На початку тижня, 1 лютого, виступ президента Володимира Зеленського у Верховній Раді та подальше підписання ним указу «Про першочергові заходи щодо зміцнення обороноздатності держави, підвищення привабливості військової служби у ЗСУ та поступового переходу до засад професійної армії» викликали чималий резонанс, хоча насправді мова поки що йде не про конкретні дії, а про наміри.

Так, президент задекларував необхідність переходу від строкової до контрактної служби в армії, припинення призову з 1 січня 2024 року, поетапного збільшення чисельності Збройних сил (з 2022 по 2025 роки) на 100 тисяч осіб, а також доручив Кабміну підготувати відповідні законопроекти та фінансування, щоб збільшити зарплати військовим.

Також Міноборони має розробити концепції щодо збільшення термінів контрактної служби, зарплат військовим, які готові укладати такі контракти, їх підготовки та перепідготовки, системи кар’єрного зростання та забезпечення житлом.

В принципі, нічого кардинально нового. По-перше, тому, що, наприклад, про відмову від призову до армії йдеться вже не один рік. Навіть під час обговорення закону про територіальну оборону в Верховній Раді депутати зауважували, що він є частиною плану про відмову від обов’язкового військового призову. По-друге, тому, що забезпечення житлом військових, ветеранів та їхніх сімей – теж проблема, яка з’явилася не сьогодні. Не кажучи вже про необхідність підвищення їм зарплат.

Що про ініціативи президента думають самі військові, волонтери та ветерани? Одне з основних питань, яке їх турбує – звідки будуть гроші на усе заплановане.

«Питання в тому, що підвищення грошового забезпечення навіть на одну тисячу, це додатково з бюджету 370 млн грн щомісяця. А підіймати потрібно приблизно на 10 тисяч (у солдат на ППД зарплата близько 11 тисяч). І якщо підвищити на 10 тисяч гривень, додаткове навантаження на бюджет складе 4 млрд. Де брати таки суми? Мова про 50-55 млрд на рік. І це розрахунки без тих 100 тисяч осіб, на які планують збільшити ЗСУ...», – каже волонтер Юрій Москаленко.

Однак, за його словами, ті три роки, за які указ президента має втілюватись у життя, потрібні не лише для того, щоб безпосередньо знайти гроші, а й для того, щоб змінити систему оплати праці.

«Від окладу військовослужбовця залежить його пенсія. Якщо ми підвищимо посадові оклади, то пенсії будуть космічні, їх держава просто не витягне... А якщо буде змінена оплата праці, все буде трохи по-іншому. Наприклад, зараз виходить, що людина в окопі отримує менше, ніж людина, яка сидить у Міністерстві оборони. Також є багато важливих посад, на які ніхто не хоче йти через низькі зарплати – не можна залучити айтішніків, фінансистів, інженерів на зарплату у вісім, чи десять тисяч гривень. Тому потрібно знайти систему, при якій і бюджет би не сильно страждав, і люди заохочувались».

Безумовно, зарплата, нижча, ніж у охоронця чи водія таксі, впливає на кількість підписаних контрактів. Але є нюанси.

«Усі наші дослідження, опитування кажуть про те, що зарплата у військовослужбовців не на перших місцях серед причин звільнення з лав ЗСУ. Це інколи друге, а інколи навіть трете місце. На першому – ставлення командування і безліч безглуздих обов’язків та навантажень. На рішення йти з армії впливає купа задач, які ставляться, але які абсолютно не притаманні для армії. Уявіть, ви приїхали на навчання, а вам кажуть, щоб ви йшли прибирати територію. Військовий повинен або готуватись до війни, або воювати. Не потрібно навантажувати офіцерів задачами, які забирають купу часу – це заповнення формулярів, журналів, таблиць, звітів», – підкреслює волонтер Юрій Москаленко.

По те, що проблема комплексна, говорить і військовий аналітик, голова «Українського мілітарного порталу» Тарас Чмут: «Лише високою зарплатою людей в армію не повернуть, або повернуть «заробітчан»».

