До виходу у блогосферу саме зараз мене спонукали два моменти:
1) 9 березня виповнюється 9 років з того моменту, як у Києві відбулись події, які в кінцевому підсумку призвели до Помаранчевої революції в Україні.
Для тих, хто не пам’ятає, нагадаю, що того дня активісти Громадського Комітету Опору „За Правду!” та акції „Україна обез Кучми!” намагались перешкодити тодішньому Президенту покласти квіти до пам’ятника Великому Кобзареві.
Як результат – спровоковані масові заворушення, сутички учасників з міліцією, масові арешти студентів, які приїхали до столиці переважно з Західної України, арешт та ув’язнення унсовців на чолі з Андрієм Шкілем, зародження протестних  настроїв у широких масах;
2) взявши до рук у черговий раз „Кобзаря” дивуюсь, що не дивлячись на те що минуло близько півтора сторіччя відтоді, коли були написані вірші та поеми Тараса Шевченка, вони і зараз надзвичайно актуальні з огляду на політичні події у державі
Отже, хочемо ми того чи ні, але Шевченко іде з нами, а його символізм і пророчий зміст думки і слова, ще довго будуть актуальними.
В середовищі політиків, вже давно модно святкувати шевченківські дні, цитувати його, апелювати до нього. Але, мені здається, що Шевченка читають та не розуміють, не роблять висновків, знову „винаходять велосипед”.
Приємно,  що практично ніхто, за винятком окремих збоченців, не заперечують його геніальності, здатності аналізувати ситуацію через століття. Прикро, що не дослухаючись до слів Шевченка, українські політичні діячі різних часів повторюють аналогічні помилки, шукаючи ворогів поміж себе: у 20- роках минулого століття Грушевський, Винниченко, Петлюра; пізніше  - Бандера, Мельник, Коновалець, зараз - Ющенко, Тимошенко та інші.
Говорячи мовою політиків і політологів, „Кобзар” Шевченка фактично являє собою „Білу книгу України” (Біла книга – документ з переліком найбільш актуальних проблем у певній галузі та засобів до їх подолання. Найчастіше термін використовується в політології та державному управлінні).
Сучасним політикам не потрібно нічого придумувати нового, варто взяти „Кобзар” як дороговказ і не на словах, а на ділі дбати про Україну.
Мав надію, що після виборів Президента 2010 року у політичному просторі настане певне затишшя, переможці займуться стратегічним плануванням розвитку держави, переможені – займуться аналізом причин поразок і переосмисленням своєї ролі у державі, інші тверезомислячі політики і громадяни робитимуть все, щоб в країні не відбулось узурпації влади і кожен на своєму місці буде справді працювати на благо держави. Очевидно мої сподівання не виправдаються.
Троє політичних лідерів нації (Янукович, Ющенко і Тимошенко) сьогодні відзначають річницю народження і смерті Шевченка  і знову всі окремо, не жалкуючи образливих висловів на адресу один одного.
Чи цього хотів Тарас? Сумніваюсь.
Але нам, активним громадянам, варто нагадати нашим політикам слова Шевченка „Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде”, бо інакше наша Україна ще довго залишатиметься на цивілізаційному роздоріжжі.