На жаль, у політичних процесах іноді важко відшукати логіку та обґрунтовані пояснення. Попри серйозність сфери, в якій працюють політики, їхні дії та рішення часто носять емоційний характер, і це зазвичай пов’язано із особистісними стосунками між різними дійовими особами.

39-а сесія Луцької міської ради продемонструвала, що міські депутати, ухвалюючи рішення щодо підтримки певного питання з порядку денного, в першу чергу вивчають не суть питання, а звертають увагу на те, хто виносить питання на розгляд сесії. Наше припущення підтвердили у кулуарах і самі депутати, мовляв навіщо підтримувати ініціативи своїх недругів. Підтвердженням цьому є і результати голосування на сесії.

Так, для багатьох міських обранців, немов червоною плахтою є імена таких депутатів, як: Андрій Осіпов, Андрій Козюра, Богдан Шиба, Анатолій Бірюков, Юрій Вега. Ці депутати є доволі активні як під час підготовки проектів рішень ради, так і під час розгляду питань на пленарному засіданні. Саме така активність, очевидно, й не до вподоби більшості депутатського корпусу, яка б воліла швидко закрити сесію.

На останній сесії міської ради чимало проектів рішень не були підтримані, ймовірно, саме через імена їх авторів. Наприклад, питання, що виносились на розгляд ради депутатом Андрієм Осіповим були проігноровані більшістю обранців. Йдеться про такі рішення, як: «Про недопущення закриття та реорганізації міських комунальних закладів охорони здоров’я без проведення громадських слухань»; Пропозиції Луцької міської ради Президенту України В. Януковичу про націоналізацію окремих будівель і споруд, якими користується Президент України; «Про здійснення доплат працівникам комунальних дошкільних закладів за переповненість груп». Така ж ситуація і з проектами рішень від депутата Андрія Козюри. Ні за його авторства Звернення Луцької міської ради до Верховної Ради України з приводу некоректної поведінки народного депутата України Вадима Колесніченка, ні ініційований громадськими організаціями проект «Про скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 25.12.2008 № 933-1 «Про організацію та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у м. Луцьку» не були підтримані достатньою кількістю депутатів.

Тобто серед депутатського корпусу є певне несприйняття своїх активних колег, що пов’язано в більшій мірі з міжособистісними конфліктами, а не самими ініціативами міських обранців. І така ситуація повторюється кожної сесії з тим чи іншим депутатом.

Щось схоже відбувається і у Волинській обласній раді, де депутатська більшість ігнорує депутатські запити та проекти рішення авторства Ігоря Гузя чи Сергія Слабенка. Там теж основою для блокування депутатських ініціатив є особистісний фактор.

Але якщо у обласній раді великий вплив має політичний чинник – депутати з прорегіоналівської більшості не підтримують ініціативи опозиціонерів, то в міській раді пояснення такому блокуванню знайти важче. Тут опозиціонери «воюють» з опозиціонерами, причому навіть в питаннях, де політичний чинник мав би їх об’єднувати.

Звісно такий стан речей не може не впливати на нормотворчий процес в цих місцевих радах. Адже часто через такі міжособистісні непорозуміння не приймаються справді важливі для громади рішення.

Фактично депутати місцевих рад, а це здебільшого зрілі та досвідчені політики та управлінці, поводяться, як діти у пісочниці, які мстять своїм ровесникам за зруйновану піщану гірку. І поки місцеві обранці не навчаться розділяти міжособистісні конфлікти та непорозуміння із публічною політикою й інтересами громади, позитивного сприйняття та оцінки від журналістів й простих виборців вони не отримають.