24 жовтня апеляційний суд Волинської області  в залі суду звільнив з під варти  Ігоря Зеленяка  та Віталія Репецького. Їх справа буде передана до прокуратури області для перевірки фактів,  які громадський актив  все таки зміг донести  до судової влади.
 
Два рази Луцький міськрайонний  суд виносив молодим громадянам України  вирок по сім років тюрми по справі їх участі в розбійному нападі з Ганною Воробей на помешкання лучанки.
 
Майже півтора року до свого звільнення молоді люди провели в  камері попереднього затримання. Півтора року  роботи батьків по спасінню своїх дітей. Адвокатів. Робота журналіста Олени Мороз, яка неодноразово зверталася до цієї теми і не давала її забути. Десять місяців роботи  активу Волинської правозахисної групи, депутатів міської ради.
 
Ми ще вернемося до питання дослідження ролі  влади, прокуратури, міліції, суду по цій справі, але деякі висновки можна вже зробити.
 
Переконання правозахисного активу про фальсифікацію цієї справи ще більше укріпилися.
Була допущена помилка одним із захисників по цій справі, який дав неправильні поради батькам, що могло привести до тюрми не тільки молодих людей, але і їх батьків. Коли правозахисний актив проаналізував інтерв’ю прокурора області А.Гіля газеті «Волинь» по цій справі, вивчив матеріали справи, то побачив стратегічну помилку захисту і ми постаралися наслідки цієї помилки мінімізувати.
 
Батьки, рідні не повинні йти свідками по таким справам, бо це обмежує їх можливості в здійсненні захисту, а до їх свідчень суд відноситься критично.
Батьки, рідні більше користі можуть принести будучи захисниками, але обов’язково потрібно радитися з досвідченими адвокатами.
 
Проти фальсифікацій і  злочинно грубих порушень прав людини, які були допущенні в цій справі, потрібно підніматися громадою, бо не виключно, що така біда може прийти до кожного із нас.
 
Менше всього приходиться надіятися на допомогу влади, яка не виконує одну із головних функцій – здійснення контролю за роботою паралельних гілок влади. Не бажання дослухатися до критичних скарг громадян,  можна пояснити намаганням приховати помилки, а то і відверті злочини працівників одного цеху, який іменується «владою».
Якщо журналіст, який хоче подати матеріал про такі справи, не послухає різні точки зору, сам не з’ясує обставини,  то він може  засвідчити свій непрофесіоналізм і принести шкоду, як це зробив п. Арєв.
 
 Навіть  високопосадові  чиновники бояться дати оцінку тим, чи іншим обставинам таких справ. Всі вони будуть ховатися за рішенням судів. Складається враження, що вони не знають практики Міжнародного суду, який майже сто відсотків справ, що розглядалися Верховним судом  України визнає  такими, що розглянуті з порушенням прав людини.
 
Це дає підстави суспільству ставити під сумнів рішення  Верховного  суду  України, який несправедливо розглядав справи Ганни Воробей, В. Шкітерова та інших.. Депутатська комісія Луцької міської ради з прав людини, дала об’єктивну оцінку справі молодих лучан і ми бачимо, що вона найшла підтвердження в рішенні апеляційного суду. Це і є однією з форм  взаємного контролю гілок влади.
 
Сьогодні занепокоєння в суспільстві повинно визивати роль прокуратури в державі.. В справі цих молодих українців, як і в інших багатьох справах вона негідна, не державницька. Існує нагальна проблема контролю суспільством  за роботою прокуратури.
 
Потрібний захист  молодих людей із неповноцінних сімей. На наш погляд жертвами незаконних дій по цій справі  стала не тільки засуджена Г.Воробей, а і  свідок, які не могли знайти захисту, бо виросли в сім’ях без батька.
 
І нехай суд ще  не виніс сьогодні оправдального вироку, чого заслуговували молоді люди, але прийняте ним рішення вже поламало  деякі антизаконні цехові  традиції під тиском яких перебувають наші суди.