Нове століття, в яке ми вступили, буде століттям боротьби людини за основне її право, дане їй Творцем - право на життя.

Якщо позаминуле століття для слов’ян було століттям боротьби за звільнення селянина із кріпацтва, минуле - за звільнення робітників від екс-плуатації, то нинішнє - буде століттям боротьби за Право.

Боротьба минулих століть не досягла своєї мети. Селянин і нині знову залишається без землі, а робітники - без засобів виробництва, які робили його [формально] вільним від експлуатації. Філософський закон розвитку суспільства по спіралі.

Все більше вчених заявляють про відчуття обмеженості ресурсів на землі. І сьогоднішня боротьба за багатство, достаток, кошти, ресурси переросте у боротьбу за виживання, продукти, енергетичні ресурси. І у цій боротьбі виживуть найбільш організовані, самодостатні, солідарні нації. Це те, чого нам сьогодні, з низки причин, бракує. Не вдаватимемося до поглибленого аналізу цих причин, але варто було б зупинитися на спроможності виробити суттєві риси національного характеру, які надали б нам змогу виживати.

Цю можливість може надати лише одне – боротьба за Право та Закон. Ідеологія соціалізму, капіталізму, лібералізму, демократизму, різні релігії і таке інше – не більш, як інструменти впливу та керування свідомістю лю-дини, й жодним чином не стимулюють прагнення її до самосвідомості, самоствердження, самоповаги, почуття солідарної відповідальності за існування нації, суспільства, народу, громади, сім’ї - патріотизму.

Деякі борці за свободу народу сьогодні є борцями за те, щоб нав’язати суспільству своїх власних (нових для нас !) ідолів. Вони досі не втямили, що ідолізація, месіанізм – ті ж граблі, на котрі ми наступаємо вже понад тисячу років, й котрі не надають жодного шансу того, що ця боротьба зможе зробити нас Людиною.

Останніми роками доводиться спостерігати, як окремі місцеві політики намагаються заявити про свій патріотизм шляхом проведення масових шоу на місцевому рівні: вишити найдовший у світі рушник, зварити та з’їсти най-більший казан українських вареників, випити суто український самогон та інше.

Попри це, вони не бачили, не хотіли бачити, боялися бачити, як у їхньому місті ганебно топчеться державою право людини, зневажаються закони, утоптується в бруд гідність людини. Вони не бачили, бо це не було потребою їхньої особистості, це не було їхнім світоглядом.

Розмовляв з одним із депутатів міської ради минулої каденції, котрий позиціонував себе патріотом міста. Успішний банкір, корінний лучанин, проголошує (публічно) розумні та вірні слова, як зробити місто гарним, безпечним. Я спитав його: чи знає він, що робить державна установа – прокуратура із нашими законослухняними громадянами? Вимагає із бізнесу хабарі, кришує захоплення житла у соціально незахищених лучан, порушує (незаконно) кримінальні справи та закриває, бере хабарі, та інше. Він сказав, що не знає. Я спитав: чи не читає він про це у газеті «Волинь» та інших ЗМІ?. Він відповів, що не читає. Я запропонував: прочитати, на що отримав відповідь, що він не бажає це робити.

Оце і є суть українського патріотизму, яка утримує нас на нижчих щаблях суспільного розвитку, серед вторинних держав, котрі не мають шансів вижити у прийдешньому.