Переведіть мене через майдан,
Де всі святкують, б'ються і воюють,
Де часом і себе й мене не чують.
Переведіть мене через майдан.
…………………………………………
В. Коротич
«Переведіть мене через майдан»
(Остання пісня лірника)

Якщо мова про Театральну площу, де був прописаний революційний Майдан у Луцьку, то вона ніби й на місці. Хіба що разом з планетою кружляє в космічному просторі. Якщо ж про центр єднання, революційного прориву, морального очищення, то залишилася згадка, яка з кожним днем гасне й відходить у небуття. Повільно так, непомітно, але відходить. Якщо про стан душі, то в пусто′ти, які утворилися від революційних розчарувань (останні були зафіксовані в 2009 році), пробирається смуток, журба за загиблими й скаліченими, невпевненість у людських можливостях самоорганізуватися, сумніви в нашому майбутньому тощо.

Надто швидко ми стали забувати, як вирував Майдан, як нас він єднав, гуртував й гартував. Як підносив особисту значимість у власних очах, як утверджував людську гідність й упевненість в цивілізаційному виборі майбутнього. Ми самі тягнулися до нього, приходячи без запрошень, спілкувались мало не всю ніч, не дивлячись на негоду. ..

Солідарність зі столичним Майданом була небувало приголомшуюча…
Потім почало діяти віче, на якому активісти залучали громадян до активності у налагодженні власного життя. Затим були людні зборища напередодні виборів президента... Потім оголошувалися люстраційні наміри, запити до влади… Геть усі народні слуги з трибуни клялися у вірності ідеалам Майдану. Надія на кардинальні зміни не полишає й нині.

Та стало помітно, як градус революційної тяги до оновлення почав спадати. В столиці зникають атрибути революції. Безглуздя ситуації заключається в тому, що першими кинулися зачищати місця гарячих подій та витісняти людей з Майдану представники нової влади, яких саме революційний Майдан і виніс наверх. Вони дуже поспішали. Я б наголосив – підозріло поспішали. Чи то використовували відсутність основної кількості активістів, які першими кинулися боронити Батьківщину, обіцявши повернутися й доспілкуватися з владою? Чи демонстрували вишкіл прислуги?

Перші кроки пана В. Кличко та ще одного «активіста» М. Яреми в нервозній метушні були направлені на негайне звільнення центру міста і від барикад і від учасників. Ніяких компромісів – геть і крапка. Звучали погрози. Був навіть силовий вплив. Знову заявилися невідомо звідки добре відомі «тітушки». Дехто з інтелігенції, яка боронила залишки Майдану, учергове поталанило знову відчути себе ніби на барикадах взимку, отримавши пошкодження… Отакої! Чи то не забаганки нового очільника країни так заповзято кинулися виконувати нові челядники вже оновленої влади? Тоді де ж обіцяне осудження тих, хто нищив нашу молодь, калічив громадян? Якась дурня та й годі!

Було чому дивуватися, скажу я вам, шановні читачі. Адже так революційно дихала ця «партійна ср..нь» в унісон з усім Майданом. Зовсім недавно. Чи може робили вигляд, чекаючи на слушну нагоду рвонути на верхи державної влади? Та зрештою піна завжди залишається піною. Чи від революційних вирувань, чи від каналізаційних відходів. В людському середовищі підлота тим якраз й різниться від романтиків, правдолюбів, героїв, що першою безсоромно пробивається до владних крісел. Історія свідчить, що так було завше. Погано лиш одне, що вона нікого нічому сама по собі не здала навчити. Має бути бажання людей. Вірніше її кваліфікаційної більшості. Лише так, панове! Ні, ну а як іще?

Так ось, саме в цих діях автор убачив симптоми старої хвороби, яка й послужила каталізатором революційних подій. Стало зрозуміло (в крайньому випадку мені), що влада не наблизилася до рядових громадян. Якщо відверто, то вона й не збиралася це робити. Більше того, разом з останньою вивезеною шиною пропав страх влади перед громадою. Виникла думка - то може спорудити пам’ятник-нагадування у вигляді горілої шини? Ну щоб і димом потягувало й революційним ароматом несло…

Як неприємно мені про це писати, але все почало входити у звичну колію сірості, невизначеності, провінційної байдужості й бюрократичного свавілля. Щоб хоч якось нагадати людям про свою присутність, місцеві урядники на Волині кинулися проводити торговельні ярмарки в обласному центрі. Дикішого дисонансу в природі не віднайдеш. Місцеві активісти Самооборони, «Правого сектору», просто небайдужі громадяни проводжають бійців на реальну війну, відспівують загиблих, а тут, поряд, лунає весела музика, на Майдан міста стягуються торговельні точки, лотки….

Варто наголосити, що місцеві очільники дуже вже полюбляють гульбища. В особі молодого дарування вітчизняного менеджменту, а саме заступника голови міської Ради пана Яковлєва, вони вірно слугують місцевому розважальному бізнесу. Без тями лобіюють продаж алкоголю. До кожної кнайпи підхід суворо індивідуальний – приймається окреме рішення міськради. Ну влада ж народна, то навіщо людям заважати банячити. Особливо молоді. Може вони й ніколи більше не нап’ються.

Цікаво, що обмежень не існує: чи це день чи ніч, чи це робочі дні, чи святкові, чи жалобні. Вивісив держане знамено з чорною стрічкою – і розважайся собі на здоров’я. Коротше – «гуляй Вася!», «Ми обов’язково переможемо».

Та все ж, якщо вести мову про майдан як про наш історичний Майдан у нас, в Луцьку, то він спорожнів. Зникла наглядність біля сцени, забрали піаніно… Усе менше почало приходити людей на віче. Та й саме віче здулося. Народ не особливо й почав затримуватися біля стіни вшанування «Небесної Сотні». Холодом байдужості повіяло, панове. Ви не помітили? З середини кожного із нас. Ніхто реально нікого нікуди не кличе. Ніхто з народом діалогу не веде. Ніхто ні перед ким не звітує. Ніхто нікого не чує… Цю моторошну німоту порушують лиш проводи загиблих на сході… Правда продовжують свою вахту в палатках самооборонівці та «Правий сектор». Та помітно порідшало міщан і біля них. Що це, психологічна втома, моральна депресія чи визначений тренд донизу?!

Першими днями жовтня активізували свою присутність на площі партії та кандидати у депутати. Протягом року не було, а тут понеслась роздача різноманітної пропагандистської макулатури. Знову пусті обіцянки, знову голосні декларації… Як надокучило все це до огиди одноманітне пустодзвоння партій. Питається де новизна, де модерн, де дійсне свято народовладдя? Швидше за все в дорозі, на півшляху до наших мозків та сердець. Так і хочеться струсити з себе провінційний морок та рухнути вперед. Одночасно варто зрозуміти, що за нас для нас ніхто сторонній нічого робити не буде. Та й владу треба тормосити й оновлювати, оновлювати й тормосити. Це адміністративне й політичне болото засмоктує. Так що громадо, частіше нагадуймо їм про наш Майдан…

Ви нагадайте їм про наш Майдан.
Де в хмари загорнуться душi рванi,
Лише у снi спiваєм на Майданi.
Ви нагадайте їм пр наш Майдан!

З глибокою повагою до всіх Героїв Майдану. Ваш і таким допоки залишаюся, Терпкий Тарас.

Слава Україні!
05.10.2014.