З нагоди Міжнародного дня захисту дітей у Луцьку відбувалося чимало заходів: фестиваль для дітей з особливими потребами, ді-джей-парад, телерадіомарафон «Поспішаймо робити добро»!, акція НацАльянсу…Різні підходи до вирішення одного питання – дитячої долі.
 
І це – правильно, проте вражає інше: як важливі речі стають об’єктом не їх комплексного вирішення, а масових заходів і гучних закликів.
 
Мабуть, немає важливіших тем, якщо мова йде про дітей, але для мене існує…
 
Сирітство. Біологічне  і соціальне… Коли немає живих батьків і коли батьки – живі мерці. Останнє – найстрашніше. Коли деградують, вимирають села через алкоголізм, який почався ще з кров’ю матері, а згодом перейшов у дитячу пляшечку (аби спало й не плакало, не заважало). Коли дитина йде жебракувати, бо вдома нічого їсти, окрім стусанів. Коли в дитячому будинку на тебе дивляться і просяться круглі оченята, аж мороз по шкірі... На цьому фоні заклики до законодавчої заборони абортів і супутні їм театралізовані дійства виглядають щонайменше як PR.
 
Просто так, одним розчерком пера, зупинити цей процес неможливо, бо надто багато проблем виростає навколо. І насамперед – неконтрольований інформаційний простір: газети, телебачення, інтернет. Та чи могло бути інакше? В постоталітарній державі, для якої нарешті відкрилися двері у «буржуазний» світ, – ні. Десятками років велася пропаганда про приниження, експлуатацію і подібні речі, а виявляється – там не так страшно. Там – зовсім не страшно! Там – рай! Речей такого кольору і такого дизайну радянській людині і в страшному сні не могло наснитися. А преса? Та в ній можна прочитати все! А фільми?..
 
І почалось… Свобода, яка розумілася як вседозволеність. Демократія – як право кожного на реалізацію будь-яких бажань. «Я маю право!» Говорити, що хочу, робити, що хочу, демонструвати, що хочу… А першу роль у цьому відіграла інформаційна сфера, і насамперед – телебачення. Без усіляких «зазрєній совєсті», роздумів про «добре чи погано» наша телевізія спочатку почала демонструвати іноземну погань, а потім творити і свої «бестселери». Низькопробні мильні опери, де основна тема – хто, з ким і чому. І речі називаються своїми іменами. Якось розмовляла із сином на тему стосунків двох статей. А він мені: «Ну так, вони взагалі вважають, що всі мужики «казли»… Хто знає, звідки це? Правильно, з «Ранеток». Майже всі дівчата його віку захоплюються акторками цього серіалу, у щоденниках називають їх улюбленими… То яке покоління виростає? Яке ставлення до чоловіків формується у дівчат? Як вони сприйматимуть чоловіків, коли виростуть?
 
А до сексу? Це слово і різноманітні його форми звучать у кожному фільмі, у кожній документальній передачі, навіть у рекламах… Звучать цілодобово!!! Авжеж, нехай привчаються… «Что природно, то не безобразно»… А що природно? Говорити про інтимні речі на кожному кроці, як добрий день? Так нас вчить телебачення. І несформована психіка закарбує собі на майбутнє, що секс – то звичайна річ, як поснідати чи почистити зуби. Зрештою – фізіологічна потреба, яку потрібно задовольняти. Саме тому вже сьогодні в 13 про секс знають не з підручників, а з практичного досвіду. «Завдяки» іноземним фільмам закінчувати школу незайманими не тільки не престижно – це осудливо!
 
А на допомогу приходить ще й «соціальна» реклама, про яку дуже вдало написала Тамара Трофичук… «Ми за безпечний секс!» Їде маленька дитина в маршрутці і питає: «Мамо, а со таке секс!? Я там плоцитала!»
 
