Якщо ви сподіваєтеся, що геополітична нестабільність, спричинена війною Володимира Путіна з Україною, досягла свого піку, то помиляєтесь. Ми ще нічого не бачили...

Зачекайте, поки Путін повністю усвідомить, що у війні з Україною він має вибір лише між двома варіантами поразки. Він може програти раніше, не так катастрофічно і з порівняно невеликим ступенем приниження чи програти пізніше, по-крупному й отримати справжнє приниження.

Я навіть не можу собі уявити, які фінансові та політичні потрясіння відбуватимуться в Росії – країні, яка є третім за величиною експортером нафти у світі і має приблизно 6000 ядерних боєголовок – коли вона програє війну, розпочату людиною, яка не може дозволити собі визнати поразку.

Чому не може? Тому що Путін напевно знає, що «російські національні традиції не прощають військових невдач», зазначає Леон Арон, експерт із Росії з Американського інституту підприємництва, який пише книгу про путінський шлях до України.

Практично кожна велика поразка призводила до радикальних змін, – продовжує Арон у статті для The Washington Post. – Кримська війна (1853−1856 рр.) прискорила ліберальну революцію імператора Олександра II. Російсько-японська війна (1904−1905 рр.) призвела до Першої російської революції. Катастрофа Першої світової війни призвела до зречення імператора Миколи II та більшовицької революції. А війна в Афганістані стала ключовим фактором реформ радянського лідера Михайла Горбачова. Крім того, відхід з Куби значною мірою сприяв зміщенню Микити Хрущова двома роками пізніше.

Найближчими тижнями стане все більш очевидним, що наша найбільша проблема з Путіним в Україні полягає в тому, що він відмовляється програвати раніше і менше. А єдина можлива альтернатива у тому, що він програє по-крупному і пізніше. Але оскільки це виключно його війна, і він не може визнати поразки, він може продовжувати підвищувати ставки в Україні доти, доки... поки не замислиться над застосуванням ядерної зброї.

Чому я кажу, що поразка в Україні – єдиний варіант для Путіна, і що питання лише у термінах та масштабах? Тому що легке вторгнення малими силами та теплий прийом від українців, які він уявляв, були цілковитими фантазіями. У цьому причина всього, що буде далі.

Путін абсолютно недооцінив бажання України бути незалежною країною та стати частиною Заходу. Він зовсім недооцінив бажання багатьох українців боротися, навіть якщо ця боротьба означає смерть заради цих двох цілей.

Він повністю переоцінив власні збройні сили. Він повністю недооцінив здатність президента Байдена активізувати глобальну економічну та військову коаліцію, щоб дати можливість українцям вистояти та боротися, а Росію спустошити зсередини.

Це найефективніша спроба США зі створення коаліції з часів Джорджа Буша-старшого, який змусив Саддама Хусейна заплатити за безрозсудне захоплення Кувейту. Також Путін повністю недооцінив здатність компаній та приватних осіб у всьому світі брати участь в економічних санкціях проти Росії та посилювати їх набагато більше, ніж було ініційовано чи санкціоновано урядами.

Коли ви як лідер робите так багато помилок, найкращий варіант – вийти з гри якомога раніше з мінімальними втратами. У випадку з Путіним це означало б негайне виведення його військ з України. Наприклад, під приводом рятівної брехні про те, що «спеціальна військова операція» успішно захистила росіян, які живуть в Україні. Але супутнє неминуче приниження, безумовно, було б нестерпним для цієї людини, яка одержима відновленням гідності та єдності того, що вона вважає російською батьківщиною.

До речі, судячи з того, як зараз справи в Україні, не виключено, що Путін може програти рано і по-крупному. Ставити на це я не став би, але з кожним днем ​​в Україні гине все більше і більше російських солдатів. Хто знає, що відбувається зараз із бойовим духом призовників у російську армію, адже їх везуть на смертельну війну у міських умовах проти братів-слов’ян через причини, які їм так і не пояснили.

З огляду на повсюдний опір українців російській окупації, щоб здобути воєнну перемогу, Путіну треба захопити всі великі міста України. У тому числі й столицю Київ, ймовірно, після кількох тижнів бойових дій та масових жертв серед цивільного населення. Досягнути цього Путіну та його генералам вдасться, тільки пішовши на воєнні злочини, яких Європа не бачила з часів Гітлера. Це зробить путінську Росію міжнародним ізгоєм назавжди.

Крім того, як Путіну зберегти контроль над іншою країною – Україною, де проживає приблизно третина населення Росії, а багато жителів вороже налаштовані щодо Москви? Очевидно, йому доведеться залишити всіх до єдиного 150 тис. солдатів, які вторглися в Україну, там назавжди. А можливо, цього буде мало.

Я просто не бачу шляху, яким Путін міг би перемогти в Україні в довгостроковій перспективі, просто тому, що це не та країна, яку він собі уявляв. Не та країна, яка тільки й чекає, щоб її «нацистське керівництво» швидко обезглавили, а її саму м’яко повернули в лоно матінки Росії.

Тому або Путін зараз скорочує свої втрати і йде, спіймавши облизня, з надією уникнути хоча б частини санкцій, щоб воскресити російську економіку і залишитися при владі, або він має нескінченну війну проти України і більшої частини світу, яка повільно виснажить сили Росії і зруйнує її інфраструктуру.

Оскільки Путін, здається, одержимий ідеями, які ведуть саме до другого варіанту, я зляканий. Тому що тільки одне може бути страшнішим, ніж сильна Росія за Путіна. Це – слабка, принижена, розколота на частини Росія з безладом у владі та всіма цими ядерними боєголовками, кіберзлочинцями та нафтовими та газовими свердловинами навколо.

Путінська Росія не така велика, щоб вона не могла зазнати невдачі. Проте вона досить велика, щоб зазнати невдачі, яка спричинить потрясіння у всьому світі.

Томас Фрідман
Американський журналіст, тричі лауреат Пулітцерівської премії