Депутат Луцької міської ради
                    Нікітюк Микола Сергійович
                                   43024 м. Луцьк, проспект Відродження, 47, кв. 22.
                            тел. 8 (067) 7228455    e-mail: [email protected].
 
 
№18   від  12  березня 2009 р.
 
                                                       Головному редактору газети «Волинь - нова»
                                                          п. Степану Дорофійовичу Сачуку.
 
                                     Вимога
Відповідно до ст..37 закону України «Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні».
 
В газеті «Волинь» за7.04.2009 р.  було опубліковане інтерв’ю прокурора області А.І.Гіля.   В цьому інтерв’ю  викривлена і однобоко подана версія про мою діяльність, як депутата міської ради, громадського активіста по захисту законних прав моїх виборців, яка принижує мою честь та гідність. Разом з тим подана недостовірна інформація про стан роботи прокуратури області  з заявами і скаргами громадян.   
  
Відповідно до ст..277 ЦК України я маю право на спростування недостовірної інформації і публікацію моєї відповіді. Моя відповідь надається.
Вимагаю відповідь мою опублікувати протягом 1 місяця, як це передбачено ст..37  закону України «Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні» і повідомити мене письмово про строк і час публікації.
Для підтвердження того, що прокурор області надає читачам вашої газети недостовірну інформацію надаю Вам копію відповіді прокуратури області від 12.03.2008 р. №19-2204-08, де сказано, що в 2007 році прокуратурою вирішено лише 5746 звернень.
 
