Вступ

Ми живемо в місті, яке існує (як місто) 12-13 століть. Хтось це помічає?.. Форуми, переписки, статті, коментарі на луцьких сайтах просто захлинулися від потоку ненависті, злоби, рефлексії образи і розчарованості життям. Це читати неможливо!.. Все це зрозуміло, кожен із нас у цій реальності вариться, але ж, хай йому грець, як те остогидло! Фактично, кожна створена на форумах тема, ряд коментів до якоїсь статті часто-густо перетворюються на звичайну перепалку між прихильниками тієї чи іншої ілюзії, які повторюються від сайту до сайту, від сторінки до сторінки. Відверто - хочеться чогось зовсім іншого!

Я вирішив зареєструватися на ВН і також пристати до когорти авторів, які щось пишуть. Але вибрав тематику, де нікого не треба принижувати, ні над ким сміятися, не постулювати свої погляди і не проклинати владу. Щоб зрозуміти, що я насправді маю на увазі, спробую почати знову.

Отже, ми живемо в місті, яке має більше тисячі років своєї історії. І що там не кажіть - це можна явно помітити, якщо дивитися і бачити. Явні сліди старовини дійшли до нас у більш чи менш змінених формах - від епохи готики до радянського псевдореалізму. Загалом на моє чуття, місто - це величезна система людських взаємодій, матеріальне вираження яких і складає його історію та культуру. Людьми, які живуть у місті сьогодні, і подіями, що тут відбуваються зараз, далеко не вичерпується сутність міста. Адже сьогодення - це лише фіксований фрагмент великої історії. Десятки поколінь, які жили до нас в Луцьку, залишили після себе відбитки свого життя. Вулиці, будинки, пам'ятки, писемна (в усіх її видах) культура продукувалися ними, підтримувалися наступними поколіннями, переінакшувалися ще новішими і так далі - аж до сьогодення. Розшаровувати ту історію, знімати пласт за пластом, досліджувати залишки попередніх епох на обличчі свого рідного міста - ця справа може виявитися вкрай цікавою. Достатньо цікавою, щоб віддати своє сучасне, аби поподорожувати в луцькому минулому. Шкода, що фізична наука це забороняє :). Натомість наука історична дає таку можливість: пізнавати історію - це також свого роду подорож у минуле, але не те минуле, яке було колись, а те, яке оточує нас чи не на кожному кроці стареньких вулиць і сторінок Луцька.

Отож, я починаю серію статей про Луцьк і його історію - захопливу історію цього чудового міста, в якому ми всі живемо.

Вежі Луцька

Отож, першою оповідкою буде перегляд луцьких веж. Веж, які дійшли від давніх часів і відігравали для міста оборонне чи інше значення. В Луцьку, на жаль, прийнято не цікавитися містом, або цікавитися мінімально, тому мало хто скаже, скільки ж історичних веж збереглося в місті. Колись хтось на ВН писав, що відкрив для себе 4-ту вежу. То ось воно як: люди дивувалися четвертій, а ми зараз побачимо всі 10!

1-4. Насправді, багато авторів пишуть, що свого часу весь Луцьк був обнесений оборонними ровами, парканами і... вежами! Їх було стільки, що це тема окремої розмови, а зараз доцільно підсумувати те, що залишилося. Звісно, на вежах Верхнього замку я навіть не загострюватиму увагу, адже в цьому немає потреби - всі про них знають: В'їзна, Владича, Стирова. Той, хто десь щось чув про Окольний замок, знає і про вежу Чарторийських - не будемо і на неї звертати увагу. Звісно, все це лише через популярність цих об'єктів, і цим самим ми не применшуємо їх значення. Отже, підсумовуючи це, скажемо, що ми означили вже 4 вежі - всі замкові, які збереглися.

5,6. Також коротко скажу про ще дві вежі через те, що вони доступні для загального ока. Вони - 2 вежі кафедрального костелу. Як знаєте, ці мають різну форму, проте ніхто з авторів-дослідників так і не зміг відкрити загадку відмінності форми. Однак дехто з них відкрив таємницю їхньої побудови. Як ви всі знаєте, свого часу Європа переживала епоху Відродження. Одним із її стовпів у галузі архітектури був славнозвісний пан Мікеланджело. Одна з популярних ідей храмової архітектури того часу, використана паном Буонарроті у соборі Святого Петра в Римі - хрестово-купольна. Тобто розглядаючи план храму, ми побачимо, що в його основу покладено хрест із рівновеликим плечима, над яким вивищується купол на чотирьох стовпах. Саме таким ренесансним попервах був цей тоді ще єзуїтський костел Луцька. Однак сталася пожежа у 1724 році, після якої його довелося відновлювати ґрунтовно. Тоді проектанти зробили такий прийом: вони обнесли наявні ослаблені пожежею стіни ще одним рядом стіни, а на західному та східному кутах поставили чомусь вежі різної форми, які не мають ні архітектурного ні функціонального призначення (або такі ще дослідниками не знайдені). Таким чином, утворилася внутрістінна галерея, яка із західної сторони є бойовою - там наявні бійниці у стіні, а також на вежі, що несе дзвін. Отже, західна вежа - оборонна.


Це були 6 попсових веж, про існування яких не треба особливо мізкувати - прийшов і побачив. На двох останніх я загострив увагу через їхню оригінальність та загадковість. А тепер давайте перейдемо до справжніх ізюминок, які затерлися часом.