Невже про ЦЕ потрібно кругом кричати?! Та, власне, порушуються права: мої, як матері, і моєї дитини, якій я хочу розповідати про ЦЕ не так! І не тоді, коли якийсь дядько у Києві вирішив пустити це на екран! Як пояснити дитині, що цілуватися з усіма не можна, коли в телевізорі – інакше?
 
От і виходить, що одні дядьки творять фільми, інші їх транслюють, ще інші говорять про безпечний секс.
 
А на цьому фоні почали кричати про заборону абортів… Це ж благородно! В ім’я Господнє. Як колись у його ім’я спалювали єретиків і відьом. Давайте спалимо жінок, які зробили аборт! А я скажу інакше: «Нехай кине камінь той, хто не грішний»
 
Хто знаєте, як почувають себе ці жінки? Чому вони зробили цей крок? Чи можливо це забути?
 
Звичайно, когось штовхав страх осуду (це стосується саме підлітків), страх народити неповноцінну людину (мені відома не одна сім’я, де чоловік напивався і домагався свого), когось відчай не дати ради… І за цих жінок ніхто не має права вирішувати! НІХТО!
 
З усієї історії людства заборони ніколи ні до чого доброго не призвели. Але ми зобов’язані доносити інформацію, вчити дитину завжди і скрізь, у будь-якому віці: ставлення хлопчиків до дівчаток і навпаки, співчуття, поваги... І навряд чи тоді одні будуть «тьолками», а інші – «казлами». Навряд чи будемо читати відгуки на публікації в інтернеті, як ось цей: «Если «женщине» не хватает мозгов отрегулировать свою половую жизнь так, чтобы не залетать когда не надо, то как такой тупице можно доверить вопрос жизни или смерти ее ребенка? Это же не человек, а тупая скотина, которую берут за одно место и тащат на убой». Це ж хвора людина написала. І чому це жінка має регулювати своє статеве життя? А сексуальний партнер тут ні до чого? Може, то справа і величезна відповідальність обох? Чи з нього – як з гуся вода? Страшний чоловічий егоїзм! Агресивний, аж до маніакальності! А чому б і ні? Це ж вигідно: заборонити, осудити, показати жінці її місце, з якого вона не повинна висовуватись, і в якому вона повинна ублажати чоловіка, при цьому не користуючись контрацептивами, бо церква теж осуджує… Якби ще тільки церква була без гріха, але то інша тема. Не котрацептиви гріх, а безладне, легковажне життя.
 
   Та зрештою, що є більшим гріхом: ненародження чи народження – сироти при живих батьках, інваліда, жебрака?… Це дуже неоднозначне питання. По суті своїй – гріх і те, і інше, але в чистому вигляді речі не існують. Хіба від низької народжуваності вироджується нація? За даними начальника служби у справах дітей Волинської ОДА, 75% сиріт – соціальні сироти, які виростають з неблагополучних сімей і дитячої бездоглядності. Вдумаймося лише в цю цифру!
 
А діти у смітниках чи у водоймах? Хіба це питання абортативності? Ні, жінка народила. А далі що? Як можна знищити живу істоту, яку ти тримаєш на руках, яка дихає? Може, краще було б це зробити раніше? А ще краще – донести тій дитині не тільки до її вух, а до серця, що секс – це не просто тимчасове задоволення в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, це – вагітність. Вбити в голови оболтусам, для яких накращий тусняк – випивка і «дєвчьонкі», що вони відповідальні за наслідки! Може, краще, замість майданних піарів, домагатися врегулювання на законодавчому рівні інформаційної сфери? Може, краще достукуватися до кожної дитини (не гаслами! Аби потім говорити – «А ми за це боролись!»)? Давати їй інформацію, що стосунки двох – то таємниця двох. І що доторкнутися до цієї таємниці можна тільки через справжнє кохання, а не тусовки. І що ця таємниця – то велика відповідальність, бо Господом закладено проростати їй у новому житті.
 
Якщо покоління виростатимуть на подібних чеснотах, то чи стоятиме питання ненароджуваності, дітей у смітниках чи водоймах? Усе надто неоднозначно…