«Постой!... Ты что-то путаешь в запале!
Известно ведь любому пацану:
На вас не нападали. Вы – напали.
Вы первыми затеяли войну!
Вы гражданам защиту обещали,
А получился форменный скандал!...
Кого и от кого вы защищали,
Когда на вас никто не нападал?»

Леонід Філатов, 1998 р.

24-го лютого 2022-го року світ змінився – росія, як справжня фашистська держава, без оголошення війни, напала на Україну. Сотні тисяч українців вимушені були залишити свої домівки, десятки тисяч – втратили своє майно, тисячі українців стали жертвами злочинів російських «орків». Але за все це рано чи пізно прийде розплата.

Давайте розглянемо, хто і як може карати російських воєнних злочинців.

Хто і як може карати за злочини на війні?

Вчинені росією та її віськовослужбовцями злочини в Україні можуть розглядати:
Міжнародний суд справедливості ООН (Гаага, Нідерланди);
Міжнародний кримінальний суд (Гаага, Нідерланди);
спеціальний трибунал;
національні органи.

Міжнародний суд справедливості ООН (Міжнародний суд ООН) притягає до відповідальності саме держави-члени.

27-го лютого Україна направила позов проти російської федерації до Міжнародного суду ООН з вимогою притягнути до відповідальності за спотворення поняття геноциду для виправдання агресії та негайного припинення воєнних дій.

Міжнародний кримінальний суд (МКС) в березні розпочав офіційне розслідування ситуації в Україні після звернення такої безпрецедентної в історії суду кількості країн-членів Римського статуту (42), який Україна досі не ратифікувала. Хоча в 2014-2015-му роках визнала юрисдикцію МКС щодо злочинів на Майдані, Криму та в Донецькій і Луганській областях, а в рамках асоціації з ЄС взяла зобов’язання ратифікувати Римський статут.

До юрисдикції МКС належать такі міжнародні злочини: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії.

В рамках цього суду мова йде про персональну відповідальність насамперед вищого політичного та військового керівництва рф, яке має імунітет і через це не може бути притягнуте до кримінальної відповідальності на рівні національного правосуддя.

МКС не замінює та не доповнює собою національну систему кримінального правосуддя держави. Це питання визначення компліментарності, і суд розслідує саме такі справи, коли національні правоохоронні органи не бажають або не можуть самі, як у нашому випадку, повноцінно проводити розслідування, наприклад, через неможливість доступу до підозрюваних.

Тому в межах розслідування, яке наразі проводять національні правоохоронні органи, прокуратура та Офіс прокурора МКС, буде надано оцінку, яких осіб доцільно притягати до кримінальної відповідальності за національним законодавством України, а яких – через МКС.

Очевидно, що МКС концентруватиметься на найбільш кричущих фактах для кримінального переслідування високопосадовців, тобто тих, хто віддавав накази, та керівників середньої ланки, які відповідали за організацію вчинення злочину.

Зокрема на прикладі воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що вчинялись на Київщині: насильницьких вбивств, катувань, викрадень, позасудових страт, сексуального насильства, невибіркових обстрілів цивільної інфраструктури.

Довести об’єктивну сторону цих злочинів за наявності чималої кількості відео та фото зруйнованої інфраструктури, місць масового поховання чи розстрілів цивільного населення, зокрема дітей, у містах, де немає і не було військових цілей, реально.

Але суб’єктивна – в прив’язці до вищого політичного керівництва та військового командування – задача більш складна і має вивчатися за кожним фактом окремо.

Щодо злочину агресії, то на рівні МКС притягнути до відповідальності вище політичне керівництво неможливо, адже рф не ратифікувала Римський статут. Саме тому стоїть питання про можливе створення спеціального воєнного трибуналу за принципом Нюрнберзького процесу або щодо колишньої Югославії.

Створення спеціального трибуналу для покарання злочину агресії проти України

Наразі, подібно до Лондонської декларації 1942-го року, яка заклала основу для Нюрнберзького трибуналу, 4-го березня 2022-го було проголошено Декларацію про створення Спеціального трибуналу для покарання злочину агресії проти України.

Документ було напрацьовано групою провідних українських та британських юристів-міжнародників. Його вже підписав пул міжнародних експертів: юристи, які спеціалізуються на міжнародному праві, колишні судді міжнародних судових установ.

Персональне кримінальне переслідування вищого керівництва рф саме за злочин агресії вбачається найбільш ефективним та швидким інструментом. Воно узагальнює всі інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного та кримінального права, а також грубі порушення прав людини.

Як зазначалося вище, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид вимагають доведення по кожному окремому конкретному злочину та взаємозв’язку з певною посадовою особою, що робить сам процес набагато складнішим та довготривалішим.

