Пам’ятаю, як у дитинстві завжди просилася з мамою на базар, «подивитися на собачок». Я могла годинами ходити тих 30 метрів туди й назад.

І хоч вдома була власна собака, відмовити собі у задоволенні подивитися на кумедних малюків я не могла. І пам’ятаю як налилися слізьми мої очі, коли я вчергове прийшла, а на місці собачок стояли черепашки з мотлохом. Тоді й почалося багаторічне переселення продавців тварин луцьким ринком.

Спочатку їх винесли за межі базару, потім прийняли назад, глибше у базар, у таке місце, де ніхто майже й не ходив. І нічого. Усі звикли. Й люди там стали з’являтися. І я, вже будучи дорослою, продовжувала ходити туди – просто подивитися.

А потім знову на місці собак виявилися контейнери з «хмельницьким» ганчір’ям. Наче б то по всьому ринку його мало.

Так ось до чого я все це веду. Чому за стільки років у Луцьку так і не виділили місця під хоч невеличкий, але постійний «пташиний ринок»? Наразі продавці цуценят та кошенят туляться, хто по зоомагазинах, а хто й узагалі ходить рядами й пропонує кумедну малечу. Але ані тваринам, ані продавцям, ані тим більше покупцям від того не легше.

Місяць тому хотіла купити собаку. Ходила по всьому ринку – від одного кінця в інший. Потім плюнула, та купила цуцика в Києві втридорога. Зате шукати нічого не треба.

Пропоную облаштувати приміщення для торгівлі тваринами. Де кожен за місце і послуги сплачував би певну суму. Але не за день торгівлі (бо тоді ніхто туди не піде), а від кожної проданої тварини певний відсоток.

І щоб там усе необхідне було. І корм для тварин і всіляке приладдя, і ветеринар, який подивиться і скаже, що тварина здорова, і вода й тепло (дітки все ж таки, хоч і чотирилапі).

Вистачило ж у міста можливостей, грошей і території облаштувати книжковий ринок? От тільки наші депутати вважають більш важливим виділяти захмарні гроші на чергові пам’ятники, а свій час – на перейменовування вулиць. Не тим займаєтеся, товариші.