Друзі, пригадайте кінець лютого – початок березня минулого 2014-го року… Деморалізована міліція, приголомшена акціями вуличних протестів, поховалася за гардини та по шафах, міліціонери, як і інші силовики, сиділи по домівках. Хтось колись собі задумувався, чому чесній та порядній людині боятися свого статусу в суспільстві? Причина єдина: є чого боятися – народного гніву. І ключові тут слова: чесній і порядній.

Небайдужі до охорони громадського порядку лучани задля того, щоб забезпечити права громадян та хоч якось захистити гідність людей, які ще донедавна називали себе міліціонерами, виходять чи спільно із «правоохоронцями» (так, у лапках), чи самостійно на нічні патрулі. Організовують блокпости на дорогах. Самоорганізованість зашкалює. Відповідальність за кожен свій вчинок або дію чи навіть думку ‒ величезна. Мотивація до змін ‒ непереборна.

І що далі?.. А далі ‒ якщо не ти систему, то вона тебе… Що і трапилося.

Призначають на керівні посади лояльних до громадських рухів міліціонерів-реформаторів, службовців-інноваторів, які готові дослухатися до суспільної думки і виконувати волю громади. Цього виявилося замало, щоб настали позитивні зміни.

Замість того, аби познімати із петель дверні полотна та знести «вертушки» на входах, ми, громадський актив, допустили, наприклад, проведення ремонту фасаду УМВС України у Волинській області. А він щодня мав нагадувати кожному працівнику міліції, що той працює для забезпечення прав та законних інтересів громади, а не продовжує розробляти незаконні схеми, кришувати нелегальні бізнеси і попросту наживатися, використовуючи своє службове становище.

Більше того, ми, громадський актив, дозволили нас розпорошити на окремі структурні ланки, кожна із своїм містечковим баченням власного місця в суспільстві. Ми так і не навчилися контролювати силовиків і вимагати від влади виконувати належним чином кожним посадовцем своїх службових обов’язків. Більше того, усі із головою занурились у волонтерство. Так, це добре. І правильно. А хто ж, як не ми?! Так, ми і кожен із нас окремо взятий – усі молодці, забезпечуючи армію та добровольців, допомагаючи пораненим, постраждалим, переселенцям і родинам загиблих, виконуємо святе діло. Без будь-яких сумнівів. Проте не слід у всьому підміняти органи державної влади.

Скажіть мені, для чого ми коштом бюджету утримуємо ще паралельно цілу армію дармоїдів та пристосуванців до системи, для чого ми потураємо хабарникам та корупціонерам? Усі вони в один голос на будь-якому рівні продовжують розводити руками і стверджувати: «А що я можу зробити!» Звільняйтеся. Хто вже рік пропрацював і не зміг нічого зробити для втілення системних змін, для повернення довіри до влади, кого вже засмоктало і перемололо – звіль-няй-те-ся! Давайте поступайтеся дорогою тим, хто зможе. Незамінних не існує! Ну коли ж ми це собі всі затямимо? Державна служба – це не статус, не положення в суспільстві, це не корито, не годівниця. Це важка відповідальна щоденна рутинна робота без вихідних і вільного часу. Тільки так можна добитися системних змін та позитивних зрушень до кращого. Якщо від заміни одного обличчя на інше в тому чи іншому кріслі нічого не відбулося, то значить і ми, громадські активісти, десь не туди рухаємося. То це камінь і в наш город. Я особисто хочу іншого сценарію ніж той, яким закінчилася революція 2004 року і повернення реакційних настроїв. Тим більше, що перефарбованців, які смикають за ниточки, як ті ляльководи, стільки лишилося сидіти у владних кріслах, що аж страшно іноді робиться. Більше того, дехто вже геть страх втратив, повертаючи на насиджені місця старі кадри часів зека!..

Пробачте за мою емоційність. Але я не можу інакше. Я не сторонній спостерігач. Я говорю про те, що бачу зсередини.

