У Луцьку відбулись такі собі «інтернаціональні» стрибки з мотузкою, під час яких, окрім лучан та гостей міста, спробувати екстрим на смак довелось мешканцям інших країн - Нідерландів та Канади.

Так, 4 та 5 жовтня, під час чергового роупджампінгу, відчути смак вільного падіння вдалось майже двом сотням сміливців.

Зі слів організаторів, величезним щастям є те, що примхлива осіння погода зробила неабиякий подарунок та потішила екстремалів лагідним сонечком.

«Це тому, що у нас гарна карма, і ми приносимо людям щастя», - жартує заступник голови МГО «земля стрибків» Вікторія Семенюк.

Особливо інструктори запам’ятали стрибок мешканця Нідерландів Ніка, який саме завітав у гості до своєї подруги, лучанки Ольги Павлюк.

До слова, він уже не перший голландець, який завітав до Луцька за адреналіном.

«Якщо серйозно, то найважче було провести інструктаж англійською, адже при інструктуванні ми вживаємо спеціальну термінологію. Тому спочатку довелось просити допомоги у перекладача. Однак про те, як правильно стрибати, канадцю Алексу розповіли уже без найменших проблем. Наша Вікторія щебетала, як соловейко», - пригадує один із учасників команди Володимир Міцевський.Тим часом, зі слів очільника луцької «Землі стрибків» Ігоря Павлюка, Нік примудрився навіть трішки налякати організаторів:

«Уявіть собі: Нік стоїть на трапі, уже йде відлік. Один, два, три… Пішов. І тут його ноги рефлективно відштовхуються від башти, однак, страх взяв своє і Нік почав розвертатися у польоті, намагаючись ухопитись за мене. Це щастя, що й на такий випадок у нас все розраховано – організатори працюють у страховках, а система найдійно «забирає» стрибунця уперід. Інакше стрибнули б двоє», - згадує Ігор та додає, що ніколи не можна нехтувати безпекою, адже реакція першоразників на адреналін може бути найнеочікуванішою.
«Підйом був просто «кайфовим», однак, потім, досягнувши верхньої сходинки, чомусь з'явилось дивне відчуття. Важко було заспокоїти дихання, аби перейти практично на край прірви. Я запевняв себе, що не повнен хвилюватися, адже я зможу безпечно політати у будь-якому разі! Утім, коли інструткор почав рахувати до трьох, я рефлективно стрибнув до низу Я спробував схопити рейку уже як був у повітрі. Почував себе досить дивно. Це- кілька секунд чистої свободи! А потім наступив момент, коли я відчув величезний приплив енергії .Дякую команді «Земля стрибків» за це» , - каже Нік і запевняє, що абсолютно 
задоволений власним стрибком. 
Щоправда, під час стрибка емоції його переповнили, і він почав лаятись рідною мовою. Те ж саме зробив і рудоволосий Алекс.

«Нас таким не здивувати, адже це – нормальна реакція людини на незвичне середовище та несподівані відчуття. Як то кажуть, інстинкти самозбереження ще ніхто не відміняв», - запевняють організатори.

«Величезне дякую організаторам.

Хлопчики й дівчатка, ви молодці! Це було дуже дуже круто, незважаючи на маленький страх і камеру, яку я випустила з рук під час стрибка. А свого сина назву Ігорем, на честь інструктора, який мене «випускав», - жартома каже екстремалка Катерина Сенчук.