моє перебування хотів бачити Господь Бог, і де часто знаходив хворих, що лежали на вулицях, на землі і по гноях, позбавлені догляду та ґрунтовної провізії."



Врятувати боніфратів. Фундований Тишкою боніфратський осідок успішно існував до кінця XVIII століття, коли на Луцьк навалилося кілька пожеж з періодом кілька років. Боніфратський комплекс згорів. Тоді кафедра перемістила їх в інший храм, який раніше не належав жодному ордену - костел Святого Якуба, біля якого був збудований і монастир зі шпиталем. Але наближалося ХІХ століття - невимовно сумний час для нашого краю. У 1845 році комплекс знову був поглинутий вогнем на загальноміській пожежі. Проте цього разу вже ніхто нічого не дарував і не збирався відновлювати. Російський уряд негативно ставився до католицизму, майже повністю його знищивши на Волині. Костел Якуба, пам'ятку архітектури, виставили на аукціон, щоб продати на злам. Паралельно з цими подіями в Луцьку опинився польський волинський письменник Юзеф Ігнатій Крашевський. Він за свої гроші викупив костел, щоб зберегти його від руйнації. Проте якимось чином через певний час костел таки розібрали (як і багато іншого зі старовинного Луцька). Люди, які не змогли побачити великого біля себе, зачепили письменника за живе.

Юзеф Крашевський:
"На жаль, ми завжди шукаємо образів десь далеко за собою, перед собою і - ніколи коло себе. Є якийсь чар в чужій стороні, а своє таке вже переслухане, побачене, просте, що зрештою ми втрачаємо для нього те почуття подиву, захоплення, яке ми йому винні, і навіть познайомитись з ним ближче лінуємось тільки тому, що машинально і матеріально знаємо його аж до нудьги. Тому-то новоприбулий чужоземець побачить в нас більше і краще опише. Цю буденну шкаралупу навколишніх речей може легко розбити лише маленьке зусилля до спостереження. Нам треба тільки захотіти звернути увагу на свій рідний край і ми знайдемо в ньому тисячі принад, тисячі пам'ятників, тисячі гідних подиву речей!"

Справа бернардинів. Наступ на католицизм краю у ХІХ столітті продовжувався. На черзі - бернардини. Коли чудовий бароковий комплекс був остаточно відібраний, а луцький осідок бернардинів скасований, почалася переробка костелу під православний собор. Як і з іншими пам'ятками Луцька, майже нікому не спадало на думку врятувати і зберегти. Монастир і костел піддалися дуже сильним переробкам, від чого втратили свою первинну пишність. Монастир був максимально спрощений в архітектурному плані, бароковий декор був збитий, на костелі прибудовано центральний купол та дзвіницю над нартексом, розібрано прохідні галереї, пам'ятки мистецтва вивезено в Житомир. І справа не обмежуються лише католицизмом. ХІХ століття в житті Волині - час тотального занепаду, руйнації цивілізаційних здобутків попередніх століть: законодавство, культура, економіка - все піддалося повній ревізії. Цитата про даний архітектурний комплекс відображає і стан усього того періоду.

Богдан Колосок:
"Бернардинський комплекс — один з небагатьох частково вцілілих після приєднання Волині до Російської імперії. На його прикладі видно, як свідомо і несвідомо нищилися матеріальні і культурні цінності, що дісталися імперії. Багаторічні домагання різних відомств володіти ним показали неспроможність царської влади утримувати його, як і багатьох інших споруд. Комплекс кляштору і костьолу ніколи не розглядався тодішньою російською владою як пам'ятка старовини. Протягом десятиліть наймогутніші державні структури експлуатували його без належних ремонтів, привівши споруду до критичного стану руйнації. Листування між різними відомствами свідчить про низьку ефективність економічної діяльності царського бюрократичного апарату."



Десерт. Але завершувати на такій ноті, було б негарно. Лучани щасливі тим, що мають замок, який завжди слугував не тільки фізичною обороною тіла, а й ментальною обороною духу. Якщо сталася халепа - біжи в замок! Бо він рятує. Ми звикли жити поруч із ним, тож навіть не задумуємося, а що ж він із себе являє і яку має цінність. Леонід Маслов - дослідник початку минулого століття. Трохи проживав і в Луцьку, досліджував архітектурну Волинь і серед іншого написав дуже цитовану сьогодні книгу "Архітектура старого Луцька". Був розстріляний німцями.

Леонід Маслов:
"Любартів замок — своїм планом, положенням мурів і веж дуже нагадує замки південної Німеччини, що пізніше були наслідувані на наших західних землях у Галицько-Володимирській державі. Одначе Луцький замок це не копія таких замків; під архітектурним і конструкційним оглядом у відношенні до згаданих він великим кроком поступив вперед. Не багато нам зосталось зі старокняжого оборонного будівництва пам'яток, щоби з певністю можна було з ними порівнювати луцький замок."