Важко поранений у битві Бавдоліно повертався до рідних земель. Він уже не міг і не хотів тих лаврів переможців, йому остогидли війни, він утомився і помирав. В останні хвилини, посеред шляху вночі у лісі, коли його душа збиралася покинути цей світ, лицарю явився Єдиноріг - його давній приятель.

- Друже... - почав лицар, скинувши свій побитий шолом. Порвана кольчуга так і залишалася при ньому. - Я вже напевно не встигну побачити своє місто. Я хочу... - і Бавдоліно почав розказувати Єдинорогу історію свого життя, десь звичайного, часами негідного, інколи шляхетного.

Коли Бавдоліно закінчив свою розповідь, то попрохав у Єдинорога виконати його останню волю. Він казав:
-Ти бачиш, що я не завжди жив правдиво, але я постійно намагався бути чесним і плекати доброчесність нашого війська й улюблених князів. Надай мені, будь-ласка, таку властивість, щоб я постійно був поруч із людьми. Щоб я ніколи не почував самотності, але в той же час, аби ніколи ніхто не скаржився, що я комусь заважаю. Очисть мою душу від усіх гріхів і перетвори її у служіння людям мого міста.

З останнім подихом неживе тіло Бавдоліна впало на землю серед темного лісу, а Єдиноріг крутнув раз голову і зник... Стало тихо, з-над боліт в ліс просочувалися перші пласти ранкового туману.

Душа лицаря відлетіла з тіла. Але вона не покинула людей. Єдиноріг перевтілив її в Ідею Арки. Тієї Арки, яка з того часу спадала архітекторам на гадку, коли вони проектували якусь монументальну споруду - міст, собор, палац. З того часу Бавдоліно завжди був над людськими головами, завжди проймався їхнім життями, радощами, стражданнями, таємницями, зізнаннями у коханні, але ніколи не почув докору за підслуховування, адже арка - це неживий предмет, який буквально висить над життям, арка - це втілення Бавдоліна, хранителя історії...

Цікаво стояти поруч із речами, які існують не те, що довше за тебе, а й незрівнянно довше за людське життя. Цікаво дотикнутися до таких речей, відчути їхній рельєф, колір, запах. Місто як величезна система людських взаємодій дає унікальну можливість пізнати речі, які не просто існують незліченну кількість часу, а й мають певний людський сенс. Арки - під ними проходили і проходять живі люди. У них заходять і з них виходять. Чи просто заглядають, закидають, виймають. В Луцьку залишилося кілька чудових арок, які ненав'язливо зависли над нашою історією. Хочеться звернути на них увагу.

Тисячоліття, про яке ми знаємо найбільше, починалося з епохи готики. Чи залишилося щось від того часу в нас? Пропоную перейти до першої розглядуваної арки.

Ось дві цікаві арочки на фасаді головної вежі замку. Чим вони цікаві? Перш за все, рідкісністю їхнього стилю і самим стилем - готична форма так і проситься звернути на себе увагу. А також наступним. Згадаймо 1429 рік. Десь саме минув День трьох королів, коли до Луцька почало з'їжджатися товариство з різних куточків Європи. Зачинався так тепер усім відомий з'їзд. Так от, коли пани дипломати, королі й імператор наближалися до замку, куди, на вашу думку, вони заходили? Саме так - через ці арки! Адже саме вони є першим входом до замку. Маленька справа - для окремих людей, а зліва - для коней і возів, для бочок з вином і широких таріль з найрізноманітнішими трунками для князівської громади. Входи ці служили до 1781 року, коли після реконструкції замку їх замурували, а зробили той, що є.



Коли у Верхньому замку понизили вхід, то відпала потреба у підвісному мості, який був до того. Отже, тодішній староста луцький Юзеф Чарторийський ініціював побудову стаціонарного мурованого мосту. В 1780-х його збудували. Майже без змін, окрім верхньої частини, цей міст дійшов до нашого часу. Він має лише єдину арку, під якою колись протікала вода. В той час там ще можна було плавати навіть човнами. Важко сказати, хто під аркою плавав, але зверху по ній як по мосту уже ходить 10-те покоління лучан та інших людей з усього світу.



Наступна арочка розташована напроти колегіуму дуже відомого ордену, який славився своїм навчанням та вихованням. Вишкіл, який отримували його члени в колегіумах, був дуже високим. Однак свого часу політична ситуація у Європі склалася так, що виникло багато опонентів ордену, тож Папа у 1773 році видав відому буллу. Минуло багато років, і тепер тут дещо інший заклад... Коли було збудовано арочку, достеменно невідомо. Можливо, під час касації ордену, адже тоді велися масштабні реконструкції навколишньої забудови після пожежі. Можливо, пізніше. Але не раніше 1720-х років. Зовсім непомітна, така собі тихенька, але як гарно виглядає з цього ракурсу!



В попередній статті писалося про одну цікаву вежу (була під № 10), яка розташована у дуже глухому і забутому куточку. Виявляється, він не тільки нею цікавий. Там ще є система старих арок, збудованих під час реконструкції кафедральних приміщень наприкінці XVIII століття. Ця місцина також колись була заболоченою. Дійсно, місце доволі заховане, тому замість зайвих слів на нього просто варто подивитися. Для зацікавлених (у статті про вежі пан Дмитрик питався адресу) у розташуванні цього куточку, скажу підказку, що воно біля Ангеліки. Google knows everything.



Наступна аркова конструкція була закладена в тому році, який зображається числом, що на ній розташоване - 1904. Це був час, коли буремне ХХ століття тільки починалося і ніхто не знав, що чекає людство в майбутньому. Першою світовою ще не пахло, але імперії вже тріщали. Джаз тільки-тільки зароджувався, а Гінденбурґ ще не впав. Галактики ще називали туманностями, а Айнштайн тільки друкував роботи з теорії відносності. Швидка індустріалізація набирала маху. Вулицями Луцька вже курсували перші автомобілі та міські автобуси, запалювалися перші електричні ліхтарі. Навколо міського собору задумали збудувати огорожу. Тоді ж і зробили цей цікавий вхід у вигляді великої триаркової конструкції. В пізніші часи забор трохи переносили, його траса змінювалася, але центральний вхід залишався на місці. На ньому, до речі, досі зберігається первинна оригінальна брама!



Місто має тисячі дверей і вікон, входів і проходів, але є одна частина, де міститься трохи різнотипних арок. В середмісті Луцька у старих будиночках ХІХ - початку ХХ століть збереглися арки, які ведуть у внутрішні дворики, або служать просто якимось проходом кудись. Замість того, щоб обговорювати кожну з них, пропоную просто насолодитися їхніми виглядами з вулиць. Разом вони є частинкою неповторної індивідуальної атмосфери старого Луцька. Відчуйте її.









Звісно, старі арки на тому не закінчуються. Їх можна виділяти дуже багато, але думаю, сьогодні ми подивилися на найцікавіші з них.