                                                                                 Микола Нікітюк
 
 
 Підстави для пікетування   є.
Коли  газета  «Волинь» в травні минулого року опублікувала  інтерв’ю прокурора області А.І. Гіля,  в  якому він давав оцінку справи молодої лучанки  А.Воробей та її «спільників» З. та Р. ,  то здавалося, що то була помилка, яку з якихось причин він, як юрист - поважна посадова особа,  припустив і боявся  це потім визнати.
Правозахисний актив області  після цього інтерв’ю  на своїй прес-конференції заявив :
« Прокуратура області в особі прокурора А.Гіля по цій справі тисне на суд. Так, ще задовго до рішення суду в своєму інтерв’ю газеті «Волинь» 22 травня 2008р. прокурор області заявив,  що «виявлено ще двох спільників розбійного нападу, які висунули алібі, але вони спростовані» по справі Воробей А.. Суд на той час ще не дав оцінки доказам обвинувачення того, що молоді люди  є «спільниками розбійного нападу». Тільки суд може дати оцінку алібі захисту і доказам сторони обвинувачення, а не прокурор. Прокуратура в своєму обвинуваченні робить наголос на те, що захист має непереконливе алібі, на зізнанні  самої А.Воробей,   бо хоче увести увагу суду від відсутності переконливих, незаперечних доказів вини обвинувачених. Це є грубим порушенням презумпції невинуватості, бо не алібі захисту, визнання під тиском своєї провини засудженої А. Воробей,  а докази обвинувачення,  повинні  бути  покладені  в основу вироку суду, чого по справі Г. Воробей, З. та Р.  якраз і не було.»
На перегляд справи А.Воробей за нововиявленими обставинами прокуратура   не погоджується, бо страх  відповідальності за можливо незаконно висунуті звинувачення, арешт та засудження молодих українців, сковує розум, совість, честь і гідність.   Не погодився п. А. Гіль і зустрітися з першим слідчим по  справі А.Воробей , бо не виявив бажання вислухати порядну людину, яка не захотіла брати гріх на свою душу й притягувати до суду невинну молоду людину..
Ні одна політична сила, яка є  сьогодні при  владі , крім міської організації БЮТ , не заявила своєї позиції,  не дала своєї оцінки справі незаконного засудження ( за моїм переконанням) мого виборця - молодої громадянки, обездоленої сироти,  яку не було кому захистити, бо батько паралізований інвалід, а адвоката їй держава не надала  .
Депутатська комісія Луцької міської ради з прав людини і законності, до складу якої входить два відомих на Волині  юристи, в своєму висновку по справі А.Воробей вказала на конкретні порушення прав людини, які були допущені при засудженні  молодої лучанки – нашого виборця.
Інтерв’ю п.Гіля в тій же газеті «Волинь» від 7.04.2009 р. вже не можна назвати непорозумінням. Це спланований виступ, який є цинічним тиском на суд, на закон, на право в нашій державі. Якщо посадова особа прокуратури, яка повинна керуватися тільки законом та рішеннями суду, ще  під час розгляду справи З. та Р. в суді  дозволяє висловлювання в пресі, що  рішення апеляційного суду від 24.10.2008 р. по їх справі   є необґрунтованим, підкреслює,  що апеляційний  суд проігнорував позицію Верховного суду по цій справі, називає підсудних співучасниками злочину то це - не що інше,  як  шантаж та погрози суддям, які сьогодні намагаються  об’єктивно розібратися в справі  наших співвітчизників. Громада сьогодні небезпідставно покладає велику надію на те, що судова влада на Волині дійсно незалежна, сильна і зможе виправити допущені помилки, повернути віру в справедливість Держави Україна  до кожного громадянина,  незалежно від його майнового статку та посадового положення.
Суспільство не має права промовчати  та не  дати оцінки такій позиції відповідальній посадовій особі прокуратури, бо в цих висловлюваннях прокурора області ми бачимо намагання примусити суд прийняти потрібне йому рішення.
 Мабуть кожен громадянин України не погодиться з тим, що в його державі  можуть  бути засуджені молоді люди,  справу, яких розслідував слідчий - кримінальний злочинець (злочинцем людина стає не тоді, коли її судили, а тоді коли вона скоїла злочин), який   дозволив собі фальсифікувати протоколи слідчих дій ще за дві неділі до злочину. Що молодих людей можна садити до тюрем без доказів їх провини. Якщо було проникнення до квартири під час злочину, то повинні були б залишитися сліди злочину : злому або відмички замка, рук, ніг та інші речові докази ?. Якщо це було  ранком в багатоповерховому будинку, то хтось повинен був щось побачити ?. В підозрюємих могли б найтись викрадені речі, відмички, рукавички та інше? Свідок, свідчення якого  могли бути переконливими,  –  покупець у А.Воробей буцімто викрадених речей, з початку не впізнав підозрюєму, а потім коли йому показали її фотоальбом, запис на комп’ютері, (тобто вчинили незаконні методи слідства) її впізнав.  Якщо сьогодні в суді незаперечними доказами встановлено, що засуджена А.Воробей в  час скоєння злочину  не була на квартирі потерпілої, бо дзвонила від сусідки а пошуках роботи, то мабуть і не було самого проникнення до квартири потерпілої  і складу злочину?   Якщо потерпіла спочатку показувала на  вищого та нижчого, товстішого та тонкішого співучасників злочину, то не можуть бути ними два одинакові на зріст та комплекцію молоді українці?. Питань сьогодні по цій справі виникло дуже багато і відповіді на  них  слідство під час розслідування справи так і не надало.
 Не можна садити до тюрем людей, якщо навіть  прокурор, керівник слідства,  які  особисто розмовляли з потерпілою, чомусь прониклися довірою до неї. Бо це ще  не значить, що автоматично люди,  на яких  вказала потерпіла ,   є злочинцями.
Не симпатії чи антипатії керівників та посадових осіб правозахисних органів до тої чи іншої людини є підставою для порушення, закриття  кримінальних справ та засудження, а тільки докази та вимоги законів повинні вирішувати долю  кожної  людини  правової цивілізованої держави.
І якщо українська прокуратура не вважає перераховані мною нововиявлені обставини доказами невинуватості засудженої сироти А.Воробей та вагомими для того, щоб її справу переглянути в судовому порядку, то в мене  виникає питання: а чи правильно робить суспільство, коли утримує таку прокуратуру, фінансує пільги її працівникам, надає їм генеральські звання, квартири, дачі та інше ?.
Чомусь основним доказовим аргументом вини З. та Р. прокурор області А.Гіль вважає те, що рішення по справі А.Воробей  не було скасовано Верховним судом України. Але  Верховний суд міг помилитися. Прокурор повинен знати і практику Європейського Суду з Прав Людини  по розгляду скарг наших співвітчизників, який майже 100 % переглянутих ним справ  після українських судів  вважає такими, що прийняті з порушенням Європейської конвенції з  прав людини.
 
