під враженнями нового волинського видання «Хроніки Лучеська»

Опинившись за бортом волинської журналістики, по новому оцінила далеке і трохи ближче плавання цього корабля. Когось вважала штурманом, а тепер придивилася: так, юний матросик. Про когось думала: старий морський вовк, здатний сьорбати ром і гучно затягувати «йо-хо-хо!», а толку від нього кораблю… тепер дивлюсь: ба, ні – швидше лоцман, який на такій глибині бачить підводні камені…

То так, ліричний відступ, а якщо по суті…
Була я ще недавно молодим журналістом. З тої когорти, про кого старші колеги казали: черговий випускник «хати-читальні». Напевно, все таки ображало цілковите невизнання. Та не дуже – не горда. Більше обурювалась зі стереотипності мислення: молодий – значить, безтолковий.

А через кілька років опинилася по іншу сторону барикади, зіштовхнулась з роботою журналістів зовсім з іншого боку. Часом – як незалежний спостерігач, часом – як джерело інформації чи суб’єкт висвітлення, часом – як замовник.

І тут маленька ремарка. Бере у мене журналіст офіційний коментар. Журналіст щотижневика всеукраїнського рівня. Мій коментар – відповідь на коментар мого опонента. Спершу я спростовую те, що казав опонент, затим – називаю нові факти. Другу частину коментаря журналіст вирізає, питаю: «чому?» Відповідь геніальна: «Якщо це дам, мені доведеться ще раз дзвонити першому респонденту, а це ще годину часу витратити». Що скажеш – оце і є вам молоді та гарячі!

Боже мій! – нікому не в образу, але всі обурливі колись стереотипи – тепер в моїй голові. Я голову схиляю перед такими іменами у волинській періодиці як Олександр Нагорний, Наталія Малімон, Володимир Лис, Надія Гуменюк, Михайло Світліковський, Кость Гарбарчук… Вони генії свої справи, Професіонали з мегавеличезної літери!.
А чиє прізвище на противагу можна назвати з молодої гвардії? Може, тої групи сміливців, які зібралися шрайбати правду-матку під брендом «Хроніки Лучеська»?.. То мені так захотілося сказати прямо в очі кожному автору, що аж не стрималась: дешево, низько і смішно. Претендувати на різку відвертість і не ставити своїх імен. Яка ж це свобода слова?? Ви як мінімум компрометуєте своїх колег-журналістів, над іменами яких уже розповзаються чутки. Як максимум – ганьбите увесь корабель. В сенсі – волинську журналістику, бо ті, хто вже заробив собі ім’я – працюватимуть і надалі спокійно, а поки безіменні отримають свою порцію негативних балів за ваші, як ви думаєте, геніальні опуси, а насправді – дешеву заказуху. І в результаті той корабель, який колись був шикарним лайнером, могучим криголамом тепер нагадує убогий дірявий човник. Ні тобі довіри людей, ні нормальних умов для екіпажу.
І ще: молоді журналісти, скажу я, молода, бо старших ніхто однаково не слухає – вчіться, вчіться і ще раз вчіться! Не шукайте той каблук, який заважає танцювати, а роззувайтесь і босоніж по луцькому бездоріжжю! І перестаньте вважати себе профі: серед нас таких поки немає. Бо для того, щоб таки стати професіоналом треба не один рік, не один мільйон набраних знаків і не засідаловки, на які вас не хочуть пускати.
І насамкінець маленький тест: 1. Яка врожайність зернових у різних районах Волині? 2. Скільки фракцій депутатів у Волинській обласній раді? 3. Хто з волинян є лауреатами Шевченківської премії?
Ну, ви ж у курсі, до чого я веду.