Весняна хвиля ракетних ударів по українській енергетиці стала найбільш масштабною та руйнівною. Ворог завдає точних ударів не тільки по об’єктах електрогенерації, а й по системах, що передають енергію, які забезпечують гнучкість і баланс під час спадів і піків споживання.

Вдумайтесь, лише після однієї масованої атаки московії 22 березня, ДТЕК заявив про втрату 50% генераційних об’єктів. Нещодавно побував в одному з населених пунктів, де ворог у цьогоріч у травні зруйнував ТЕС. Так от, там багатотисячна громада цілком і повністю залежна від електростанції, яку, ймовірно, до зими не зможуть відновити.

Електроенергія, тепло, водопостачання – все підв’язано до ТЕС. Якби зараз була морозна зима, люди би залишились без тепла, води і світла, у більшості будинків системи теплопостачання позамерзали б, а труби порозривались. Таких громад, цілком залежних від ТЕС, нині в Україні доволі багато і всі вони перебувають під загрозою катастрофи. Додайте сюди великі прифронтові міста, в тому числі обласні центри, які також ризикують залишитись взимку без тепла і світла.

Суспільство навіть приблизно не усвідомлює весь масштаб потенційної катастрофи, яка над нами нависла. Більшість просто не встигла це відчути, навіть попри те, що у травні почали діяти графіки відключення світла для промисловості та споживачів. Наголошую, що йдеться про профіцитний календарний місяць, коли споживання на найнижчому рівні.

А що буде влітку, коли масово охолоджуватимуть продукти, коли тисячі підприємств та сотні тисяч споживачів увімкнуть кондиціонери? А далі осінь і зима... З такими темпами і тенденціями реалізація мети росіян, тотальний колапс української енергосистеми, стає цілком реальною і надзвичайно загрозливою перспективою.

Пріоритет – об’єкти, які встигнемо запустити до зими

Відповідальні особи імітують спокій і впевненість, а щонайгірше – зволікають з негайними кроками, аби цю катастрофу відвернути.

Давно пора усвідомити, що більше не можемо розраховувати в умовах війни виключно на великі електростанції, натомість мусимо переходити до менших форм у значно більшій кількості, аби забезпечити розподілення і роззосередження генерації. Банальна математика: сотні малих об’єктів куди важче знищити, аніж десятки великих.

Немає сенсу нині братись за відновлення ТЕС, якщо на її відновлення потрібно понад рік часу, а тим паче, якщо немає змоги її захистити під час наступної атаки росіян з повітря.

Нащо вкладати мільйони у відновлення централізованої енергосистеми, яку можуть потенційного знищити протягом одного комплексного удару. Нам потрібні сотні і тисячі малих об’єктів генерації! Саме на їх спорудження, на розвиток розподіленої генерації потрібно негайно спрямовувати всі зусилля та інвестиції.

Йдеться про різного роду мобільні станції – газопоршневі, газотурбінні, газдетандерні, накопичувальні системи по типу BESS тощо. Все це потрібно терміново шукати по всьому світу, скуповувати, доставляти, встановлювати, запускати, за можливості – запускати власне виробництво.

Ну і звісно, акцент має бути на відновлюваній енергії, нам потрібні сотні нових об’єктів ВДЕ. Зрештою, саме в об’єкти зеленої енергетики готові вкладати кошти міжнародні інвестори.

Представники міжнародних донорів та глави західних урядів постійно й на всіх майданчиках заявляють, що готові навіть в умовах війни інвестувати кошти в зелений напрямок.

Після весняних атак на енергосистеми помічник секретаря Бюро енергетичних ресурсів, експосол США в Україні Джеффрі Пайєтт відкрито заявив, що Штати готові допомогти Україні мобілізувати ресурси та інвестиції для розвитку децентралізованої зеленої генерації.