Разом з тим, ми бачимо те,  що прокурор області або не володіє ситуацією в дорученій йому державою справі, або свідомо вводить читачів газети в оману?
Рік тому назад Рада громадських організацій з прав людини повідомляла ЗМІ, що з офіційної відповіді прокуратури області   нам стало відомо, що  до прокуратур нашої області надійшло за 2007 рік   3988 звернень  жителів області і 1758 до обласної прокуратури. Якщо в 2008 році таких звернень до прокуратури області було 7319, то ми спостерігаємо ріст не 4,4 відсотка, а 27 відсотків. Чому спостерігається ріст ?. В зв’язку з бездіяльністю прокуратури йдуть повторні звернення. Є випадки, коли волиняни звертаються  десятки раз.
В пікет до прокуратури йдуть правозахисники, щоб підтримати тих волинян, кого не  приймає  п.Гіль  та не виконує вимоги Закону України  «Про звернення громадян» . Ми й стаємо  поряд з ними,  щоб осудити бездіяльність прокурора області в вирішенні насущних питань наших співвітчизників. З інтерв’ю обласного прокурора ми бачимо, що за 12 місяців минулого року,  обласна прокуратура  спромоглася побувати на прийомах громадян  лише в  9  районах нашої області.
Біля прокуратури ми стоїмо поряд з селянами с.Підгайці, в яких ділки, через бездіяльність прокуратури,  вкрали майно тепличного господарства. Поряд з сім’єю Маснєвих, яка скасувала  більше 25 постанов прокуратури про відмову в порушені кримінальної справи по факту смерті свого годувальника  на службі в МВС. Поряд з селянами с.Прилуцьке де була порушена сфальшована справа проти депутатів, що призвело до біди в багатьох селянських сім’ях. Поряд В. Назарчука, в якого відібрали батьківську квартиру під прикриттям ковельської прокуратури. Таких прикладів ми можемо привести безліч, які  свідчать про бездіяльність волинської прокуратури під керівництвом А.І.Гіля.  
Чотири роки тому  17 лютого 2005 року  газета БЮТ «Вечірні вісті» опублікувала статтю  «Служить би рад прислуживаться тоже» героєм якої був А. І. Гіль.  Жаль, що ця політична сила маючи найвищий рейтинг довіри на Волині,  так і  не зрозуміла, що політичний лозунг : «справедливість є, але за неї потрібно боротися» з яким вона йшла на вибори і перебування п. А.Гіля на посаді обласного прокурора речі не сумісні.  Нам сьогодні  залишається  констатувати, що здорове тіло і дух Помаранчевого малюка на Україні з’їла «ракова пухлина» української прокуратури.
Впевнений, що якби прокурор нашої області служив закону, суспільству,  дійсно як генерал, який має честь та совість, то  не було б підстав у правозахисників пікетувати прокуратуру. Маю надію, що наш народ знову прокинеться і ми відкриємо прокурорські архіви та порахуємо скільки справ проти наших громадян було незаконно порушено, скільки справ було незаконно закрито? Скільки разів нехтувалося  вільне життя простої людини, її честь та гідність ? Скільки разів відповідальні працівники крутили законом, як собака хвостом. А як порахуємо, то запитаємо тих, хто повинен нести відповідальність, кому ми давали недоторканість, кого ми фінансували, кому надавали пільги: чому це могло бути ?.
 
 
                                                                Микола Нікітюк
 
 
12 березня 2009 р.