Неодноразові гучні овації українських депутатів для президента Польщі, а також оплески послові Бартошу Ціхоцькому, який не покидав Київ у найважчі дні.

Одностайно позитивні думки української та польської політичної та коментаторської еліт. Відчуття довіри між українською та польською владою.

Виступ президента Польщі Анджея Дуди у Верховній раді України, який показав: обидві країни насправді знаходяться в історичному моменті переходу на якісно кращий рівень наших відносин.

Про яку зміну може йти мова?

Між двома країнами існує виразна суспільна потреба у подальшому зміцненні зв’язків.

Військова, політична та економічна підтримка, яку Польща надає Україні, а також солідарність з українським народом та допомога українським біженцям у Польщі є річчю настільки очевидною, що сильно впливає на сферу емоцій в обох країнах та величезним способом збільшує довіру один до одного, творячи таким чином політично-соціальну легітимацію для нових політичних проєктів обох народів на майбутнє.

Йдеться у першу чергу про тривкий політичний та економічний союз двох суверенних держав, об’єднаних подібним сприйняттям викликів з боку міжнародного середовища та міцними суспільними зв’язками.

Спільна історія, близька культура близькоспоріднених народів, що розмовляють великою мірою взаємно зрозумілими мовами, та врешті економічні потреби обох країн створюють політичний та моральний капітал, на якому нині можна будувати наше майбутнє.

Такий союз можна й варто будувати вже тепер, хоч було б, звичайно, оптимально, якби вдалося зреалізувати плани України щодо швидкого вступу до Європейського Союзу, а потім використати механізми поглиблення співпраці в рамках цієї структури.

Історія швидко рухається. Нині в Україні, мабуть, немає жодної розумної людини, яка вважає, що Польща лише чекає на зручний момент, щоб об’єднатися з Москвою в антиукраїнському союзі – а лише кілька років тому подібні тези висловлювали навіть деякі серйозні українські публіцисти.

Одночасно в Польщі замовкнули коментатори, які висували короткозору тезу, що політика Польщі щодо України має бути похідною від інтерпретації польсько-українського минулого в офіційній політиці пам’яті української держави.

Втратили політичне паливо антиукраїнські демагоги серед польських націоналістів та антипольські – серед українців.

Коментарі російської дипломатії, які намагаються переконати українців, що Польща має намір експлуатувати українців як дешеву робочу силу, а можливо, навіть анексувати західноукраїнські землі, сприймаються так само, як і вся інша пропаганда тоталітарної держави-агресора, тобто як примітивна брехня, як кепкування над правдою.

Ніщо краще не символізує завершення процесу відновлення довіри між поляками й українцями, як виступ президента Дуди – передвістя відбудови того, що Тарас Шевченко у вірші до поляків прямо назвав нашим «тихим раєм».

Що саме сказав президент Польщі – перший глава держави, запрошений під час війни промовити до депутатів Верховної ради?

У символічному плані це подяка українцям, названим героями, за «захист Європи від навали варварства та нового російського імперіалізму» – річ надзвичайно значуща і зворушлива.

Знаковим було також цитування українською мовою вірша Івана Франка про дух вічного революціонера. Ті, хто коментував візит, не звернули багато уваги на цей фрагмент. Шкода, адже він підкреслює, що Польща позитивно оцінює українські революції.

Показує, що право на опір, право на революцію, якщо влада порушує фундаментальні права людини і громадянина чи просто засадничі норми конституції, однаково присутнє не лише в українській, а й у польській політичній культурі.

Адже як польська, так і українська політична культура ґрунтуються на ідеалізмі і тісно пов’язані між собою, що є результатом кількох сотень років співжиття русинів і поляків на одному політично-культурному просторі.

Мабуть, ніщо так не відрізняє наші народи від росіян, як саме ставлення до права на опір: позитивне у нас, негативне – у них.

Заразом цитування Франка показує, що ця канонічна постать української культури – великий патріот, який сперечається з поляками, але заразом був до них приязно налаштований та занурений у польську культуру, інтелігент з європейськими поглядами, сповнений ідеалів гуманізму, а не націоналізму – має повагу поляків.

Символізм полягає також у тому, що Франко – хоч мало хто про це пам’ятає – написав деякі свої твори польською мовою, а цитований президентом канонічний український вірш вперше був опублікований у польській газеті Praca – українською мовою, але латинкою – та що він був натхненний творами романтичного польського поета, народженого у Кременці Юліуша Словацького.

У політичному вимірі важливою в промові була обіцянка непохитної боротьби Польщі – і особисто президента – за те, щоб Україна не стала жертвою політичного шантажу деяких багатих країн світу, які мовчки закликають Україну зробити територіальні поступки Росії в обмін на припинення війни.

Президент Дуда розцінив реалізацію такого сценарію як катастрофу для цінностей, які скріплюють Захід.

Також зроблено важливу заяву про те, що Польща робитиме усе, щоб Україна, яка так бажає членства в ЄС, отримала статус кандидата на вступ, а не якийсь ерзац.

Той, хто хоча б раз стикався з польсько-українським кордоном, безумовно, привітає оголошення наміру суттєвого спрощення його перетину, щоб він сполучав, а не розділював.

Нарешті, Польща офіційно підтримала плани на найвищому можливому рівні про будівництво швидкісної залізниці від Києва до Варшави. Адже технології дозволяють долати відстань між двома столицями не за 18 годин, а за кілька, як між Парижем і Марселем або Гамбургом та Мюнхеном, які знаходяться на такій самій відстані, як Варшава і Київ.

Символіку та поточну політику пов’язує оголошення наміру укласти новий польсько-український договір.

Він має закріпити якісно новий рівень польсько-української співпраці, а також спеціальні привілеї для польських громадян в Україні та України в Польщі.

Під час пресконференції президент Дуда висловив сподівання, що договір буде підписаний у січні 2023 року – до 160-ї річниці початку останнього спільного антиросійського повстання поляків, литовців, білорусів та українців.

Це було б надзвичайно символічно, якщо врахувати, що в повстанні брали участь студенти Київського університету.

Аби не закінчувати символікою, варто запропонувати, щоб цей новий польсько-український пакт був підписаний у Львові – місті, надзвичай важливому як для українців, так і поляків – та щоб він зобов’язував обидві країни значно збільшити викладання польської мови в Україні та української мови в Польщі в системі середньої освіти.

Ніщо не буде більш тривалою запорукою співпраці між двома країнами, ніж соціальні зв’язки та добре знання культури партнера – а для цього знання мови є вкрай важливим.




Лукаш Адамський - доктор історії та політичний аналітик, заступник директора Центру польсько-російського діалогу та порозуміння – державної польської установи, створеної для діалогу з російською громадськістю