Світова історія засобів масової інформації має три чітких періоди розвитку. Перший припадає на боротьбу проти деспотичних держав. Статті в той час були спрямовані проти монархів та їхніх дворів, звинувачених у сваволі, зловживанні владою.
Маркіз де Кондорсе, один із ідеологів французької революції 1789 року, відповідно до діяльності друкованих засобів того часу, зробив зауваження, що "якби королі та священики раніше збагнули здатність друку викривати їх та позбавляти влади, то вони задушили б його при народженні".
Другий етап: проходив у час монополістичного капіталізму і характеризувався боротьбою із засиллям організованого капіталу, рекламних агенцій та інших професійних структур, що розгорнули тиск на громадську думку.
Зарубіжні науковці досліджень розвитку засобів масової інформації зазначали, що "суспільства, де домінують товарні відносини, заохочують моральний егоїзм та ігнорування громадського блага; там громадяни більшість свого часу прив'язані до оплачуваної роботи; таким чином, їм важко брати участь у публічному житті, невігластво й обдурювання забезпечуються маніпуляціями комерційних ЗМІ."
Третій етап: у ньому домінує організований ринковий капіталізм, пов'язаний з розвитком та діяльністю громадського ЗМІ.
Великий вклад у популяризації цього напрямку зробили дослідники "Вестмінстерської школи". Її представник Ніколас Гарнем стверджував, що "модель громадського мас-медіа, задумана, щоб служити водночас посередником та противагою державній владі і корпораціям".
Воно, за його словами, "здатне виконати цю функцію, оскільки не керується ані не накопиченням політичної влади, ані накопиченням прибутків." Модель громадського мовлення також стимулювала створення особливого національного законодавства стосовно таких справ, як кількість і тип реклами, доступ політиків до ЗМІ, "збалансованість" у програмах новин.
Мало воно успіх у захисті рівня зарплатні в національних мовленнєвих індустріях таких країн, як Нідерланди, Канада, Норвегія, Британія та Німеччина.
Якщо ж повернутись до проблем наших комунальних ЗМІ, то на сьогодні, треба визнати, сучасні недуги громадських мас-медіа по Волині, як і по Україні в цілому, мають кілька задавнених форм.
По-перше - залежність від органів влади. Ставлення до місцевих ЗМІ формувалось у часи однопартійної системи тоталітарного СРСР, де кожен перший секретар мас-медійний заклад разом з усім колективом вважав своєю власністю.
Після розпаду Радянського Союзу політика щодо місцевих ЗМІ мало змінилось. Замість прямої вказівки, почав використовуватись фінансово-матеріальний важіль. Хто правильно поводився, той отримував сприяння на закупівлю паперу, оренди приміщень та багато чого іншого.
Досить недавно попереднього Президента України Л. Кучму звинувачували в затискуванні свободи слова. Команда на чолі з Президентом В. Ющенком обіцяла інші підходи.
На жаль, не так сталось, як обіцялось. Система роботи влади у формуванні інформаційного простору Волинської області залишається закритою та упередженою. Найбільш дієвими в області 2006 -2007 р.р. виявився голова обласної ради Анатолій Грицюк, за сприяння якого газифікувались села, ремонтувались і будувались дороги, відкривались освітні та медичні установи.
При цьому місцеві засоби масової інформації забували сказати, що це все робилось не за власні кошти, а за кошти держави, які виділив, згідно Державного бюджету. За словами екс-голови Волинської обласної державної адміністрації, виходячи з досвіду роботи  послом України в Литві Б. Клімчука, "якби в Литві начальник повіту приїхав на відкриття школи і сказав: "Це я збудував школу", ці публічні слова були б останніми в його кар'єрі"(pravda.lutsk.ua).
По-друге, не адаптованість до ринкових відносин редакторів ЗМІ. Не секрет, що тираж газет багато в чому залежить від політики редактора. Наскільки журналісти працюють з читачами, подають матеріал цікавий для місцевих мешканців – настільки ЗМІ є популярним у своєму районі.