Натомість риторика української сторони сьогодні звучить надто кволо. Максимум: «погоджуємось, визнаємо, думаємо, плануємо, знову думаємо». Чиновники найвищих рівнів наче й говорять про необхідність розгалуженої генерації, наче одною рукою щось роблять, а другою... У квітні, уже після найбільшого березневого удару росіян по енергетиці, Кабмін схвалив законопроєкт про будівництво енергоблоків на Хмельницькій АЕС.

Серйозно? Який це має стосунок до розподіленої генерації, як це допоможе нам пережити наступну зиму?

Процес спорудження займе роки і обійдеться, за приблизними підрахунками, у 80 мільярдів гривень. Ці гроші потрібно вкладати вже зараз в розподілену генерацію, аби вистояти взимку, аби банально вижити. Час сьогодні йде на хвилини. Малі об’єкти розподіленої генерації мають менший термін спорудження та початку експлуатації, вони значно дешевші, а отже можна залучати до окремих проєктів навіть невеликі компанії.

Я уже мовчу про довгострокові перспективи, як от поштовх до розвитку громад (особливо вугільнозалежних), налагодження місцевого виробництва обладнання, зменшення шкідливих викидів в повітря, розширення перспектив подальших іноземних інвестицій і тд.

В подальшому ті чи інші громади навіть зможуть продавати електроенергію. Доволі красномовний приклад, коли в Хмельницькому в медзакладі на даху встановили сонячні панелі для забезпечення власних потреб, а згодом почали продавати надлишок.

Що потрібно робити вже зараз

Від влади потрібен чіткий сигнал бізнесу, інвесторам, світовим урядам та українському суспільству про те, що країна переходить до розподіленої генерації. Залежним від ТЕЦ громадам потрібно відкрито повідомити, що ми остаточно відходимо від централізованого теплопостачання.

Тема переходу України на розподілену генерацію, фінансування, інвестування та постачання обладнання для малих об’єктів генерації має підніматись на найвищому рівні у міжнародних переговорах поруч із темою постачання зброї.

Для бізнесу та інвесторів потрібно створити безпрецедентні умови та заохочення вкладати кошти в цю справу. Кількість бюрократичних процедур, дозволів має бути зведена до мінімуму, натомість треба максимізувати пільги та створити спеціальну кредитну програму. Маємо зробити все для того, щоб заохотити бізнес до початку опалювального сезону запустити максимальну кількість об’єктів генерації та збереження енергії.

Влада має зібрати і задіяти всіх гравців на ринку й забезпечити їм умови для ефективної роботи. Ну і врешті, заборгованість на ринку ВДЕ потрібно погасити. Отримавши кошти, виробники зеленої енергії надалі вкладатимуться в нові об’єкти малої генерації.

Розмови про занадто складно і довго – це відмазки, подібні до тих, що звучали від скептиків, які запевняли, що неможливо інтегруватись у європейську енергосистему. Раптом замість років, які нам прогнозували, вдалось це зробити практично одразу.

Вибачте за згадку сумнозвісного й не надто приємного, на мою субʼєктивну думку, чоловіка на ім’я Ілон Маск, але кілька років тому американець, після короткої переписки у Твіттері, домовився з владою Австралії і протягом 100 днів побудував найбільшу станцію зберігання енергії, практично розв’язавши енергетичну проблему регіону. Дуже швидко і не за всі гроші світу.

Так, подібного світового досвіду побудови розподіленої генерації такого ж масштабу і під час війни, економічної кризи й постійних загроз подальших обстрілів не має жодна країна. Тому рішення мають бути негайними та безпрецедентними – без імітації вибудови стратегій і численних пустопорожніх нарад. І ще швидше ці рішення мають реалізовуватись. Без копиць документів, дозволів і підписів, бюрократичного кружляння по граблях, без черг держпаразитів, що придумують схеми збагачення.

Діяти потрібно було не вчора, не позавчора і навіть не рік тому. Якщо цього не почати робити вже зараз пришвидшеними темпами, то колапс енергосистеми, блекаут, тисячі внутрішніх переселенців й зупинка промисловості стануть не перспективою, а реальністю вже цієї зими.

Андрій Табінський - виконавчий директор Асоціації вугільних громад України

Написано для ЕП.