Віктор Янукович повертається до кучмівської стратегії ведення зовнішньої політики «багатовекторності» з шаленою швидкістю. Практично ніхто і не очікував, що Янукович виявиться президентом-реформатором. Для реформ потрібен час, політична воля, відповідна команда та сміливість брати відповідальність за непопулярні рішення.
Часу у команди Януковича немає, потрібно виконувати передвиборчі обіцянки, щоб осінню рейтинг не зменшився у декілька разів. Виборчі обіцянки, в першу чергу соціального характеру, можна частково реалізувати за наявності хоч якихось коштів у державній казні. Де ці кошти можна взяти? Правильно, у МВФ та у вітчизняного бізнесу через систему податків. А щоб податки було з кого збирати, потрібно щоб працював великий бізнес. Великий бізнес серйозно залежить від ціни газу. Отже логіка команди Януковича-Азарова «проста як двері» - дешевший газ сприятиме більшому поступленню податків у бюджет вже в цьому році.
Політична воля для здійснення реформ у сьогоднішньої владної команди проявлялась лише під час виборчої кампанії у вигляді політичних гасел. У післявиборчій реальності реформи починають здійснюватись на папері, «з під палки», та переважно державними чиновниками. Доказом цьому може бути утворення Президентом України Комітету з економічних реформ, з розгалуженою структурою Регіональних комітетів з економічних реформ при обласних державних адміністраціях. Всі ці комітети не можуть бути дієвими і продукувати реформаторські рішення, оскільки їх склад на 80 відсотків сформовано з чиновників різних рівнів, які десятками років переходять з однієї посади на іншу і суттєвих реформаторських ініціатив за ними не помічалось, а крім того часові рамки для напрацювання реформаторських пропозицій доволі стислі. Ще ніхто за 1-2 тижні не виробив ефективної політики реформ у жодній галузі.
Про команду урядовців-реформаторів можна говорити «зі сльозами на очах». Якби в уряді були успішні бізнесмени, практики з європейською освітою то можна було б очікувати на реформи. А економічний блок уряду складають Азаров, Цушко, Бродський дивлячись на яких язик не повертається назвати їх реформаторами. Окремо варто виділити Тігіпка. Сергій Леонідович вийшов на пік популярності під час президентських перегонів у іміджі реформатора, але наразі «слова про реформи» не трансформувались у реальні реформаторські кроки.
А тепер про сміливість і відповідальність реформаторів Януковича-Азарова. Оскільки немає ні часу, ні волі, ні команди, але потрібні гроші для забезпечення видимості стабільності та вдоволеності населення, то реформи необхідні країні підмінюються поступками у зовнішньополітичній сфері для отримання грошей під виконання передвиборчих обіцянок. Перша суттєва поступка – відмова від запасів високозбагаченого урану (хоч і незначних, але стратегічних) у Вашингтоні 10 днів тому – сигнал США та МВФ, щоб дали грошей. Друга поступка – продовження договору оренди перебування Чорноморського флоту у Севастополі в обмін на дешевший газ. Для збалансування зовнішньополітичних інтересів потрібно віддати нашу газотранспортну систему Європейському Союзу, і тоді можна буде сміливо говорити, що з усіма сусідами і стратегічними партнерами у нас немає жодних розбіжностей чи конфліктів.
Виходить, що в перші 50 днів президентства Януковича «реформами» займався не економічний блок уряду, а Міністерство закордонних справ. Якщо так і далі піде, то постане питання про укрупнення міністерств і скорочення армії чиновників, а це також реформа.
Справедливості ради та на закінчення варто зазначити, що такі дії команди Януковича, до певної міри, були спровоковані попереднім урядом, який був також далеко нереформаторським та «загнав» країну у глибоку боргову яму, з якої діюча влада намагається «вибиратись» використовуючи найпростіші методи – здача стратегічних запасів та об’єктів.