Ніколи не думала, що стану прихильницею політичного невігластва. Та коли навкруги починається паніка від тотальної «політичної обізнаності» – не простої, адекватної, а спотвореної, як в кривому дзеркалі…
Спотвореної відсутністю елементарної здатності аналізувати, спотвореної бездумним «хаванням» продукту піарщиків та політтехнологів, спотвореної шаленим, якимось по-дикому відчайдушним бажанням манни небесної…
Шкода стає всіх нас. Шкода тих бабусь та тіточок в громадському транспорті, які свято вірять: «Кінець! Він прийшов – в країні нічого не буде».
Шкода тих політиків та експертів місцевого штибу, котрі думають, що є гвинтиками в якомусь архірозумному механізмі, а насправді – є тільки продуктом переробки цього механізму.
Шкода навіть тих кандидатів (якщо такі були? Можна припустити – заради сміху), які мали впевненість, що зможуть щось змінити, сівши в головне крісло країни.
І, звісно ж, підкорюючись природному егоїзму, шкода себе. Бо ще зовсім недавно вірила: знайдеться хтось сильний і мудрий, хто змінить моє життя.
От тільки є один закон природи: ніхто нам нічого не винен. Ні сусід, ні керівник, ні держава. І якщо ти не належиш до числа тих, хто йменується «соціально незахищеним», рано чи пізно доведеться усвідомити: твоє життя і благополуччя – в твоїх руках.
І я відверто сміюся в очі тим, хто вважає, що з президентством Януковича на вулицях почнуться перестрілки з «калашів», а з президентством Тимошенко – почнеться рай і пенсії піднімуться більше, ніж на п’ять гривень.
Не буде ні того, ні іншого. Бо президенти є не більше, не менше, ніж гвинтиками великої всесвітньої системи, про закони якої нам з вами ніхто не розкаже. Так само, як і ніхто не піде проти тих законів.
І чиє обличчя буде представляти мою країну на міжнародних збориськах – то вже, як на мене, справа десята. Колись одна мудра людина наштовхнула на цікаві роздуми.
Чому навіть в глухому поліському селі кожен дідусь чітко без запинки знає біографії Президента, прем’єра, спікера?.. Знає, кого призначили міністром абсолютно даремно, а котрий із депутатів – чесний-порядний?..
А коли доходить діло до городу, то Україна, країна з надзвичайним аграрним потенціалом, показує статистику 150 центнерів картоплі з гектару. У той час як Бельгія чи Нідерланди вирощують до 700 центнерів з гектару. Що, скажете, Президент не навчив, як грядку обгортати?..
Та найбільш незрозуміло, чому політична активність українців різко обмежується всеукраїнським рівнем. Не Президент і не парламент вирішуватиме, яку дорогу вирівняти і який дах залатати.
Не вищі політичні уми тиснутимуть кнопку: дати вам ділянку чи ні, дозволити паркан збудувати чи він перечитиме красивому вигляду міста. Та опитування громадян свідчать, що лучани знають прізвища лише трьох-чотирьох депутатів міськради. А що вже говорити про їхню діяльність!..
І всі ці партійні списки на місцевих виборах є запорукою того, що наші місцеві політики ще не скоро стануть гвинтиками. Бо, на жаль, навіть на місцевих виборах люди вибиратимуть або ЇЇ, або ЙОГО. І аж ніяк не своїх земляків, політична приналежність котрих аж ніяк не є запорукою порядності та мудрості.
Не хочу бути судимою місцевими експертами, тому щиро зізнаюсь: все, що написала не претендує навіть зватись аналізом. То емоції. Може, не зовсім голі, і все ж…
Я хочу сказати одне: давайте будувати наше життя самі. А політичний інтерес починати з вивчення тих персоналій, які претендують тут, на місцях, допомагати нам у цьому будівництві.