Для початку без будь-яких емоцій поміркуймо над цифрами та фактами присутності на рідній українській землі представників Москви в церковній сфері.

Зараз в Україні діють дві великі православні юрисдикції: Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) та Православна церква України (ПЦУ). УПЦ (МП) перед російським вторгненням мала близько 12 тисяч парафій, ПЦУ – близько 7 тисяч. ПЦУ має статус канонічної автокефалії, УПЦ (МП) – самоуправної, але не автономної, у складі Російської православної церкви, її керівник митрополит Онуфрій є постійним членом синоду РПЦ.

20 грудня 2018 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 5309 про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій, які входять до структури релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та тимчасово окупувала частину території України. За таке рішення проголосувало 240 парламентарів. Згідно з цим Законом, УПЦ (МП), яка підпорядковується Росії, повинна називатися «Російська православна церква в Україні».

Під стінами парламенту зібралося тоді декілька сотень вірян УПЦ (Московського патріархату), які виступали проти. П’ята колона притьмом кинулась боротися проти цього рішення, бо їм вигідне саме таке «маскування». Адже храми на території Росії не набагато переважають числом українські з приставкою «МП» (там їх трохи більше 13 тисяч), проте вплив на наших вірян є куди ефективнішим. Бо Росія належить до найменш віруючих країн світу: з року в рік їхня поліція звітує про всього-на-всього 4 % росіян у храмах на Великдень.

Чи була виготовлена хоч одна табличка з абревіатурою РПЦвУ на місцевих українських храмах? Однозначно, ні. Новоутворені територіальні громади теж проігнорували можливість навести порядок хоча б в офіційних назвах місцевих церков.

Дещо в настроях УПЦ (МП) змінилося після початку повномасштабної війни. Вже за кілька годин після початку вторгнення митрополит Онуфрій звернувся до Путіна із закликом «негайно припинити братовбивчу війну».

На п’ятий день війни синод УПЦ (МП) попросив патріарха Московського і всієї Русі Кирила закликати керівництво Російської Федерації до негайного припинення воєнних дій, які вже загрожують перетворитися на світову війну. Прямої відповіді на ці два звернення не надійшло.

Проте 6 березня, у Прощену неділю перед початком Великого посту патріарх Кирил фактично підтримав кремлівську версію подій в Україні, додавши до неї нові деталі. За його словами, чи не головною причиною «конфлікту на Донбасі» був відчайдушний спротив сходу України, щоб на цій території не проводилися… гей-паради. «Ми знаємо, що якщо люди або країни відкидають ці вимоги (провести гей-парад), то вони не входять до того (західного) світу, вони стають для нього чужими», – сказав він. Кирил не засудив війну в Україні, підтримав версію Путіна.

Більшість єпископів УПЦ незадоволені позицією Кирила, але не всі про це кажуть публічно. У 15 єпархіях із 53-х вирішено не поминати Кирила за богослужіннями, але митрополит Онуфрій – поминає, хоч тепер і за скороченою формою.

На Волині, де найактивніше відбувався перехід парафій МП в ПЦУ після надання їй канонічної автокефалії, більшість православних усе ще належать до РПЦ. Але жорстока війна дала прозріння і їм. Священники, члени єпархіальних рад, отці благочинні обох єпархій, Луцької і Волинської та Володимир-Волинської,

звернулися до керуючих ними, відповідно архієпископа Луцького і Волинського Нафанаїла та Володимир-Волинського і Ковельського Володимира, щоб вони негайно порушили перед вищим керівництвом питання про повну автокефалію Української православної церкви. Йдеться ще не про перехід до ПЦУ, а про власне і гарантоване місце під сонцем, тобто несприйняття канонічної Київської митрополії, офіційно визнаної Вселенським Патріархатом. Можливо, готові просити у Патріарха Варфоломія ще один томос – для своєї автокефалії після від’єднання від Московського патріархату.

Чи зрозуміли в керівництві УПЦ той факт, що МП, яка має вплив на багатомільйонну паству, просувала в Україні ідеологію «русскго міра»? Основна суть цього проєкту полягала у вкоріненні кремлівської точки зору про «слов’янське братерство», а також – різкій критиці європейського шляху розвитку. Якщо поглянути на заяви Путіна і його прихвоснів, війну в Україні вони розв’язали, саме керуючись цими двома чинниками: захист «братського проросійського населення» і протидія колективному Заходу. Нині у світовому православ’ї активно обговорюється питання «русского міра» з погляду православного богослов’я, і теологи доходять висновку, що «русский мір» – це єресь. Відповідно, ті, хто сповідує це вчення, – єретики. А то куди дошкульніший удар по престижу Моспатріархії, аніж навіть позбавлення її автокефалії, що теж активно обговорюється.

