Забрати контроль над Кабміном і при цьому не допустити перевиборів парламенту - це програма-максимум для президента. І, можливо, у нього вийде її реалізувати. До яких наслідків це може призвести?

Поки є тільки два варіанти заміни Арсенія Яценюка на посаді прем'єра. Варіант з Наталією Яресько - респектабельний. Мовляв, пристойний фінансист, у неї є досвід спілкування із західними політиками і кредиторами, у неї немає прямої залежності від будь-якої політичної сили і вона не помічена в дружбі з олігархами. Ось тільки зібрати під неї голоси - проблема. Варіант з Володимиром Гройсманом - реалістичніший. Все-таки у нього є досвід спілкування з усіма політиками в нинішній Верховній Раді, є підтримка президента і найбільшої фракції. Зібрати під нього голоси - можливо.

Чи є третій варіант? Наприклад, пропозиція Андрія Садового очолити Кабмін - це, швидше, спроба погасити можливого конкурента на президентських виборах (так, про них вже теж думають!) І позбавити «Самопоміч» зручної риторики в дискусіях навколо перезавантаження уряду. Тепер, коли Садовий відмовився, «Самопоміч» буде тільки виправдовуватися, а інші політики - по ній топтатися. Мовляв, не взяли і не зробили. Хоча що можна зробити, коли у тебе голосів в парламенті 26, а у опонентів - більшість?

Яресько

У чинного міністра фінансів є одна перевага й один недолік, а саме: її називають технократкою.

Так, це одночасно і добре і погано для неї. Добре - тому що «технократа» можна запропонувати суспільству, яке розчарувалося в політиках як таких. Погано - тому що прем'єра затверджують все-таки політики, а вони поки не помічені в прийнятті рішень на основі якоїсь абстрактної справедливості і правильності. Зібрати голоси за Яресько - все одно означає віддати щось в обмін на ці голоси. І, до речі, лідер депутатської групи «Відродження» (а у них 23 голоси, тобто аж на п'ять більше, ніж у «Батьківщини», і всього на три менше, ніж у «Самопомочі») вже в перший день роботи парламенту після тритижневої

перерви натякнув на те, що непогано було б переділити парламентські комітети. Мовляв, стара коаліція забрала собі всі комітети ... Підтекст: ось чим, наприклад, з ними доведеться ділитися заради голосів. А що захочуть інші?

І затвердити прем'єра - це тільки частина справи. Припустимо, за Яресько знайдеться 226 голосів. А як шукати голоси під тих, кого вона захоче бачити міністрами в своєму Кабміні? Як шукати голоси під рішення, які виявлять бажання провести цих людей через парламент? Це може закінчитися ще більш проблемними торгами, ніж було в попередні два роки. Яценюк хоча б міг розраховувати на підтримку своєї фракції - це ВІДРАЗУ 81 голос. А у Яресько та її міністрів взагалі не буде ніякого запасу голосів. Так що можливий «технократичний уряд» ще легше зробити недієздатним, ніж уряд Яценюка, яикй і прибрати щось вирішили нібито через недієздатність.

Гройсман

Ще одна проблема з Яресько полягає в тому, що в разі вибору саме її кандидатури як робочий варіант заміни Яценюка, не може бути ніяких 100%-них гарантій позитивного голосування - навіть якщо «Блок Петра Порошенка» з «Народним фронтом» щось і пообіцяють. Що якщо в розрахунку під Яресько позбавлять прем'єрства Яценюка, а в підсумку виявиться, що на парламентському табло у вирішальний момент буде 194 «за» 226 замість? Ну, згадайте, як це було, коли депутати не змогли відправити у відставку Яценюка в лютому цього року. Таким чином, все-таки є сенс в заявах «Народного фронту» - мовляв, ви покажіть 226 голосів за можливу альтернативу Яценюку, а потім розраховуйте на його відставку. Той випадок, коли, проваливши Яресько, можна буде розвести руками і сказати: «Ну, крім Гройсмана, тепер не залишилося варіантів», - і доведеться з цим погодитися, щоб у країни був хоч якийсь працюючий уряд.

Ну а можливо уряд Гройсмана - це, по суті, уряд з Петра Порошенка. Навіть якщо зрівноважити такого прем'єра віце-прем'єрами від інших політсил, навіть якщо додати нових міністрів, навіть якщо пообіцяти поступки всім фракціям парламенту і навіть якщо видати суспільству якусь нову коаліційну угоду. З одного боку, «президентський уряд» може значно спростити прийняття рішень - які проблеми, коли рішення приймаються в одному кабінеті? Та й вже не вийде перекидати відповідальність за провали на поганий уряд або шкідливих депутатів, коли всі нитки управління будуть йти до однієї людини - до президента. Доля реформ стане на 100% тотожною його політичній долі. Але з іншого боку - а як президент при цьому буде вести діалог з парламентом? І чи буде це діалог?

Цілком може статися так, що президент почне користуватися в основному силовиками і контролем над медіа та ресурсами, щоб домагатися підтримки своїх рішень в парламенті, - аж надто різноспрямовані інтереси депутатів йому доведеться підпорядковувати своєму інтересу.

В результаті, одні голосуватимуть за урядові

пропозиції або пригальмовувати критику під загрозою кримінальних справ. Інші будуть підтримувати те, що захоче президент, тому що отримають медійну підтримку. Третім дістанеться смачна посада або рясний фінансовий потік. Головне при цьому - президент буде змушений якомога довше зберігати контроль над судовою системою, максимально слухняну прокуратуру і якийсь прийнятний для ручного управління країною рівень тіньових відносин в політиці. І вже одне це не поєднується з ідеєю рефо

Напевно вже ніхто не пояснить, як і чому дискусія про альтернативи Яценюку звелася до цих двох фігур - Яресько та Гройсмана. Але якщо подумати про такий вибір - то стане ясно, що сенсу в ньому мало. Ще раз: будь-якому «технократу» доведеться користуватися темною стороною української політики, щоб проводити свої ініціативи через парламент. А компромісною політичною фігурою може стати тільки людина, підконтрольна президенту, і це змусить всіх інших суб'єктів політики аж надто часто потім йти на компроміси з президентом.