Значна частина редакторів комунальних ЗМІ ніколи не проводила маркетингових досліджень щодо своєї газети, не вміло проводиться політика підписки та реалізації газет. Значна частина керівників комунальних ЗМІ своїм основним завданням вважають "вибити" дотації з місцевих рад, а не удосконалити редакційну політику.
По-третє, захист журналістів. Чинне законодавство гарантує свободу слова, преси, проголошення світоглядних засад, але на даний час воно безсиле стимулювати свободу мислення чи журналістської творчості працівників комунальних ЗМІ, які критикують рішення влади чи окремих посадовців, від тих, хто фінансує видання.
На сьогодні необхідні удосконалені закони щодо державних та комунальних ЗМІ. Крім того, треба законодавчо виписати права та захист їх працівників. Нині в Україні інформаційні відносини значною мірою врегульовані на рівні нормативно-правових актів. Але практика їх застосування ще далека від вимог права і навіть простої виконавчої дисципліни.
Існує думка, що проблеми комунальних ЗМІ зникнуть з приватизацією. Власне після цього місцеві владці задумаються над наслідками. А вони очевидні. В першу чергу, зміниться редакційна політика.
І її не важко спрогнозувати. Вона складатиметься з трьох завжди цікавих людям тем: чужі гроші, чужа постіль, чужа смерть. І державні пріоритети виявляться справою другорядною.
По-друге, виникне проблема з орендованою у місцевої влади площею приміщень.
По-третє, скоротиться чисельність штатних працівників газет. Виникає багато питань: чи виграють від цього волиняни в отриманні достовірної інформації, доступності політичних партій та громадських організацій до газети. А як же в такому випадку бути районним газетам?
Відповіді лежать на поверхні. Треба взяти на озброєння досвід діяльності державних ЗМІ в економічно розвинених країнах.
Так, на відміну від комерціалізованих ЗМІ, державні та комунальні, за словами першого генерального директора ВВС лорда Ріса, "повинні функціонувати як "національна служба", як потужний засіб творення соціальної єдності, збираючи докупи різні групи, регіони та класи громадянського суспільства".
Визначено правила фінансування ЗМІ, захист прав журналістів.
На початку року голова Волинської обласної ради А. Грицюк затвердив графік надання ефіру депутатам Волинської обласної ради, де депутатам від БЮТ та «Нашої України» час ефіру перевищує в десять разів ефірний час депутатів інших політичних партій та блоків.
Цим самим в черговий раз Анатолій Грицюк та політична сила, яку він представляє показали, що власне почуття справедливості та рівності їм далеке. Голова Волинської обласної ради порушив статтю 11 пункту 4 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» щодо інформування мешканців Волині про діяльність депутатів місцевих рад.
Разом з цим Анатолій Грицюк від незнання закону та регламенту обласної ради без узгоджень з постійною комісією з питань духовності, культури, релігій, засобів масової інформації, зв»язків з громадськими організаціями та політичними партіями одноособово вирішив, скільки ефірного часу політичні партії та блоки можуть брати участь у висвітленні діяльності депутатів обласної ради за кошт місцевого бюджету.
На жаль, від контролю за діяльністю голови обласної ради в цьому питанні відсторонилась і постійна комісія обласної ради з питань духовності, культури, релігій, засобів масової інформації, зв'язків із громадськими організаціями і політичними партіями, роботу якої очолює І.Корсак, знаний як власник медіа-холдингу «Сім'я і дім».
Аналіз роботи місцевих ЗМІ та  рішень Волинської обласної ради показує заангажованість невміння влади почути громадськість області. Для вирішення таких питань у Волинській області необхідно мати власну інформаційну політику, затверджену Волинською обласною радою.
Вона повинна визначити пріоритети органів влади та самоврядування, бути доступною, неупередженою до громадських організацій та політичних партій. Вищевикладені факти та історія розвитку громадських засобів масової інформації вимагає нової політики.