Під час аномальної липневої спеки складно серйозно думати про загрозу зими без світла й опалення. Проте ситуація з енергетикою в країні відчутно тяжка вже зараз.

Соцмережами ширяться поради виймати зарядні пристрої з розеток і не вмикати електрочайники в години пікових навантажень. Та проблема потребує більш системних рішень і планування – і потребує вже зараз.

Годі сподіватися, що це вирішиться саме, без усвідомлення реальної загрози, уваги громадськості до дій влади й особистої відповідальності за власне життя.

Масовані обстріли: 2022 vs 2024

Плани Кремля еволюціонують і змінюються. У лютому та березні 2022 року росіяни намагались знищити наші нафтобази та нафтопереробні заводи. Розрахунок був на те, що, залишившись без пального, Україна капітулює.

Це був початок послаблення української економіки, щоб змусити нас піти на вимоги Росії, зокрема на відмову від територій та від курсу в НАТО. Вони хотіли завдати нам болю, але ще розраховували, що ми знову станемо їхніми «братами», повернемося в лоно Росії. Тому остаточно знищити нас мети не було.

Восени 2022 року, після декількох успішних контрнаступальних операцій на Півдні та Сході країни, почалися масовані обстріли, націлені в основному на те, щоби вивести з ладу підстанції – обладнання, яке доставляє електричну енергію мережею споживачам.

Про ту зиму казали, що вона буде найскладнішою, та ми її пережили – завдяки декільком речам.

По-перше, ми мали запаси старого обладнання. Україна понад 10 років модернізувала свою енергосистему в рамках підготовки до синхронізації з європейською.

Ми замінили старе обладнання на сучасне на більшості підстанцій. Та старе обладнання залишалося на складах, і восени 2022 ми могли швидко замінювати те, що нищили росіяни.

Друге, що допомогло, – це робота з міжнародними партнерами: організації на кшталт ICUV шукали по світу енергетичне обладнання, в тому числі й трансформатори. Наші партнери швидко доставляли його в Україну, і навесні 2023 року ситуація більш-менш стабілізувалася. У результаті, суспільство та влада розслабилися, думаючи, що найгірше позаду.

Та росіяни вже продумували наступний крок.

Взимку 2023-2024 років таких масштабних обстрілів енергетики не було, але не тому, що Росія відмовилася від своїх планів. На той час Конгрес США мав прийняти важливий пакет підтримки України – активні обстріли посилили би підтримку за кордоном і прискорили це рішення.

Навесні 2024 року Росія зрозуміла, що на полі бою війну не виграти, і на поступки ми не підемо. Тому тепер вони обстрілюють нас, караючи за цю позицію: прицільно бʼють по енергогенерувальних об’єктах – теплоелектростанціях, гідроелектростанціях й теплоелектроцентралях, газосховищах, нафтобазах та знову, як у 2022 році, по підстанціях.

Тобто ворог намагається знищити ключові вузли ланцюга енергетичної системи – від зберігання енергоресурсів (газосховища та нафтобази) до генерації (ТЕС, ТЕЦ, ГЕС) і передачі електроенергії споживачам (підстанції).

Ця стратегія не є винаходом росіян: вони намагаються повторити сценарій Іракської війни, коли протягом місяця було знищено 96% всіх енергогенерувальних потужностей. Саме завдяки масованому ураженню енергосистеми війну виграли дуже швидко.

Яка ситуація станом на зараз і чим це загрожує

До повномасштабного вторгнення потужності генерації електроенергії в Україні були на рівні 36 ГВт. Навесні 2023 року через масовані ракетні атаки на енергетичну інфраструктуру та окупацію ЗАЕС наші потужності зменшились до 18,1 ГВт.

А вже навесні 2024 року подальші комбіновані атаки дронів і високоточних ракет на електростанції, включаючи ТЕС, ГЕС та ТЕЦ, призвели до втрати додаткових 9 ГВт.

Зараз, коли ми намагаємося ремонтувати пошкоджені станції, росіяни прицільно обстрілюють їх знову і знову (Бурштинську ТЕС обстрілювали 12 разів).

Наступної зими нам бракуватиме щонайменше 5-6 ГВт – і це не для комфортного рівня життя, а для того, щоб вижити з мінімальними втратами.

