За останні два роки потреба України в якісних протезах кінцівок кратно зросла. За різними оцінками, їх потребують від 20 до 50 тис українців. Враховуючи, що часто йдеться про ампутацію не однієї кінцівки, а кількох, безпосередньо самих протезів потрібно суттєво більше.

Проблема в тому, що протез – це не монолітна універсальна річ, а виріб, що складається з різних компонентів, підібраних відповідно до фізіологічних особливостей та потреб кожної людини. Самостійно забезпечити потребу таких масштабів Україна не здатна.

Налагоджувати виробництво «з нуля» не лише дорого, а й довго, а іноземні компанії не поспішають заходити на український ринок. Вони не бажають ані створювати спільні підприємства, ані будувати власні заводи.

Тож протези в Україні здебільшого збирають з імпортних компонентів, особливо, коли йдеться про технологічні моделі, а також виробляють гільзу, яка надягається на частину ампутованої кінцівки.

Як створюють протези? Скільки це коштує? Де беруть компоненти і чи можна їх виробляти в Україні? Аби відповісти на ці запитання, ЕП відвідала львівський Центр протезування та ортезування «Незламні» (Unbroken).

Як отримати протез

Держава гарантує забезпечення протезом людей з ампутаціями. При цьому для військових, які отримали поранення в ході боїв, сума компенсації втричі більша, ніж для цивільних: до 2 млн грн на одну кінцівку. У разі ампутації кількох кінцівок з бюджету можна отримати таку ж суму на встановлення кожного протеза.
Цих коштів достатньо для виготовлення якісного функціонального протеза. Однак залежно від принципу дії, кінцівки та висоти ампутації ціни на них можуть варіюватися і сягати мільйонів гривень. Найдорожчими вважаються біонічні протези кисті, адже вони, на відміну від механічних, дозволяють забезпечити дрібну моторику рук, пояснює протезист центру «Незламні» Владислав Сіховський, в.о. керівника Центру протезування та ортопедії.

Щоправда, біонічні моделі потрібні не всім. Якщо людина хоче повернутися на фронт, то потреба заряджати такий протез від розетки і складність в обслуговуванні може нівелювати його переваги над механічним.

Визначає, який протез найбільше підійде тій чи іншій людині, мультидисциплінарна команда, яка складається з фахівців різних напрямів: лікарів-реабілітологів, протезистів, фізичних терапевтів. Лише з її висновком протезисти можуть почати процес виготовлення протеза.

Отримати дорогі біонічні протези вартістю 2 млн грн військові з ампутаціями можуть після року користування дешевшими та простішими первинними протезами. Первинне протезування починається після лікування та реабілітації пораненого і коли кукса, тобто частина кінцівки, до якої буде приєднуватися протез, загоїться.

Процес створення протеза

Протез складається з кількох частин, передусім – куксоприймача (сокета), який одягається на куксу. Він виготовляється індивідуально і може перероблятися в процесі використання. За словами Владислава, у перший рік після ампутації кукса змінює свої форму та об’єм, адже частина м’язів втрачає тонус.

Саме тому перші кроки на протезі людина робить на тренувальному сокеті. У «Незламних» його виготовляють з пластику, який легко припасувати до пацієнта. Після завершення формування кукси людина може отримати постійний куксоприймач з карбону.

Процес створення сокета складається з кількох етапів. Спершу протезисти знімають гіпсовий зліпок з кукси. Далі зліпок заливають гіпсом, аби отримати «гіпсовий позитив». Його обробляють та надають потрібної форми.

Після цього «позитив» фіксується і на нього натягують розігрітий пластиковий лист, який також потрібно обробити: вирізати необхідні частини та відшліфувати.


У центрі Unbroken є 3D-принтер, який друкує тренувальні сокети і таким чином заміняє етап із зняттям зліпків простим скануванням кукси пацієнта за допомогою планшета. Це не лише спрощує та пришвидшує процес виготовлення, а й робить його в кілька разів дешевшим. Друкується такий сокет близько 12 год.

Коли кукса пацієнта сформувалася, тренувальний сокет можуть замінити на постійний. За словами Остапа Поповича, протезиста центру, виготовлення сокета виглядає так. Гіпсовий «позитив» фіксують для процесу ламінації, далі на нього нашаровуються фолія (пластикова плівка), кілька шарів капрону, карбонове волокно і знову фолія. На завершальному етапі між шарами заливається смола.

Після застигання протезисти «вибивають» гіпс, що залишився всередині майже готового сокета.


Недавно центр придбав робота Ortis виробництва італійської компанії Roboticom вартістю близько 300 тис дол, який спростить цей процес. Він вирізатиме позитив для створення куксоприймача із спеціального спіненого матеріалу. Його вже випробовують і невдовзі він допоможе пацієнтам швидше отримувати протези.


Коли куксоприймач (тренувальний або постійний) готовий, його відкалібровують разом з іншими складовими протеза. Наприклад, у разі ампутації ноги вище коліна людині потрібні куксоприймач, опорний елемент (титанові труби), колінний суглоб та стопа.