Тому сьогодні УПЦ (МП) опинилася в такому становищі, коли її керівництву дуже складно вийти з нього без втрати адекватності і теплих кабінетних місць. Адже їхня православна ідентичність досі була повністю орієнтована на російські цінності, де для багатьох ворог – це не загарбник, а «православний брат». З іншого ж боку – жорстока і кривава реальність: геноцид і терор мирного населення, бомбардування агресором цивільної інфраструктури (а серед зруйнованих православних храмів переважна більшість належить МП), голодна блокада українських міст, крадіжки і ґвалтування.

Останнє соцдослідження групи «Рейтинг» продемонструвало, що 63% опитаних підтримують ідею розриву зв’язків УПЦ Московського патріархату з Російською православною церквою, 52 % респондентів, які зараховують себе до парафіян УПЦ (МП), також виступають проти підпорядкування Москві.

Потужнішим за зміну таблички на стінах храму став закон про колаборацію (№ 5144, внесення змін до Кримінального кодексу), який підписав президент Володимир Зеленський. Його положення чітко встановлюють жорстку відповідальність за будь-яку співпрацю з російськими окупантами. Не секрет, що в Криму і на Донбасі церковні структури Моспатріархату стали базою для сепаратистів та російських військ. Тому після вступу в дію закону про колаборацію кожен подібний випадок підпадатиме під статтю Кримінального кодексу, що тягне за собою покарання в 10–15 років ув’язнення.

Головною зброєю батюшок, керованих Кремлем, є слово. Його достатньо, аби зомбувати несвідомих вірян у своїй «правоті». Вони по-своєму тлумачать історію православ’я, переконують у гріховності «розкольників», які тридцять літ боролися і таки домоглися канонічного визнання Православної церкви України. Коли їхні лживі переконання спростувала жорстока воєнна реальність і люди зрозуміли їх нутро, то виникла рятівна ідея: просити у Кирила автокефалію (або навіть самопроголосити її). Але ж такої автокефалії не визнає світ, бо її має право надавати тільки Вселенський Патріарх. Тож насправді є одне правильне рішення: перейти до ПЦУ. Без усяких умов, без ніякого страху, обійнятися як брати із братами.

Митрополит Луцький і Волинський Михаїл каже: «Москва – це не той релігійний центр, на який треба спрямовувати свої погляди. Сьогодні в Україні небезпека. Сьогодні у нас спільний ворог… Я бачу цей особливий момент, коли ми дійсно можемо стати єдиною помісною православною церквою. Потрібно відмовитися від зверхності і залежності від Московського патріархату. Треба об’єднатися в Україні – стати по один бік барикад на боротьбу із нашим спільним ворогом».

Зрозуміло, що навіть у путінській Росії не всі батюшки однакові, трапляється і «лучь света в темном царстве». Так, поліцейські затримали отця Іоана Бурдіна, настоятеля церкви Воскресіння Христового в селі Карабанове Костромської області. Після проповіді у Прощену неділю його притягнуть до відповідальності за посилання на петицію «Ні – війні!» на сайті цього приходу та антивоєнну проповідь. На священника склали протокол за статтею про «дискредитацію використання Збройних сил». У протоколі йдеться, що отець Іоан у присутності 10 парафіян (!) дискредитував російські війська, «навіюючи прихожанам церкви інформацію про знаходження ЗС РФ в Україні, обстріли міст України (Києва, Одеси, Харкова та ін.), що вчиняються, вбивства... жителів України (братів та сестер у Христі), а також шляхом розміщення інформації з агітаційними зображеннями на сайті». Згідно із законами країни-агресора, пастирю світить 3–5 років ув’язнення за... пропаганду Божих гуманних правил, зокрема, заповідей «не убий» і «люби ближнього свого».

Чому й досі не всі священнослужителі МП в Україні, передусім архієреї, говорять правду про війну?

Російські політичні та церковні кола через свій структурний та особистий вплив на УПЦ (МП) робили все можливе, щоб використати її як інструмент проросійського впливу на державу, владу і суспільство в Україні, причому за основу обрали негативний сценарій – розпалення ворожнечі як найбільш простий для реалізації. Бо руйнувати – не будувати.

Структурам Московського патріархату в цьому плані дестабілізації було відведено одну з провідних ролей. Причому агентура відігравала роль розпалювачів протистояння, а рядові священники та віряни, які наївно вірили своїм провідникам, – були у ролі жертв.

Та справжнє обличчя відкрито. Хижий оскал очевидний. Є ще у когось сумніви?

Віталій Клімчук, волинський журналіст та письменник