Складніше за все буде людям, які живуть у великих містах у сучасних багатоквартирних будинках, де подача води та забезпечення тепла залежать від безперебійної роботи двигунів в підʼїздах.

Щоб ці будівлі мали опалення, недостатньо заживити котельні генераторами.

У деяких таких багатоповерхівках на один під’їзд стоїть навіть декілька двигунів: до прикладу, один качає воду до 10-го поверху, другий – з 10-го до 25-го. І вже зараз є будинки, де вода не підіймається вище десятого поверху.

А взимку без електроенергії та обладнання, яке працює, неможливо буде забезпечити стале постачання гарячої води у батареях. За відсутності тепла у квартирах будинки стануть непридатними для життя.

І таких будинків та підʼїздів – сотні тисяч по всій Україні.

Ворог також намагається знищити інфраструктуру, для закачування та викачування газу з наших газосховищ, в тому числі й на Заході країни.

Удари по нафтобазах, хоча і влучні, не створюють загроз для ринку пального. Гравці, які в основному представлені приватними компаніями, навчились працювати «з коліс» та забезпечувати споживачів необхідним пальним.

Підсумовуючи: ситуація вже критична, і буде тільки погіршуватися: навіть без нових обстрілів та пошкоджень взимку буде дуже складно. Та це не тупик: є конкретні речі, які можна зробити вже зараз.

Що має зробити влада для вирішення ситуації

Чітка та відверта комунікація

Перше, що потрібно від влади, – це чесна пряма комунікація, якої зараз немає. Українці – дорослі люди, готові витримувати серйозні випробування, коли ми розуміємо, що відбувається і що з цим робити.

Зараз ми живемо в інформаційному вакуумі, і це парадоксально: росіяни мають GPS-координати підстанцій та ключових елементів ТЕС, тому б’ють по них дуже влучно.

Це підтверджують вкрай успішні атаки ворога навесні та початку літа 2024. Та наша влада не говорить прямо про те, які об’єкти були уражені, тож про це шепочуться експерти, а серед пересічних громадян наростає напруга і недовіра.

Приклад: Міністерство енергетики України в новині про ситуацію за 16 липня пише:

«Через вихід з ладу обладнання на одному з енергооб’єктів сьогодні передбачено обмеження електропостачання – діють 4 черги протягом усієї доби».

«Вихід обладнання з ладу» – це насправді про блок атомної станції. Експертам не складно зрозуміти, що на Півдні України вона всього одна, та порівняти факти про обстріли. Проте влада мовчить, нібито заради безпеки.

А росіяни використовують відсутність прямої комунікації про це для того, щоб атакувати суспільство своїми ІПсО: мовляв, відключення відбуваються тому, що влада продає «електрохарчування» за кордон. Хоча з початку масованих обстрілів навесні 2024 жоден кіловат електроенергії не був проданий в Європу.

Чесна, жива й регулярна комунікація від Президента, як на початку повномасштабного вторгнення, знизить суспільну напругу та вплив ІПсО на суспільство. Та за її відсутності – протести «проти відключення електроенергії» на кшталт таких, як перекриття доріг в Одесі 15 липня, будуть лише початком.

І метою цієї публікації є привернення уваги до питання нашого виживання, в тому числі й наступної зими. Ми маємо право вимагати відповідей і відповідальності.

Координація

Розв’язання проблеми на державному рівні потребує комплексного стратегічного підходу, визначених пріоритетів, плану дій та співкоординації на декількох рівнях.

Потрібний штаб, який би координував роботу представників центральної, місцевої влади, та міжнародних партнерів. В Україні на папері існує Антикризовий енергетичний штаб, проте немає відповідальної особи та сформованого чіткого плану дій.

Можна було б зробити припущення, що стратегія існує, і вона засекречена. Проте міжнародні партнери кажуть нашим командам адвокації, що готові надавати експертів, кошти, обладнання, але не можуть добитися від нашої влади чіткого плану підготовки до зими, де було б зазначено пріоритети та строки встановлення необхідного обладнання, а також потреби в захисті об’єктів.

Через відсутність централізованої роботи й комунікації щодо проблеми наростає конфлікт між центральною і місцевою владою.