Раніше волонтери розповідали УНІАН: «Ми досі не навчилися підіймати мотивацію в армії, окрім як грошима. Але така мотивація має дуже негативні наслідки. Вона обертається злочинною бездіяльністю. У нас ріс клас таких офіцерів, яких можна назвати «заробітчани». На бойові посади ставили тилових щурів, які не знають, як керувати підрозділами. І навпаки – бойових офіцерів відправляли у тил, щоб їх не було видно. Але зі зміною військового керівництва це стрімко змінюється на краще».

Ще один пункт президентського указу – «квартирне питання»: «Розробка концепції житлового забезпечення військовослужбовців». Але чи може це дійсно стати мотивацією? З одного боку, не можна сказати, що військовослужбовці не одержують квартири, позитивні приклади є. З іншого, черга рухається вкрай повільно.

«Звісно, квартирна забезпеченість – важливий момент. Я б починав «концепцію» з питань до Квартиро-експлуатаційної служби. Це осередок корупції. Якщо розібратися, з бюджету виділяються гроші на закупку квартир, але у кінці року мільйони повертаються назад, житло не закупають, – розповідає голова ради ветеранів України при Міністерстві у справах ветеранів Володимир Лагута. – Є моменти, як ці квартири мають закупати, певні умови (наприклад, щоб був ремонт). У підсумку, великі забудовники не беруть участі в цих тендерах – не підпадають під критерії. Квартири не закупають. Черга не рухається».

А поки детальної інформації про нову «концепцію» немає, військовослужбовці натякають, що гарною ідеєю були б безвідсоткові кредити на придбання житла.

Обговорюється військовими й ідея збільшення «протягом наступних трьох років чисельності ЗСУ на 100 тисяч осіб професійної армії, створення додаткових 20 бригад Збройних сил України». Президент не конкретизував, про які саме бригади йдеться. Володимир Лагута каже, що, можливо, мова про територіальну оборону.

«Я так розумію, що це бригади територіальної оборони, одна бригада в кожній області. В кожній бригаді буде різна кількість батальйонів, це буде залежати від кількості районів», – розповідає він.

Якщо ж йдеться про 20 нових бригад у складі ЗСУ, то 100 тисяч осіб професійної армії, можливо, повинні поступово замінити строковиків. У такому разі відпадають питання: «У що ми їх одягатимемо і чим годуватимемо?».

«Саме по собі збільшення чисельності протягом трьох років – правильне рішення. Але воно може бути правильним лише у випадку чіткого, ритмічного, регулярного фінансування і, відповідно, збільшення належного фінансування. Того бюджету, який є наразі на 261 тисячу особового складу, не достатньо для системного розвитку. Ми можемо точково купувати декілька машин на рік, декілька одиниць бронетехніки, ремонтувати декілька старих літаків. Але для розвитку цього недостатньо», – каже військовий аналітик, керівник «Українського мілітарного порталу» Тарас Чмут.

Тобто важливо не лише збільшити кількість військових, а реально наростити потенціал до опору: «Якщо ми збільшуємо армію, ми маємо значно збільшити бюджет, оскільки 100 тисяч – це не просто 100 тисяч зарплат, це умовно 10 тисяч одиниць техніки, це умовно під 50 тисяч засобів зв’язку, купа всього іншого. При цьому у державі нікуди не зникають дві стратегічно важливі проблеми: заміна всієї бойової авіації, заміна всієї протиповітряної системи. І це десятки мільярдів доларів. Неодноразово озвучено Главкомом, главою МО що на нинішні ЗСУ, тероборону не вистачає грошей. Хотілось би, щоб Кабмін, Мінфін їх знайшли».

Загальна думка наших візаві – ініціатива президента цілком має право на життя, а деякі пункти указу дійсно життєво важливі: «Загроза нікуди не ділась, можливо, вона для українців на все життя. Ми розуміємо, що якщо не будемо годувати свою армію, то будемо годувати чужу».

Текст опубліковано з Інформаційного агентства УНІАН.