Аналізуючи програми кандидатів у Президенти України, розтиражованих ЦВК напередодні Нового року, вкотре ловлю себе на враженні «дежавю». П’яті вибори поспіль нам усе обіцяють підвищити соціальні стандарти, навести порядок, нагодувати бідних, вилікувати хворих, дати країні ефективну систему управління та стабілізувати рози усіляких вітрів. А країну як штормило боргами із виплати зарплат, відсутністю ринків збуту продукції, безгрошів’ям і безнадією, так і штормить.
І далі штормитиме. Бо скільки білка не бігатиме у колесі, її координати не зміняться. Аж поки не зупинити колесо і не відпустити бідолашну тваринку в природні умови її існування.
Життя українських виборців таки нагадує біг з перепонами у замкнутому просторі: міняються сектори червоні-білі-блакитні-…, крутяться планки криз-проривів-підйомів-спадів-…, збігають роки. Наслідок – черговий вибір між двома злами. А де ж добро, суспільне благо, обіцяна справедливість і забезпечена старість?
Єдино правильний висновок – нічого доброго не буде, допоки не відкриємо спосіб перетворювати енергію механічної круговерті у потужний заряд для векторного руху, націленого на реалізацію наших найкращих і найсміливіших просторових проектів.
Про інноваційну модель розвитку як основу конкурентноздатності та єдино можливий  для України шлях повернення до Європи вітчизняні політики говорять багато. Проте їх красиві гасла залишаються гаслами без реальної віддачі.  Між тим,  аналіз демографічної статистики вперто твердить: після виходу на пенсію дітей, народжених у післявоєнний «бебі-бум» п”ятдесятих років минулого століття, обслуговувати технічно застарілу, із величезним об’ємом ручної праці українську економіку буде нікому. Без технологічної революції наше майбутнє примарно животіє, бо навіть сировинним придатком ми навряд чи станемо без залучення додаткових, фізично міцних рук азійських емігрантів.
Тому, на мою думку, Україні на часі потрібні не харизматичні диктатори чи месійні пророки. Україні як ніколи потрібні  світлі голови молодих вундеркіндів, з принципово новими підходами до вирішення складних технологічних проблем, з багажем якісних знань та з молодечим запалом творення.
Я знаю, що такі молоді люди живуть поруч, у моєму рідному Луцьку – також, можливо, на сусідній вулиці чи за два квартали. Їх потенціал величезний, але нереалізований через глибоке розчарування, яке переживає українське суспільство. Проте це розчарування – тимчасове породження політики «бігу колесом».
Тому усім, хто молодий і хто вірить, що наше майбутнє може бути кращим завдяки нашим же старанням, пропоную зробити зусилля, щоб розірвати зачароване коло. Заробити на власному інтелекті - це реально!
Я уклав грантовий фонд розміром  10 тис. грн. для учасників конкурсу «Вірю в краще майбутнє!». Взяти участь у конкурсі може кожен студент або аспірант вузу Луцька чи молодий спеціаліст віком до 35 років. Для цього необхідно письмово викласти власне бачення моделі розвитку міста Луцьк в цілому, окремих галузей його господарства або сфер діяльності городян у довільній формі. Надсилати роботи, виконані українською мовою та оформлені у друкованому вигляді (Times New Roman, 14 кегль) на папері формату А4 не менше 1, але не більше 30 сторінок, слід до  25 лютого 2010 року включно за адресою: 43025, м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 26 (І поверх, офіс №2) або електронною поштою [email protected]. Телефон для довідок: (0332) 724-389.
Оголошення результатів конкурсу відбудеться шляхом оприлюднення в місцевих ЗМІ після визначення переможців, але не пізніше  1 березня 2010 року. Переможець конкурсу отримує перший приз – грошову винагороду у розмірі 5 тис. грн.,  ІІ призове місце – 3 тис. грн., ІІІ призове місце – 1 тис. грн.
Я особисто та члени конкурсного комітету з нетерпінням чекаємо на Ваші роботи, бо віримо, що краще майбутнє – можливе. Його збудують молоді інтелектуали – для власної самореалізації, для забезпеченої старості наших батьків та впевненого поступу наших дітей.