7. У південній частині Старого міста збереглася тієї ж ренесансної ідеї споруда - головна синагога луцьких євреїв. Кубічна форма з товстими стінами, периметральний ритм горизонтальних дужок на аттику - ах, цей солодкий ренесанс!.. Але що ж це вивищується отам трохи збоку? Це не химера зору - ми бачимо оборонну вежу! Саме так, ще одна вежа старовинного Луцька, цього разу єврейська. Коли у 1626-1629 роках будувалася ця чудова синагога, то у своєму привілеї на будівництво король Сигізмунд ІІІ поставив умову збудувати поруч синагоги вежу, в якій треба розмістити гармату, створити невеликий арсенал і при потребі використовувати це спорядження для захисту міста. Луцькі євреї умову виконали і в ці роки збудували ось цю прямокутну у плані вежу. Вона входила до одного із оборонних кілець тодішнього Луцька і відігравала вагоме значення для південного укріплення міста. Вже через 20 років, у 1648, коли козаки нападали на наше місто, вежа була освячена в бою. Цікаво, з тих часів вона майже не змінила свого вигляду, але трохи забулася людьми. Насправді ж вона досі стоїть на своєму місці і мовить про давні події.

8,9. Чи пам'ятаєте ви, як починалося XVIII століття? Це була епоха, коли Бенджамін Франклін винайшов блискавковідвід, Антоніо Вівальді написав свої надвідомі "Пори року", була придумана парова машина та багато іншого. Просвітництво саме набувало розмаху, ідеї та праці таких гігантів як Монтеск'є, Кант, Вольтер, Растреллі, Рішельє захоплювали голову за головою, вражали цілі маси. Ідеї розумності, цінності людини та її прав крокували країнами від Заходу до Сходу і від Півночі до Півдня. В мистецтві однією із найвпливовіших течій продовжувало бути бароко. Чудові споруди поставали одна за однією на всіх теренах Європи. Кілька величних барокових костелів було збудовано і в Луцьку. Але звернемо увагу лише на той, що зберігся.

Коли орден бернардинів з'явився в Луцьку, він довгий час існував при дерев'яному монастирському комплексі за північною межею міста. Однак час ішов, відбувалися пожертви, фундації, і в році 1720 за проектом невідомого архітектора почав будуватися мурований монастир бернардинського конвенту Луцька. У XVIII столітті стратегія ведення війни, яка концентрувалася на захопленні окремих укріплених об'єктів, почала втрачати своє значення, тому не всі стратегічні споруди були оборонними. Але щодо бернардинського комплексу маємо цікаву особливість - хоча у нього і не закладалася 100-відсоткова оборонна функція, та все ж архітектор прилаштував у барокову композицію "декоративні" вежі, які націлювалися на північний схід - ту частину простору, де міста вже не було. Архітектор ніби грається з обороною, але не сприймає це серйозно, створюючи таким чином дуже привабливу композицію. До речі, дослідники історії всі підряд звертали увагу на оборонний вигляд монастиря, але ніхто з них так і не описав реальних властивостей щодо оборони. Подивіться самі на цей комплекс із висоти польоту птахів (фото не моє):

Ця підкова, загнута до міста і вигнута в бік чужинців і досі випинається своїми двома вежами на північний схід. Ось вони - дві циліндричні вежі, які в даному випадку слугують швидше за декоративний елемент композиції пізнього бароко, аніж якусь оборону (остаточного слова дослідники ще не сказали). Зараз вони закриті від очей високими деревами. Але підійшовши ближче, дивлячись на них, можна пройнятися красою простоти їхньої форми.

10. Яблучко! Або ізюминка - хто що любить. Зараз ми дізнаємося про найцікавішу вежу Луцька. Вона знаходиться у настільки закритому і віддаленому куточку, що він, мабуть, століттями не змінювався. Я впевнений, що в цьому куточку старого Луцька за майже два з половиною століття (коли він сформувався) побувало найменше людей, ніж в будь-якій іншій точці!.. Коли була збудована ця вежа, я достеменно не знаю, і серед численної літератури знайшов коротеньку архітектурну згадку лише один раз. Будівля, до якої прибудована ця вежа, зводилася в 1540 роках і включала в себе залишки попередньої готичної споруди. Це, власне, були латинські кафедральні споруди. З архітектурної точки зору, це вежа-ризаліт шестикутної форми, яка випинається з фасаду будівлі, формуючи його вертикальні основні лінії. З точки зору містобудівної композиції місця, де це все розташоване, оборонна вежа там була украй потрібною, адже то була північна стіна Окольного замку, яка вивищувалася над річкою Глушець. Коли я вперше знайшов це місце, то був дуже вражений вигляду довкола, адже воно так надійно сховане від стороннього ока! Хіба що коти та сусідські діти - оце єдині відвідувачі цієї, безперечно, найцікавішої десятої вежі старовинного Луцька.

Наче все. Але ж ні, зачекайте! Минали часи, стікали води, і настала доба еклектики, сецесії і різноманітної іншої подібної стилістики, які увібрали в себе елементи різних історичних стилей. Такий собі архітектурний купаж початку ХХ століття. Що мається на увазі? Довоєнний Луцьк мав архітекторів, які дозволяли собі загравати з історією, і до своїх еклектичних та конструктивістських, модерних будівель ліпити різноманітної філігранності вежі. В старій частині Луцька збереглося ще чимало будинків вказаного часу, які мають вежоподібні елементи, але це вже, як можна зрозуміти, суто модерністський декор ХХ століття - це тема зовсім іншої розмови...

Дякую за увагу і до наступного разу!

P.S. З Днем Луцька!