Україна провела свої місцеві вибори 25-го жовтня. Голосування було важливим, бо мало показати, яким є політичний клімат в країні.

Президента Володимира Зеленського обрали практично рік тому, його партія здобула домінуючу перемогу на виборах до парламенту.

Текст опублікував 24 канал з посиланням на аналітика Атлантичної Ради Андерса Аслунда та інші оцінки закордонних ЗМІ.

Чотири висновки після виборів

Завдяки процесу децентралізації, місцеві політики тепер мають більше повноважень. Децентралізація – одна з найбільш успішних реформ в Україні з 2014 року та часів Революції Гідності, це визнано багатьма у світі. Тому, спираючись на дані перших екзит-полів, можна зробити чотири висновки з останнього волевиявлення українського народу.

По-перше, за сильних місцевих лідерів все ще голосують. Мери, які зараз на посаді, рухаються до впевненої перемоги (щоправда, подекуди може знадобитись другий тур – 24) майже по всій країні. І неважливо, корумповані вони або ні.

По-друге, явка була дуже низькою, очікувана цифра наразі близька до 37%. Це практично на 10% менше виборців, ніж на місцевих виборах у 2015 році. Електорат демобілізований (а також боїться заразитись на дільниці через вірус – 24).

По-третє, всі національні партії отримали вотум недовіри від народу. І тут є дві реальності: прокремлівська Опозиційна платформа за життя (ОПЗЖ) провела вибори відносно непогано, але пропрезидентська партія «Слуга Народу» навпаки – доволі погано. Жодна з великих партійних платформ не змогла обігнати локальні партії діючих мерів.

Четвертий висновок: українська демократія залишається живою та активною. Лише мери Харкова та Вінниці отримали абсолютну більшість голосів, там другого туру не буде. Скоріш за все, більшість інших через це пройдуть через три тижні, коли зійдуться два кращих кандидати. Така ситуація лише підкреслює надихаючий рівень політичного змагання.
Що це значить для української політики

Загальні очікування були такими: фракція «Слуги Народу» у Верховній Раді розвалиться після місцевих виборів. Це можливо, навіть ймовірно, але жодна партія не знаходиться у кращій формі зараз. Чи зможуть депутати президента триматися разом?

Інші нардепи можуть влаштувати бунт проти партійної лінії та триматися повістки реформ. Взагалі-то саме вона була платформою для Зеленського навесні та влітку 2019 року. До березня 2020, його партія часто голосувала в унісон з двома найбільш націленими на зміни політсилами – «Європейською Солідарністю» (ЄС) та «Голосом».

Але останнім часом, «слуги народу» голосували разом з «Опозиційною платформою», яку очолює фактично родич Путіна Віктор Медведчук – його неофіційний представник в Україні. Цей союз з Медведчуком співпав з різким падінням рейтингу довіри до Зеленського та його партії. Очевидний висновок, що українці не підтримують його курс на Росію та проти реформ. Але чи чує це Зеленський та його внутрішнє коло?

Україна довела, що може бути доволі гнучкою у питанні бюджету. Якщо Кабмін не здатний провести бюджет через парламент, він буде змушений піти. Місцеві вибори довели, що зараз в парламенті немає підстав для функціонуючої більшості. Навіть сформувати коаліції для просування деяких законопроєктів може бути складно.

Тепер «Зеленському доведеться протистояти і партіям, які контролюють олігархи і зростаючим регіональним елітам. А вибори можуть стати холодним душем».

Паралельно, Зеленський проводив опитування з 5-ти питань. Воно, втім, було добровільне, багатьма ігнороване і звинувачене у незаконності. Скоріш за все, це була спроба схилити на свій бік більш молодий та ліберальний електорат, хоча кому справді потрібен медичний канабіс, так це тяжко хворим людям та медикам.

Кінець казки: що чекає на Зеленського далі
Президент Зеленський зараз має кілька серйозних проблем. У нього, і президент має це розуміти, немає цілісної програми. «Слуга народу» заходить на етап кінцевого занепаду, їхнє падіння як політсили відображає космічний зліт минулого року. Перед днем виборів рейтинг СН коливався біля 16%, хоча у 2019 вони виграли з підтримкою 43% населення України.

Але, як було вказано вище, жодна національна партія наразі не готова замінити помираючий бренд Зеленського. Низька явка та неможливість обіграти потужних локальних лідерів – зневіра у всьому політичному класі країни. Тепер, можливо, українці будуть більш обережними у пошуку нового «рятівника нації». Але їхній голод до справедливості та закінчення безкарності нікуди не зникне.

З іншого боку, нові передвиборчі перегони будуть серйозним ризиком з сумнівними результатами для людини, яка швидко зконцентрувала в своїх руках більше сили, ніж будь-який інший український лідер.

Як пише Associated Press, причин погіршення положення Зеленського декілька: рівень життя продовжує падати, корупція все ще широко поширена, міжнародні зусилля по врегулюванню конфлікта на Сході України не принесли очікуваних результатів. А отже, тиск буде лише зростати, як і вимога провести дострокові вибори у головний законодавчий орган.

Човен розхитують з обох сторін праві та ліві, намагаючись кинути виклик більшості в парламенті та спровокувати нову політичну кризу, – прокоментував для AP політолог Володимир Фесенко.

Кабмін та Верховна Рада України можуть стати тими, на кого голова держави виллє свій гнів. Їх відставка – найбільш очікуваний варіант вирішення кризи. Володимира Зеленського обрали після того, як він обіцяв знищити культуру корупції в самому серці української політики. Після того як він про це забув, народна підтримка була знищена.

Двері відкриті для появи нової політичної сили, яка дійсно готова боротися з корупцією та запропонувати українцям базовий захист, якого вони бажають. Двічі подібні вимоги приводили до народних революцій в Україні. Голосування 25-го жовтня підкреслило, що доволі скромні вимоги залишаються невиконаними.

Автор тексту - Анатолій Максимов