Найбільш сканадальний політик Волині Ігор Гузь знову пробує прорватись до Верховної Ради. І штурмує він владний Олімп в тій частині області, де про його крутійство ще мало хто знає – на 19 виборчому окрузі. Головний борець з «олігархами» пробує відібрати депутатську «корочку» в єдиного опозиційного політика, який 2 роки тому виграв вибори на місцевій мажоритарці – у Євгена Мельника.

Хочу застерегти виборців, що у цього політика «зрада» з політичного кредо перетворилася у другу натуру. Сподіваюся, бужани дадуть цьому парашутистові гарного козацького відкоша та відправлять на політичний смітник.

Перші непевні кроки

Мешканцям Володимирського округу невідомо, що життєва та політична біографія молодого політика повна таких протиріч, що вистачило б на пристойний пригодницький роман.

Народився наш герой у 1982 році, і дуже вдало. Радянщина ще міцна, і ніщо не віщувало розпаду тоталітарної системи. Маленький Ігорко Гузь побачив світ у родині комсомольських функціонерів, що дозволило йому мати непоганий життєвий рівень та в часи дефіциту отримувати продукти з спецрозподільника. Майбутнє маленького «комсюка» виглядало безхмарним, діти партгосп-еліти завжди були «золотою молоддю» навіть в державі робітників та селян. Але перебудова та розпад тоталітарної системи поставили крапку на партійній кар’єрі родини Гузів.

Ігоркові довелося шукати свій шлях поза «керуючою та направляючою». Оскільки на Волині комуністичні ідеї не дуже добре капіталізувати, Ігор Гузь вирішив стати націоналістом. Саме з таких міркувань в кінці 90-их років наш герой вступає до лав ВО «Тризуб».

Нащадок номенклатурників з щирим комсомольським запалом став боротися за Україну, так само як давніше волинські комсомольці у тому ж віці закривали церкви та боролися з релігійним дурманом.

Партійна карусель

Ігор, не довго затримуючись у «Тризубі», який, як «організація орденського типу», тоді виглядав не дуже привабливо з електоральних перспектив, поспішив у іншу організацію.

2001 року очолив «Молодіжний Націоналістичний Конгрес» та того ж року став до лав «Нашої України». Мабуть, сааме тоді молодий політик вперше спробував гіркий присмак вдалої зради. Гузь швидко розвалив осередок «МНК», а на його основі створив кишенькову організацію «Національний Альянс», яка надалі існуватиме виключно для обслуговування політичних амбіцій політика.

У 2002 році, збудувавши власноруч декілька лавочок на подвір’ях багатоквартирних будинків, Ігор Гузь стає депутатом Луцької міської ради.

У 2006-му Ігор зраджує Євгена Мельника, у якого він мав бути головою виборчого штабу на виборах Луцького міського голови. Вчасна втеча Гузя з печатками та документами Мельника до штабу конкурента Богдана Шиби забезпечили останньому впевнену перемогу на мерських виборах. Саме завдячуючи цій зраді молодий політик отримує посаду начальника відділу у справах сім’ї та молоді та доступ до фінансових ресурсів обласного центру. За кошти міського бюджету починають проводити фестиваль «Бандерштат», найбільший піар-проект молодого політика. Також тоді кишеньковий «націоналістичний комсомол», тобто «Національний Альянс», отримує у безоплатну оренду комунальне приміщення в центрі Луцька.

Того ж 2006 року Ігор Гузь стає депутатом Волинської облради, вигравши вибори на мажоритарному окрузі у Старовижівському районі. На руку політику зіграло те, що народився він в одному з найбільших сіл округу – Смідині, де більшість селян і голосували за земляка.