Різні компоненти для протезів в Unbroken замовляють партіями наперед. «Це як мати на складі взуття різного розміру», – каже Владислав. Завдяки цьому можна скоротити час очікування для пацієнтів.

Розкрадання, «мертві душі» і компанії-прокладки. Як працює темна частина ринку протезування?

Компоненти, які використовують в Unbroken, возять з різних країн. Найпопулярнішими виробниками є німецька Ottobock, ісландська Ossur і турецька Ortotek.

У перші півтора-два роки великої війни траплялися випадки, коли їх заводи не справлялися з обсягом замовлень з України, через що виникали затримки. Зараз виробництво адаптувалося. Деякі компанії, наприклад, Ottobock, продовжують працювати з російським ринком.

Як пояснює керівниця компанії «Протез хаб» Антоніна Кумка, в Україні є лише два виробники компонентів для протезів: Esper Bionics, який виготовляє біонічні руки, та Parashar Industries (власник мережі протезних підприємств «Без обмежень»), що спеціалізується на виробах для ніг.

Руки від Esper Bionics використовує і Unbroken. Вони в кілька разів дешевші за імпортні (11 тис дол проти 32-33 тис дол) і мають перевагу в обслуговуванні. У разі поломки протез слід відправляти до виробника і чекати, поки його полагодять. З іноземним виробом цей процес триватиме кілька тижнів, з українським – до тижня.

Понад 20 тисяч українців потребують протезів. Скільки вони коштують та де їх брати?

Більше вітчизняних компонентів у центрі немає. Навіть титанові труби, які можна робити в Україні, імпортуються. «До нас приходили люди, пропонували виробляти труби, але потім зникли. Тож зараз ми в процесі налагодження виготовлення таких труб тут у нас, у Центрі», – каже Владислав. Кумка пояснює, що в Україні деякі матеріали на кшталт пластику виготовляють, але їх дешевше імпортувати.

Чи можна виробляти протези в Україні

Виробництво засобів протезування специфічне та нішеве в усьому світі. Компаній, які серійно виробляють компоненти, небагато і зазвичай вони спеціалізуються на виготовлені лише певних складових. Таке виробництво вимагає суттєвих інвестицій та людського капіталу. Подолати поріг входу на ринок складно. Хоча в Україні з’являлися стартапи в цій сфері, жоден з них не доріс до повноцінного виробництва.

Аби центри протезування були готові купувати вітчизняні протези, а люди з ампутаціями хотіли ними користуватися, потрібно напрацьовувати довіру до продукту і поступово налагоджувати серійне виробництво. Навіть згаданий Esper Bionics наразі не є серійним виробником, хоча і залучає інвестиції в розвиток.

Повернути людям рух. Як у Києві збирають крісла з електроприводом

«Колись спілкувалися з іноземними виробниками щодо того, чи збираються вони відкривати виробничі філії в Україні. Вони відповіли, що не готові через військові ризики. Також вони не впевнені, що це буде економічно вигідно. Запустити таке виробництво недешево, а чи буде потреба в такому обсязі протезування? Якщо закінчується війна, то потреба знижується. Неможливо спланувати, що буде через рік», – розповідає Кумка.

Вона додає, що для країн відсутність власного виробництва компонентів для протезів – звична річ, адже таке виробництво вкрай вузькоспеціалізоване. Утім, наявність виробників протезів або принаймні їхніх філій у країні могла б значно спростити та здешевити закупівлю, транспортування та обслуговування цих виробів.

Ба більше, протези необхідно змінювати раз на три роки, а в деяких випадках – частіше, тож у найближчі роки потреба в Україні залишиться значною. Суттєвими будуть і витрати на їх закупівлю.


Бракує на українському ринку і фахівців. Як пояснює Кумка, їх є два типи: протезисти з клінічним досвідом, які розробляють реабілітаційні плани разом з фізіотерапевтами, і техніки, які працюють під наглядом протезистів.

За оцінкою «Протез хабу», в Україні є близько 40 протезистів, а до 2028 року потреба сягатиме 300. За встановлення біонічних кистей наразі можуть братися лише кілька протезистів, додають в Unbroken. Потреба в техніках за три роки сягне 700, а зараз працюють 300. Лише недавно Міністерство охорони здоров’я оновило національні стандарти для надання послуг протезування та ортезування.

Бізнес переймає функції держави. Як компанії готуються боротись за мільйон ветеранів?

Крістіан Шлірф, керівний директор організації Human Study, яка навчає фахівців з протезування, зазначає, що наразі є багато співробітників сфери, які не мають комплексної професійної кваліфікації, що негативно впливає на пацієнтів.

Багато організацій, які проводять навчання в Україні, не враховують вимог національних стандартів, зазначає Кумка. «Вони мають свою програму, яку реалізовували в країнах третього світу. Вони приходять з нею в Україну і починають реалізовувати. Однак таке навчання передусім має визнаватися в країні, де воно реалізується. Для клінічних фахівців єдиним способом є здобуття освіти», – каже вона.

Керівниця «Протез хабу» додає, що наразі в трьох-чотирьох українських університетах запроваджуються відповідні магістерські програми.

Текст та фото Дани Гордійчук спеціально для ЕП.