Акти агресії – заздалегідь заплановані дії, що підтверджувалися й публічно, і приймалися путіним одноосібно на підставі формального погодження з керівництвом держави-окупанта. За своєю серйозністю та масштабністю це є окремими порушенням Статуту ООН.

Прикладами таких спеціальних воєнних трибуналів є Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії та Міжнародний трибунал щодо Руанди. Обидва механізми були створені на базі резолюцій Ради безпеки ООН, а не країнами-переможницями.

Знову ж таки, запобігти існуванню таких трибуналів може росія в Раді безпеки, використовуючи право вето. І хоча виключити агресора з ООН чи позбавити статуса постійного члена Радбезу наразі способу немає, варто все ж стежити за розвитком подій в ООН. Адже це більше політичне рішення, ніж безпекове.

Ще одна опція серед спеціальних трибуналів – гібридні суди. І прикладами є Надзвичайні палати в судах Камбоджі та Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне. Вони є гібридними, бо створені урядами власних країн на підставі угод з ООН. При цьому вони залишаються незалежними від ООН.

Найближчою для нас опцією є формат Камбоджі, бо тільки він був створений без участі Ради безпеки, а на підставі резолюції Генасамблеї ООН, де росія не може застосувати права вето.

Як відповідатимуть російські солдати за злочини, скоєні в Україні? (смертна кара, довічне ув’язнення)

Найбільша кількість судових процесів, на мою думку, має відбутися саме на національному рівні.

Військовослужбовці збройних сил рф, стосовно яких немає даних щодо вчинення ними воєнних злочинів, є військовополоненими та підлягають поміщенню у відповідні табори.

З огляду на імунітет комбатанта, вони не несуть індивідуальної відповідальності за участь у збройному конфлікті, якщо не порушували закони і звичаї ведення війни. Їхні дії не кваліфікуються за Кримінальним кодексом України.

Водночас дії військовослужбовців росії, які все-таки вчиняли воєнні злочини, кваліфікуються за статтею 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв ведення війни».

Це стосується випадків, коли:

внаслідок обстрілів, артилерійських чи авіаційних ударів отримали поранення чи загинули цивільні особи, які не беруть участь в бойових діях;

обстріли були спрямовані на цивільні об’єкти – житлові будинки, лікарні, школи, дитячі садки, приватні підприємства тощо, – які не є військовими цілями;

застосування військовослужбовцями країни-агресора з метою маскування форми або розпізнавальних знаків Збройних сил України та інших військових формувань;

використання заборонених засобів (зброї, боєприпасів) та методів ведення війни (наприклад, віддання наказу «Полонених не брати»).

За законодавством України ці дії караються позбавленням волі на строк від 8 до 12 років, а якщо вони пов’язані з умисним вбивством, максимальна санкція – довічне позбавлення волі.

У разі, якщо осіб, які вчинили зазначені злочини, буде передано до юрисдикції МКС, їх може бути засуджено до позбавлення волі на строк до 30 років або довічно. При цьому міжнародні злочини не мають строків давності.

Крім того, у збройній агресії проти України беруть участь особи, які є учасниками іррегулярних військових формувань, підконтрольних рф. Вчинення ними міжнародних злочинів в Україні також кваліфікуватиметься як порушення законів та звичаїв війни.

Натомість всі, хто примусово піддавались призову на тимчасово окупованих територіях, насамперед на території Криму та ОРДЛО, мають бути визнані жертвами. За умови, якщо вони дійсно не вчиняли злочинів. Адже примусовий призов до лав збройних сил країни-окупанта за міжнародним гуманітарним правом – це теж воєнний злочин.

Чи взагалі є можливість їх знайти і покарати?

За даними Офісу генпрокурора, з моменту повномасштабного вторгнення порушено понад 7,2 тисяч кримінальних проваджень, 97% з яких – саме воєнні злочини. До процесу виявлення та фіксації доказів долучаються не лише правоохоронці та органи прокуратури, а й правозахисні організації, юридична спільнота і міжнародний пул експертів, які мають досвід в розслідуванні подібної категорії злочинів.

Крім того, активну участь у пошуку злочинців та відповідних доказів здійснюють самі громадяни. Кримінальні провадження розпочаті в низці інших країн на рівні своїх національних юрисдикцій, що суттєво збільшує шанси на притягнення до відповідальності всіх винних.

Україна відкрила дійсно потужний правовий фронт. Варто усвідомлювати, що всі процеси – справа не на один рік, що путіна та його поплічників вже завтра на лаві підсудних ми не побачимо. Але вся робота варта того, щоб рано чи пізно правосуддя було відновлено.

Максим Шевердін - адвокат, партнер LCF Law Group, керівник практики кримінально права та захисту бізнесу

Текст опубліковано з УП.