Зникла садиба на вулиці Ярощука, яка завжди була привабливою родзинкою цілої вулиці і яка мала велику архітектурну та історичну цінність. Це без сумніву велика втрата для Луцька. Приблизно така, серія яких може чекати всіх нас у близькому майбутньому.

Після десятків коментарів про роль відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцької міської ради хочу ще раз прояснити ситуацію і розставити акценти.

СКАНДАЛЬНИЙ БУДИНОК НА ЯРОЩУКА У ЛУЦЬКУ НЕ МАЄ СТАТУСУ ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ.

Про причини

З точки зору процедури відділ зробив усе, щоб цей будинок мав статус пам’ятки. Була написана і ухвалена Програма обліку об’єктів культурної спадщини Луцької міської територіальної громади на 2020-2022 роки. Відповідно до Порядку обліку об’єктів культурної спадщини були підготовлені матеріали із пропозиціями надання об’єктам статусу нововиявлених пам’яток (включно з Ярощука, 12). Питання вже було заплановане для розгляду на консультативній раді при Волинській ОДА. Питання було нами відкликане. Це ніби, на перший погляд, парадокс, але вдумайтеся, чому так.

Це механіка ситуації, зовнішня оболонка. Що було всередині? Я не буду вдаватися в деталі, вже нічого не вернеш. Але мушу сказати: втрутилися сильніші обставини...

Про глибше розуміння

Відділ охорони культурної спадщини працює не на острові, а є частиною великої системи, якій притаманний взаємовплив різних складових, причому ще й динамічний в часі, просторі і в залежності від конкретних особистостей і обставин. Це реалії. І щоб розуміти життя, треба дивитися на реалії. Не можна дозволити собі закритися ширмою власної уяви про теоретичний стан речей. Так ніколи не буде можливості пізнати життя, яке протікає поруч.

Не варто проектувати свої теоретичні погляди на реальність, бо тоді стається відхід від адекватності. Реальність не узгоджується і не повинна узгоджуватися із теоретичними уявленнями.

Про мене

Я пішов працювати в міську раду, не побоявшись ризикнути своєю репутацією. Знаючи наперед, що це дуже неідеальна структура, що робота не буде простою і що ілюзії розіб’ються об камінь. З цим я стикаюся не вперше і дуже добре знаю: шлях прогресу від читання книжок і філософствування є мертвий. Будь-який перехід на вищий етап відбувається тільки через власний досвід пережитих катастроф. Ці життєві кризи як ніщо інше мотивують шукати нові підходи і ставлять питання руба: вирішуй або вмирай. Шлях ризику є правильним. Шлях втрати ілюзій є правильним. Шлях втрати ілюзій відбувається виключно через власний досвід. Іншого не дано. Іти працювати в складні, але перспективні обставини (в міську раду) – правильно. Розповіді у фейсбуці – ще більш безглузді, ніж читання книжок і перегляд фільмів.

Я пішов працювати в міську раду, не побоявшись ризикнути своєю репутацією. Вирішив тоді більше не підтримувати інфантильну позицію «коментатора» без спроби увійти в процес і адміністративно вплинути на ситуацію. Ризикнув і буду ризикувати й надалі. Це моє місто і практично вся моя публічна діяльність робиться заради Луцька. Інше мене не цікавить. Ми колись підемо в минуле – залишаться тільки наші справи, незалежно від того, наскільки вони були (не)успішними в конкретному місці у конкретний час.

Про друзів

Дякую тим, хто залишався адекватним і розумів, попри свій внутрішній біль за садибу. Дякую тим, хто мене підтримував, навіть не розуміючи, що насправді відбувається. В тому є велика ваша звитяга в нашу епоху!

Розумію, що суспільство конче потребує героя. Того, хто прийде і мечем порубає всіх гівнюків, а ви лише полайкаєте у фейсбуці. Дисбаланс між реальною ситуацією і її сприйняттям деким погіршується вашою заячою позицією. Тому що коли була нагода разом робити цю справу, я врешті-решт залишився сам.

Ми живемо у глобальному культурному контексті безініціативності, інфантильності і зневаги. Є речі, які дуже сильно роз’єднують громаду зсередини. Є і конкретні люди в Луцьку, які це роблять.

Мені дуже шкода, що в Луцьку так ніколи й не сформувалося адекватного пам’яткоохоронного середовища. Сьогодні немає того, на кого можна покластися. І як показує ця ситуація, навіть довіритися можна мало кому. Коли ви хочете, щоб героєм, який рубає ворогів, був я, не забувайте, що ви не створили дієвого середовища підтримки, чорт би вас забрав! Баланс можливостей влади і громади існує, але він порушується, коли бракує якогось складника, або коли якийсь складник поводиться нераціонально і егоїстично, не вникає.

Про майбутнє

Наразі треба сконцентруватися і зробити все, щоб проштовхнути все ж наш список. Адже він проштовхується в інтересах саме цих пам’яток і міста, бо в ширшому погляді збережена спадщина – це великий плюс для всієї громади, а не інтересів конкретних забудовників, у яких немає ніякого інтересу до спадщини. Без підтримки вас всіх цієї справи нічого не вийде.

Дуже болісний приклад із віллою на Ярощука показує, що прозоро в цій роботі не є. Бо конкретна адреса завжди зав’язана на конкретних інтересах і прізвищах. Можливо, чистих і компромісних, а можливо і не дуже, але на інтересах.

Олександр КОТИС – начальник відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцької міської ради