Вперше в провладну політичну силу Гузь пішов у 2008 році. Це була партія Віктора Балоги «Єдиний Центр», в яку юного кар’єриста та популіста привело бажання бути ближчим до головного «центровика» і по сумісництву голови Волинської ОДА Володимира Бондаря. Тоді ця вже невідома політична сила переживала пік своєї могутності. Але згодом, коли Гузь опиниться в лавах «Батьківщини», він буде приховувати цей факт: в жодній офіційній біографії нашого героя ви не знайдете згадки про членство в «ЄЦ».

У 2010 році Ігор затесався у члени партії В'ячеслава Кириленка «За Україну», а вже наступного, 2011 року Гузь змінює своє партійне обличчя і стає «фронтовиком» у партії Арсенія Яценюка «Фронт Змін».

На парламентських виборах 2012 року за квотою «яценюківців» Ігор Гузь спробував стати депутатом по 21 окрузі з центром у Ковелі. В цьому висуванні була певна логіка, адже до цього округу належить і територія, яку Гузь представляє у Волиньраді. Та попри немалі кошти, витрачені на вибори, та зусилля ВІП-агітаторів Лесі Оробець та Андрія Парубія наш герой програв перегони Степану Івахіву. Навіть мешканці рідної Старовижівщини та земляки зі Смідина не підтримали Ігоря Гузя, очевидно знаючи ціну обіцянкам цього політика.

З 2013 року Ігор став партійцем ВО «Батьківщина», що не дуже гармоніює з його попередньою участю в проекті Балоги.

І от нарешті 2014 рік, і Гузь іде на вибори по мажоритарному 19 окрузі від «Народного Фронту».

«Зрада» як рефлекс

З 21-им виборчим округом Ігорю Гузеві сильно не пощастило. Кандидат довго і голосно переконував поліщуків: «Олігарх Івахів подарує відро і зникне після виборів у столиці». Але робота штабу мільйонера не лишила шансів Гузеві, який між виборами з’являвся на окрузі хіба переплисти якесь чергове озеро. Хоча зараз, за інформацією ЗМІ, Гузь пафосно заявляє мешканцям 19 округу, що не забуде про них.

Спроба повторної агітації на 21 окрузі у властивому Гузеві агресивно-верескливому стилі могла закінчитися для політика дуже сумно. То ж «головний волинський борець з олігархами» вирішив цього разу не змагатися на перегонах з заможними кандидатами, які можуть провести коштовну виборчу кампанію, а пробує «замочити» на 19 окрузі Євгена Мельника. Це рішення викликало чималий подив у волинському політикумі. Дехто припускає, що Ігор Гузь отримав відступні від Степана Івахіва за здачу «свого» округа.

Хтось каже, що насправді Гузь вважає Мельника легкою здобиччю і намагається його перемогти з суто депутатських амбіцій. Для виправдання свого висування по 19 окрузі Ігор Гузь намагається запустити цікаву легенду про власні хрестини. Мовляв, батьки охрестили маленького Ігорка в православній церкві села Зачернеччя Любомльського району. Правда, при цьому Гузь забуває додати, що він з того часу встиг змінити віру і стати греко-католиком (за часів членства у «Тризубі»).

Також вінчався Гузь не в православній церкві, а в автокефальній, що знаходиться у Львові, звідки походить його дружина. Релігійна нерозбірливість Гузя та його намагання використати віру у власний політичній кар’єрі вже давно не дивують волинських журналістів. Продовжуючи тему зради. Окрім віри, партії та виборців Ігор Гузь також зрадив і власну дружину, Оксану Гузь (Зварич).

Попри всі благосні сімейні фото, які Ігор Гузь друкує у виборчих «бойових листках», він вже близько місяця знаходиться в процесі розлучення з дружиною, про що вона сама повідомила у соцмережах ще до виборів. Причина банальна – активістка «Національного Альянсу», яка на 10 років молодша за Оксану Гузь. На сьогодні Ігореві вдалося вмовити дружину не фіксувати поки що факт розлучення в РАЦСі, поки не відбудуться вибори, аби мати красиву анкету. Але, як повідомляє близьке оточення голосистого політика, 1 листопада подружжя Гузів припинить своє існування.