Спроба зґвалтування пасажирки в потязі «Маріуполь-Київ» вкотре змусила українців відчути себе незахищеними. Чи можливо організувати мінімальну безпеку в залізничному транспорті?

Нагадаю, до 2015 року всі поїзди були забезпечені присутністю робітників транспортної поліції. Після 2015 року орган було розформовано, отже, і рівень небезпеки під час курсування потягів значно підвищився.

Є декілька чинників, які так чи інакше впливають на відсутність у пасажирів відчуття спокою і захищеності під час подорожей:

1. За давньою «ментальною» традицією СРСР, подорож у поїзді зазвичай супроводжується розпиванням алкогольних напоїв. Тим паче, якщо йдеться про нічні рейси. А як нам відомо, під впливом алкоголю людина здатна на агресивну і часом не передбачувану поведінку.

Якщо мова йде про купе, в якому перебувають незнайомі люди різної статі, то вірогідність порушення соціальної дистанції під впливом алкоголю значно збільшується.

І не завжди одна людина може адекватно реагувати на прохання іншої щодо припинення вживання алкогольних напоїв. Часом такі зауваження навпаки спричиняють агресивну реакцію.

2. Не буду першовідкривачем, якщо зазначу, що рівень соціальної забезпеченості українців вкрай низький. І такий матеріальний стан часом змушує людей йти на антисоціальну поведінку – пограбування або хитрощі (невеличкий хабар працівнику потягу, який лише частково покриває вартість квитка). Натомість дає змогу за копійки дістатися до потрібного місця.

Саме це і відбулося у випадку з потягом «Маріуполь-Київ». Адже, як повідомили правоохоронці, злочинець потрапив до поїзда вночі і без квитка. Непомітно зробити це майже неможливо, адже на вході біля кожного вагона стоїть співробітник «Укрзалізниці», який перевіряє наявність квитків.

Інший нюанс. Пасажирці, яку намагалися зґвалтувати, не надав допомогу жодний із працівників потягу. І навіть відразу після інциденту ходили чутки, що хтось із провідників намагався «зам’яти» ситуацію, вочевидь, боячись розголошення факту проїзду «зайця».

Тож очевидно, що спроба зґвалтування відбулася через недбалість провідників та свідоме ігнорування правил проїзду в залізничному транспорті.

Хто за це мусить відповідати (окрім ґвалтівника) та розв’язувати проблему? Звичайно, підприємство, яке надає послуги перевезень.

Якщо «Укрзалізниця» як державне акціонерне товариство не в змозі забезпечити всі потяги достатньою кількістю поліціянтів, то вона мусить це зробити іншим способом – найнявши будь-яку іншу охорону.

Адже кожний пасажир, який сплатив квиток, має право на безпеку, а отже, й на охорону в поїздах!

За даними наглядової ради «Укрзалізниці», поліція вимагає близько 250 млн грн щорічно за надання послуг охорони в потягах. Але ж треба усвідомлювати, що «Укрзаліниця» як один із найбільших монополістів України постійно отримує від пасажирів величезні грошові «вливання» лише за рахунок придбання квитків. Тож вважайте, що послуги охорони вже оплачені самими ж пасажирами.

До речі, наприклад, у Німеччині дещо подібна ситуація до нашої. За безпеку пасажирів на вокзалах та в поїздах відповідає Федеральна поліція. Але держава немає достатньої кількості ресурсів, щоби забезпечити всі потяги поліціянтами на постійній основі.

Проте навіть в цій ситуації вихід знайдено. Щоби вдосконалити контроль за безпекою перебування пасажирів, в поїздах встановлені камери відеоспостереження. І це дає змогу фіксувати будь-які правопорушення та швидко знаходити злочинців.

До того ж, не забувайте, велике значення має людський фактор. Через страх помсти або осуду жертва не завжди наважується повідомити про зґвалтування до правоохоронних органів. Тож і факт злочину залишається прихованим, а ґвалтівник й далі орудуватиме в інших містах, якщо не буде камер відеоспостереження.

Наразі перед «Укрзалізницею» і правоохоронною системою стоїть справжній виклик – остаточно довести свою бездіяльність та підірвати народну довіру на фоні терористичних актів, підпалів, зґвалтувань тощо. Або ж почати співпрацювати та вживати заходів щодо підвищення безпеки українців.

І повірте, це гратиме не тільки в інтересах людей, а й в інтересах керівництва «Укрзалізниці». Члени наглядової ради отримують величезні зарплати, а ось забезпечити охорону пасажирам не можуть. Тож на кону репутація цього перевізника.

Також цікаво, що після нещодавнього інциденту з’явилася інформація про можливе запровадження охорони в поїздах. За словами пресслужби «Укрзалізниці», вже розроблена програма співпраці з МВС щодо питання контролю і безпеки пасажирів. Однак навіть в цьому випадку не можна ситуацію залишати «на відкуп» перевізника.

Якщо на охорону потягів має витрачати значні кошти саме «Укрзалізниця», то це однозначно «битиме» по карманах усіх власників/бенефіціарів підприємства. Тож це питання повинно бути чітко прописано на рівні законодавства і стосуватися не лише потягів далекого призначення, а й будь-якого рухомого складу «Укрзалізниці».

Олег Петровець - політичний експерт

Текст опубліковано з Української правди.