Кілька слів щодо ГШРу «Самооборони Волині», активним учасником якого є і я. Нас «приручили». Нас «втихомирили». Нас направили у правильне русло, нами навчилися маніпулювати. ««Самооборона», наведіть порядок! «Самооборона», надайте допомогу! «Самооборона» завезіть-привезіть! «Самооборона», будьте ласкаві, не оприлюднюйте інформацію про цього п’яного міліціонера – ми з ним самі розберемося по усій строгості…» І так далі. Більше того, нами «затикають дірки» у наведенні порядку в нічних клубах, де активного розвитку останнім часом набув продаж наркотичних засобів. Що, і ця інформація для «правоохоронців» новина? Нам уже намагаються вказувати різного роду «умніки» наше місце! Щодо кожного із нас збираються папірці в папочки, щоб колись дістати їх у слушний момент… Уже забулося, як у дворі СБУ у Волинській області різного роду папірці палилися мішками… Ми виконуємо добровільно і безкоштовно ту роботу, за яку інші отримують зарплатню. При чому вже 16 місяців поспіль. Моя пропозиція чітка: або контроль, або інтеграція і перебирання частини владних повноважень на себе. Я тут і зараз не буду розказувати про наші досягнення. За всю мою історію лише кілька разів було таке, що ми, Група Швидкого Реагування «Самооборони Волині» на місце події прибули пізніше патруля постової служби. А якраз-таки від оперативності реагування залежить припинення правопорушення чи злочину. Від оперативності реагування залежить затримання зловмисника. За стільки часу змін у діяльності міліції нуль цілих нуль десятих. ППСники як намагалися уникнути своєї роботи, так і уникають, дільничі як збирали гроші із нелегальних точок продажу алкоголю, так і збирають, багато хто із міліціонерів як саботував роботу, так і продовжує займатися саботажем. Я не говорю, що всі однакові. Ні. Але у більшості своїй таки так.
Мені частенько задають одне й те ж запитання: «Чому ти у «Самообороні»?» Відповідаю всім, і прихильним доброзичливцям, і тим, хто спить і бачить нас десь там на небесах чи, скажімо, за гратами: багато хто з нас таки усвідомив та виніс уроки з Помаранчевої революції 2004-го із тим негативом, що прийшов після всенародної ейфорії. Кожен став більш досвідченим у висновках і зваженим в емоціях. Більшість громадських активістів зрозуміла, що контроль над ситуацією та процесами потрібно брати у власні руки, щоб знову не дорвалися до влади негідники і не повернулися постмайданівські реакційні сили й настрої. А оскільки владу потрібно контролювати та очищати від паразитів, то більш дієвого механізму, як створення сильного контролюючого органу із числа активістів, ніж громадська організація, не існує. Окрім вуличних протестів, безперечно. «Разом і батька легше бити», - каже народна мудрість. Саме тому я й долучився до діяльності громадського формування з охорони громадського порядку «Самооборона Волині». Маю заповітну мрію щодо побудови сильного та справедливого українського суспільства і величезне бажання діяти, аби досягнути омріяного. І хто би що не говорив про нас ‒ українці заслуговують кращого сьогодення та майбутнього. Не кожен народ двічі за десять років може повстати. Я не тільки цим горджуся, а й маю бачення, як необхідно діяти, щоб розбудити в людях відчуття довіри до влади та поваги до самих себе, і найголовніше ‒ бажання. У «Самообороні» зустрів багатьох однодумців. Буває ж таке, що людину кілька днів знаєш, а є відчуття, що знайомі вічність, бо мета у нас ‒ одна. У нас разом усе вийде, варто лише навчитися опановувати в собі відчуття страху. Саме тоді Ви стаєте морально сильними, психологічно стійкими та соціально активними.

І якщо одним реченням, чому я в «Самообороні»? Бо родину нашу від діда-прадіда в селі моїх батьків, тут, недалеко, поміж Млиновом та Демидівкою на Рівненщині, називають «козаками»…

Отже, зараз я звертаюся до побратимів із «Самооборони»: ми виконуватимемо функції міліції стільки, скільки буде потрібно; ми надаватимемо допомогу громадянам і не допустимо безладу в нашій рідній домівці; ми завжди сприятимемо правоохоронцям у тій діяльності, в якій вони захищають інтереси лучан та гостей нашого міста; але ми не хочемо чекати на реформування патрульної служби та міліції в цілому в Луцьку та Волинській області роками. Незабаром буде оголошено створення нової патрульної поліції в Луцьку. Кожен, хто має змогу і проходить за критеріями, просто-таки зобов’язаний докласти всіх зусиль, щоб стати у стрій. Бо я, наприклад, уже не проходжу за віком. Усім нам ГШРівцям ще роботи в інших галузях суспільного життя вистачить і вистачить. Куди не глянь!

От мене наразі набагато більше турбує ще одне питання: чи щось змінилося в головах волинян та лучан? Чи розуміють вони, що все в цій країні може залежати від кожного? Чи вони й надалі сидітимуть кожен у своєму куточку й надалі нарікатимуть на владу, яку собі обирають за 200 чи 500, чи вже скоро за 1000 гривень? Чи, нарешті, таки дійде, що потрібно стати і взятися змінювати все те, що тобі не подобається. Що тут не потрібно шалених фінансових ресурсів. Потрібна лише добра воля і особиста участь. Ніхто ніколи не прийде і за Вас Вам нічого не зробить! Долучайтеся та об’єднуйтеся у своєму будинку, дворі та на вулиці. У кожного є чи будуть дружина і діти та батьки-пенсіонери. Чи бажаємо ми їм безпеки й добробуту? Так, безперечно, як і собі. Отже, кожен громадянин не лише зобов’язаний попереджати правопорушення та докладати максимум зусиль у припиненні злочинів, а й намагатися змінити оточуюче нас середовище. Якраз у це і вкладається поняття «громадянин». Повірте, нас – нормальних людей – переважна більшість. Тільки чомусь негідники користуються людською щирістю, добротою та лояльністю, потураючи злочинності.

Може вже досить?!...

Дякую всім, хто вчитався, і сподіваюся, що почули.