Деякі мери шукають рішення самостійно, і їхні міста будуть підготовлені до зими краще за інші: це Хмельницький, Житомир, Тернопіль, Харків. Багато хто з донорів зрозумів, що ефективніше працювати з місцевою владою напряму. Але коли зима настане, ці міста не зможуть прийняти стільки людей, скільки опиняться в скруті.

Задача штабу – зібрати всі потреби, скласти перелік, виставити пріоритети та координувати роботу як всередині країни, так і з міжнародними партнерами. І думати потрібно не лише про підготовку до цієї зими, але й до наступної.

Відновлення та захист

Звісно, необхідно ремонтувати пошкоджені об’єкти: замовляти у партнерів обладнання, домовлятися, щоби нам постачали його в першу чергу, адже, наприклад, на деякі трансформатори доводиться чекати роками.

Проте, якщо наші об’єкти будуть так само вразливі до обстрілів, росіяни можуть зруйнувати їх наступного ж дня після відновлення. Тому потрібно захистити газосховища, ТЕС, ТЕЦ, ГЕС – ті, що досі цілі, й ті, що ми намагаємося відремонтувати.

Україні зараз підконтрольні три АЕС: Рівненська, Хмельницька, Південноукраїнська. Самі станції захищати не потрібно, бо по них немає сенсу бити – ракетами їх не пошкодити. Та підстанції, які передають потужності в мережу, залишаються вразливими. Щоб не допустити катастрофи на атомних станціях через надлишок енергії, підстанції також потрібно захистити.

Як можна захистити ці об’єкти? Над ТЕС, ТЕЦ, ГЕС неможливо побудувати саркофаги, тож для їхнього захисту потрібні засоби ППО, ПРО і РЕБ.

У той самий час для підстанцій, які забезпечують роботу АЕС, можна побудувати елементи фізичного захисту, які суттєво зменшать наслідки обстрілів.

Забезпечення на місцевому рівні

Багатоквартирні будинки потрібно забезпечувати генераторами, щоби в людей взимку було опалення, вода, світло й робоча каналізація.

Не всі громадяни зможуть самостійно купити генератори та пальне, ще й організувати належне обслуговування і заправку.

Тож робоча група має зібрати перелік вулиць і будинків, передати його донорам і координувати постачання й встановлення відповідного обладнання.

Збирати списки людей у складних життєвих обставинах, які потребуватимуть допомоги, і планувати роботу центрів допомоги, де буде доступ до світла й тепла, їжі, де будуть створені можливості переночувати.

Не можна покинути людей на самоті помирати у своїх холодних будинках. І щоб цього уникнути, потрібно починати роботу вже зараз.

Що потрібно робити кожному та кожній з нас

Перш за все, ми можемо оцінити власну ситуацію. Чи можу я об’єднатися із сусідами з під’їзду, звернутися до ОСББ або керівної компанії, щоби купити або знайти потрібний генератор? Чи є у моєму місті програми підтримки, до яких можна долучитися? Якщо ні – як тиснути на місцеву владу, щоб вони з’явилися?

Чи живуть поруч зі мною люди з інвалідністю, літні люди, родини з малими дітьми, за якими варто приглянути під час тривалої відсутності світла?

Чи маю я безпечне місце для того, щоб перезимувати: наприклад, хату в селі, в якій є грубка і дрова? Чи маю я кошти на оренду або близьких, що дадуть мені прихисток? Чи потрібно буде виїхати за кордон з дітьми?

Ці питання не покликані посилити паніку. Час на підготовку в нас ще є. Краще зараз усвідомити неприємну правду, аніж сподіватися на те, що все якось вирішиться, і залишитися незахищеними.

Зауважте: якщо є проблеми з водопостачанням під час відключень – це перший сигнал, що не працюють двигуни подачі води в багатоквартирному будинку.

Є і ще одна річ, яку ми можемо зробити. Ми можемо і мусимо контролювати владу, вимагати інформацію: яка реальна оцінка ситуації, хто відповідальний і де план дій.

Це означає – поширювати інформацію про цю проблему в соцмережах, звертатися до народних депутатів, тегати в соцмережах політиків.

Суспільний тиск працює, а ми маємо право мати відповіді.

Вікторія Войціцька спеціально для ЕП.